Читати книгу - "Місто кісток"

зброя, чи не так? Ти ж користуєшся кігтями та іклами.

– Ними я і вирву твоє серце.

Валентин похитав головою.

– Ти вирвав моє серце багато років тому, – промовив він, і навіть Клері не могла сказати, чи печаль в його голос була реальною, чи вдаваною. – Коли ти зрадив і покинув мене.

Люк знову почав атакувати, але Валентин швидко вивертався від ударів. Він напрочуд легко рухався як на такого кремезного чоловіка.

– Це ти налаштував мою дружину проти своїх. Ти прийшов до неї, коли вона була найслабша, зі своїм жалем, своєю безпорадністю. Мене не було поруч, і вона подумала, що ти кохав її. От дурненька.

Джейс був накручений, мов пружина. Клері відчувала, як іскри його напруги блискали, мов з пошкодженого електричного кабелю.

– Це Валентин про твою маму, – сказала вона.

– Вона покинула мене, – сказав Джейс. – Яка вона мені матір?

– Вона думала, що ти помер. Хочеш знати, звідки я це знаю? Мама тримала в своїй спальні скриньку, на якій були ініціали «Д. К.»

– Отже, вона мала скриньку, – сказав Джейс. – Багато людей їх мають. Вони там дещо зберігають. Я чув, що зараз це модно.

– У ній було пасмо твого волосся. Волосся немовляти. І фотографії, може зо дві. Вона часто витягувала скриньку і плакала над нею. Захлиналася гіркими сльозами.

Джейс стиснув кулаки.

– Припини, – процідив він крізь зуби.

– Припинити казати правду? Вона думала, що ти помер, мама б ніколи не залишила тебе, якби знала, що ти живий. Ти вважав батька мертвим…

– Я бачив, як він помер! Тобто думав, що бачив. Я не просто почув про це й одразу ж повірив!

– Мама знайшла твої обгорілі кістки, – спокійно сказала Клері. – На руїнах свого будинку. Поряд із кістками її батька і матері.

Нарешті Джейс подивився на неї. Вона побачила в його очах недовіру, він як міг старався підтримувати її. Клері здалося, що через чари вона побачила крихку конструкцію віри в батька, яку він носив як прозору броню, що захищала його від істини. «Десь, – подумала вона, – має бути тріщина у броні». Якби вона могла знайти потрібні слова, захист можна зламати.

– Це смішно, – сказав він. – Я не помер, не було ніяких кісток.

– Були.

– То були чари, – грубо сказав він.

– Спитай у свого батька, що сталося з його тещею й тестем, – сказала Клері. Вона простягнула руку, щоб торкнутися його. – Запитай його, чи це теж чари…

– Заткнись! – Джейс уже не контролював себе і повернувся, сповнений люті. Крик привернув увагу Люка, і, коли він відволікся, Валентин скористався цим і одним ударом заїхав лезом меча в груди Люку, трохи нижче ключиці.

Очі Люка розкрилися, ніби від подиву, а не від болю. Валентин висмикнув з рани меча, забарвленого в червоний колір аж до руків’я. Різко засміявшись, Валентин вдарив знову, цього разу вибивши зброю з рук Люка. Кинджал вдарився об підлогу з глухим брязкотом, і Валентин відкинув його під стіл. Люк упав на долівку.

Валентин підняв чорного меча над розпростертим тілом Люка, готуючись завдати смертельний удар. На лезі мерехтіли інкрустовані сріблясті зірки. Застигла від жаху Клері подумала: «Як щось таке смертоносне може бути таким красивим?»

Джейс, ніби здогадавшись, що хоче зробити дівчина, розвернувся до неї.

– Клері…

Момент ступору минув. Клері вивернулася від Джейса, пройшовши попід його руками, і помчала по кам’яній підлозі до Люка. Він лежав на землі, підтримуючи себе однією рукою. Клері кинулася на нього тієї ж миті, коли Валентин почав опускати свого меча.

Вона побачила очі Валентина, коли меч полетів на неї. Здавалося, що минула вічність, хоча це були частки секунди. Дівчина зрозуміла, що він може зупинити удар, якщо захоче, але бачила, що Валентин не збирався це робити. Вона закрила руками обличчя і замружилася.

Почувся дзенькіт, потім крик Валентина. Вона подивилася вгору і побачила, що з його руки текла кров. На кам’яній підлозі поруч із чорним мечем лежав кинджал з червоним руків’ям. Біля дверей з досі здійнятою рукою стояв Джейс. Клері зрозуміла, що то він щосили кинув кинджал, щоб вибити з рук свого батька чорний меч. Увесь зблідлий, він повільно опустив руку, дивлячись на Валентина широкими очима, сповненими благання.

– Батьку, я…

Валентин глянув на закривавлену руку – і на мить Клері побачила спалах люті. Та коли він заговорив, голос був м’яким.

– Відмінний кидок, Джейсе.

Джейс вагався:

– Але ваша рука. Я просто подумав…

– Я б не зашкодив твоїй сестрі, – сказав Валентин і швидко підняв і свій меч, і кинджал, який запхав собі за пояса. – Я б зупинив удар. Але твоє занепокоєння похвальне.

Брехун. Але Клері не мала часу для