Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Присплять, лукаві, і в огні її, обкраденую, збудять», — пророкував пів сотки літ перед 1917 роком Т. Шевченко. Так і сталося. Приспали москвини дурманом соціялістичних фраз нашу інтелігенцію, яка і допомогла москвинам накласти старе московське ярмо на Україну. Ярмо далеко тяжче за царське.
Але не могли москвини приспати національний інстинкт нашого селянства, і вся Україна запалала вогнем збройних селянських повстань та запеклої скритої боротьби з окупантом. В 1917–22 рр. москвини ще пробували здушити силою українське національне відродження, але скоро переконалися, що несила їм. Та москвини пам’ятали історичний досвід та заповіт своїх царів: коли несила — пробуйте взяти хитрістю, обдуріть. Отже, проголосили «українізацію України» та НЕП (нову економічну політику). Мета їх була: 1) заспокоїти розбурхану селянську стихію тимчасовими уступками; 2) обдурити тою «українізацією» українську інтелігенцію, завертаючи її енергію з шляху політичного визволення на шлях аполітичного культурництва (старого беззубого т. зв. «українофільства»); 3) виявити і скласти списки активних «сєпаратістаф».
Москвини ніколи не цікавилися дослідити глибше «украінский вапрос». У своїй зарозумілості вони зодовольнялися поясненням, мовляв, те все «украінскає» є планова інтрига Австрійського Генерального Штабу; мову українську видумав М. Грушевський; «сєпаратізмам» заражена лише маленька жменька міхновських, донцових та галицьких студентів і т. п. самообдурюванням (див.: А. Волконскій. «Істарічєская правда і украінафільская прапаґанда»; або Й. Кулжінскій. «А зараждающєйся так називаємай маларасійскай літєратурє», або Obolenskij S. «Ukraine a Russian Land»). Тому вони злегковажили українську національну творчість 1920–их років, задовольняючись меншими утисками, як, напр., не платили платні українським науковцям та учителям (члени УАН у 1924 році одержували місячно 10 центів (на америк. гроші) платні місячно; не давали паперу на українські видання; не давали приміщень для українських установ та шкіл; толерували запеклий спротив українізації з боку місцевої адміністрації і т. п.
Використовуючи цей тимчасовий московський недогляд, українці з неймовірною, просто стихійною силою розгорнули свою національну творчість. Незважаючи на московські перешкоди, українські видавництва подесятерили видання українських книжок (з 365 книжок в 1918 році до 3780 у 1928 році). А головне, то не були лише брошури для простонароддя «Як годувати свиней», а були переклади шедеврів світової літератури, великі університетські підручники вищої математики, механіки, будівництва, біології, фізіології, фізики, хімії і т. п. Українська Академія Наук за дуже короткий час склала понад 30 наукових термінологічних українських словників; заснувала наукові установи для вивчення і розбудови нашої мови, культури, історії, економії і т. п. З’явилися десятки молодих великих талантів в літературі, мистецтві, науці. Збиралися і вивчалися історичні пам’ятки, збагачувалися музеї і бібліотеки. Коротко — Україна почала розгортати свій могутній Творчий Дух. Планована москвинами як підступ українізація почала обертатися в загрозу скінчити панування в Україні московської культури, а звідси цілком логічно і панування їхнє політичне. Прокинулася і почала відроджувати свої тисячолітні традиції старезна НАЦІЯ. Вставали тіні забутих предків: Святославів, володимирів, хмельничан, мазепинців з Великого Льоху, як це бачив віщими очима пророк України. Заносилося на катастрофу московської імперії.
Москвини, зайняті тоді планами світової революції та гашенням вогню селянських повстань, переочили, не догледіли тих невидимих сил, що відроджувалися і нуртували в Україні. Але догледіли їх своєчасно наші жиди. Вони, народившись в Україні, вирісши серед українців, не лише добре знали українську мову, але й, що найголовніше, знали, «чим дихає Україна». Багато з них були шкільними товаришами, особистими приятелями українців, отже, знали досконало їхні думки, мрії, прагнення. Крім того, жиди взагалі в тисячу разів розумніші за москвинів і тому скоро зрозуміли, куди прямує Україна. І вони перші затрубіли алярм; найголосніше і найенергійніше А. Хвиля–Мусульбас, М. Фінкель, Л. Каганович, М. Баліцкій, О. Шліхтер, В. Затонскій та ціла плеяда менших.
Між іншим, цікаве і дуже важливе для нас питання: чому жиди взагалі (с. т. не лише українські) стали на бік Московщини, а не України? Пояснення, мовляв, жиди завжди на боці сильнішого — не вистачає. Пояснення, що жиди внаслідок понад тисячолітнього упослідження і приниження, в силу психологічної реакції схильні до радикалізму — не витримує критики, бо жиди не такі дурні, щоб не розуміти знаного їм факту, що кожний москвин в глибині його душі є антисеміт, а московський «революціонер» фактично є найчорніший реакціонер. Гарненькими фразами заперечування цього можна обдурити наївного хахла, але ніколи жида. Тут не маємо місця зупинятися над цим питанням, бо воно вимагає окремої, великої наукової праці. Наші науковці її нам не дали і досі, бо для того, крім знань, треба ще мати… велику відвагу.
А. Хвиля (Мусульбас) зі своїми єдинокровцями вдарили на ґвалт. Розтлумачили москвинам, що їх жде в Україні. Москвини, не гаючи ані хвилини, з активною допомогою жидів зчинили ВЕЛИКИЙ ПОГРОМ УКРАЇНИ. Цей погром перевищив у мільйони разів всі погроми жидів у всьому світі за всіх часів накупу. Жиди (в Україні) були ініціяторами, дорадниками і виконавцями та помічниками москвинів у тому жахливому погромі українців. Тому і заслуговують на всі 100% назви ПОГРОМЩИКІВ українців. Цей епітет не прикладається до москвинів, бо він замалий для
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українець і Москвин: дві протилежності», після закриття браузера.