Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 2"

нього не було, в годованках у нього була небога, і в одну з них закохався був Штернберг. Тарновський любив товариство художників, письменників, учених і артистів.

Чимало їх, і між ними Глинка, знаменитий музика, бували в Качанівці, маєтності Тарновського, де в нього був чудовий, розкішний будинок і невимовно гарний парк».

Про самого Григорія Степановича він пише: «Тарновський належав до тих українських поміщиків-дуків, що хоч трошки пам’ятали свій національний родовід і не цуралися ідей національно-демократичних, звісно, настільки, наскільки їм дозволяло панське походження». В іншому місці, кажучи про князя Михайла Григоровича Рєпніна, він зазначає: «…він належав, як і Грицько Тарновський, до тих українських панів, що вміли єднати свій аристократизм з новим прямуванням і з властивим Україні демократизмом».

«Близькість між поетом і Григорієм Степановичем не була аж надто велика в розумінні симпатії, незважаючи на ті дружні слова, що їх ми читаємо в листах до мого прапрадіда; поет ставився до Тарновського, скоріше, негативно, судячи по тому, що він пише багато років потому у своєму «Художнике»: «Ещё познакомил он (Штернберг) меня в доме малороссийского аристократа, того самого, у которого вы с ним встретились прошедшее лето в Малороссии. Я редко там бываю и то, собственно, для Штернберга. Не нравится этот покровительственный тон и подлая лесть его неотёсанных гостей, которых он кормит своими роскошными обедами и поит малороссийскою сливянкой»505.

Усвідомлення своєї гідності – це досить поважна звичка. У самого Гигорія Степановича вона не ґрунтувалася на самому лише багатстві. Він служив спочатку у Міністерстві внутрішніх справ… а в 1835 р. став камер-юнкером з наданням звання статського радника, бо чин не відповідав камер-юнкерству, а камергерства він не домагався… Важко припустити, щоб Селецькому506, коли він писав свої спогади, все те не було відомо. Отже, він писав неправду, знаючи про це заздалегідь.

Повернімось тепер до стосунків між Тарасом Григоровичем Шевченком і Григорієм Степановичем Тарновським. Стосунки, що виникли через це знайомство, відображено у двох-трьох листах поета до Григорія Степановича, які збереглися в шевченківській колекції Василя Васильовича Тарновського (молодшого)507.

26 березня 1842 р. Шевченко писав з Петербурга: «Григорий Степанович!

Я думаю, вы меня хорошенько побранили за Гайдамаки. Было мне с ними горя, насилу выпустил цензурный комитет, возмутительно да и кончено, насилу коекак я их уверил, что я не бунтовщик. Теперь спешу разослать, чтобы не спохватились. Посылаю вам три экземпляра, один возьміть собі, другий оддайте Николаю Андреевичу maestro Маркевичу, третій Віктору Забілі508 на заочне знакомство. По вашему реєстру я поручил Н. М. Корбі509.

Ваш покорный слуга

Т. Шевченко.

P. S. Трохи-трохи був не забув. Я чув, що в вас є молоденькі дівчата. Не давайте їм, будьте ласкаві, і не пожалуйте мої Гайдамаки, бо там є багато такого, що аж самому сором. Нехай трошки підождуть, я їм пришлю Черницю Мар’яну, к Великодню думаю надрюкувать. Це вже буде н е возмутительное.

Ще раз P. S. Поправляйте, будьте ласкаві, самі граматику, бо так погано видержана коректура, що цур йому»510.

Трепетне ставлення Шевченка до жіноцтва

Український поет, котрий усе життя ставився цнотливо до честі дівчини і не бажав заплямувати її скромності, злякався, що його «Гайдамаки» потраплять до рук молоденьких небог Григорія Степановича і забаламутять їхні непорочні чисті душі «Не давайте їм, будьте ласкаві, не показуйте мої «Гайдамаки»! Вся прекрасна душа поета відбилась у цьому поклику. І справді, все, що читаєш у спогадах різних людей про Т. Г. Шевченка, зокрема, К. Юнге, яка була тоді ще підлітком, змальовує поета як людину, що не обмовилась жодним цинічним словом і не вчинила нічого осудливого. К. Ф. Юнге511, згадуючи свої зустрічі з Тарасом Григоровичем, пише, що світлими північними ночами сім’я Толстих (Юнге – за дівоцтва графиня Толстая) їздила з Шевченком на морське узбережжя. «Тут і пили, й співали. Коли б Шевченко дозволяв собі щось зайве або непристойне, то це, безумовно, коробило б мою матір і мене. Протягом двох років, за незначним винятком, я бачилася з Шевченком щодня й жодного разу не бачила його п’яним, не чула від нього жодного брутального слова і не помічала, щоб він у спілкуванні чимось відрізнявся від решти добре вихованих людей».

Майже те саме пише випадковий учень Т. Г. Шевченка Суханов-Подколзін: «У домі моєї сестри, де Шевченко часто обідав, подавали багато різного вина, та він ніколи не бував напідпитку. Відвідуючи Шевченка, де я часто засиджувався подовгу, мені ніколи не доводилося бачити його п’яним, жодних цинічних витівок він собі не дозволяв, жодних брутальних висловів не вживав. Чи можна припустити, щоб моя мати, жінка розумна і світська, зважилась відпускати мене, чотирнадцятирічного хлопчика, про якого було б відомо, що він п’є».

Таку саму оцінку морального обличчя Шевченка зустрічаємо і в М. Костомарова та Л. Жемчужникова. Між наведеним вище листом до Г. С. Тарновського і наступним минає більше року. Сталася, мабуть, якась запинка у стосунках поета з Григорієм Степановичем і загалом з його українськими друзями. Мовчанка Тарновського була спричинена, можливо, його серйозною хворобою, а, можливо, чимось іншим. Принаймні мовчання Григорія Степановича засмутило поета, і лист, написаний ним із С. – Петербурга 25 січня 1843 р. це засвідчує. Листа написано, ймовірно, у відповідь на лист Григорія Степановича.

«С. П. – бург, 25 января 1843.

Спасибі вам, Григорій Степанович, що ви мене таки не забуваєте, ще раз спасибі. А я вже думав, що мене всі одцурались, аж бачу – ні, єсть ще на світі хоч один щирий чоловік. Чув я, що ви нездужали, але думав, що так тілько, звичайно, по-панському. Аж як розказав мені Дараган512, то я аж злякався. Слава Господові, що минуло, цур йому, щоб і не згадувать. А ось що шкода, що ви сю зиму не приїхали, у нас була виставка в Академії і дуже добра. А тепер дають Р у с лана і Людмилу.Тащотозаопера, так ну! а надто як Артемовський співа Руслана, то так, що аж потилицю почухаєш, далебі правда! добрий співака, нічого сказать. От вам і все, що тут робиться. Василій Іванович вернувся із Італії ще товщий, як був і розумніший і добріший, дякує вам і кланяється. Карл Павлович байдики б’є собі на здоров’я, а Осада Пскова жделіта.Михайлов513 кончив вашу картину добре. Штернберг пише мені, що він нездужав, але тепер вичуняв і вам кланяється, бо він дума, що ви в Петербурге.