Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

залишала її. Хоча над усе хотілося вимовляти одне слово, називати одне ім’я, ловити одне зітхання, чути одне дихання…

Простягала уві сні руки, обіймаючи Майкла, і прокидалася, пронизана реальним жахом його втрати.

Трохи оговтавшись, після перепеленання немовляти (а у такі хвилини могла розважливо мислити), все ж постукала до кімнати Мааса.

— Я б хотіла якнайшвидше звідси поїхати, відразу після передачі браслета, — стала білою тінню на порозі. — Допоможіть, будь ласка, зв’язатися з моїм вуйком у Мельбурні.

Вона назвала адресу і тихо причинила за собою двері.

До ранку сиділа над колискою і вдивлялася в обличчя сина, відшуковуючи нові й нові рисочки, які так схожі з Майкловими…

15

— Лай-й-ян-ги!

Над містом зависли лайянги — паперові змії. Дітлахи наклеювали на легкий бамбуковий каркас тонкий папір із намальованим зображенням лева.

Дехто ще й прикріплював до нього хвіст із синтетичної мочалки, інші — з паперових стрічок. І знову захоплено проводжали лайянги в небо:

— … Й-й-ян-ги!

Так буває завжди, коли до індонезійців приходить свято. Цього разу розмальовані ромби прикрашали горді леви — тотем марга Гінсутіон — християн з тоба-батаків. Правда, лайянги краще запускати у другій половині дня, коли від нагрітої землі в прохолодну блакить здіймаються стрімкі струмені повітря. Це вони несуть зміїв так далеко і так високо, що відразу не відшукаєш їх темні цяточки у сивих пасмах неба.

Та сьогодні лайянги із левовими пащами висітимуть над Тусуклаїнгом цілий день, і тільки під вечір їх випустять в небо.

Ще вчора до Марти прийшла ціла делегація індонезійців на чолі з Фантабеаном Калі. Біля самих дверей, перехрестившись, вони низько вклонилися Марті.

— Ми, християни марга Гінсутіон, просимо вас очолити процесію урочистого виносу лева із банківського сховища на площу перед міською управою.

Марта в знак згоди тільки головою хитнула. Якби не ледь помітний рух, видавалася б статуєю з білого мармуру.

Більше ні про що її не просили, нечутно, у шанобливому поклоні залишили кімнату…

Широке трав’яне поле, що рівним зеленим килимом розкинулося перед будинком міського управління, або, як його називають місцеві жителі алун-алун, заповнювалося народом. Звідусіль сходилися святково одягнуті люди, в основному з християнської народності тоба-батаків.

Чоловіки, вбрані у двобортних із стоячим комірцем френчах з темного сукна та саронги, мали на головах батикові пов’язки, на ногах — чорні шкіряні мешти без закаблуків.

Жінки — в мережаних блузах, довгих, туго облягаючих бедра, батикових спідницях. У кожної смоляне волосся, зібране у жмуток, скріплене різьбленими гребенями або ж заколками із вкрапленнями з дорогоцінного каміння.

Виносом сейфа № 1 з банку керував Фантабеан Калі. Щойно левова сидяча постать, обвита живими квітами, з'явилася на вулиці і була встановлена на міцні металеві ноші, як гучно вдарили гонги. До них відразу приєдналися протяжні звуки флейти, струнний ребаба, ксилофони. На цих музичних інструментах вигравали молоді чоловіки в білих сорочках та з білими пов’язками на головах.

Святкова процесія рушила вулицею. На ноші звідусіль кидали. живі квіти, невеличкі снопики рису, зв’язки овочів та фруктів.

Марта з Стефком на руках, від якої не відходила Мануса, в оточенні мера міста, священика в темній сутані, військового ескорту та старійшин марга Гінсутіон йшли за ношами. За Мартою серед почесних гостей заквітчані вінками з живих квітів ступали Маас, Фатухелу та Ліан. Калі перед собою ніс заповіт марга Гінсутіон, що так довго висів у сховищі над сейфом № 1.

Замикав процесію оркестр-гамелан, в плавній музиці якого чисті дзвони традиційних інструментів перемежовувалися з урочистим звучанням європейських мідних труб.

Посеред цлощі перед міською управою сейф опустили на траву.

Богородице Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з Тобою… Ти породила Христа Спаса, Ізбавителя душ наших…

Через потужні динаміки молебен чути було на все місто.

По тому Калі підніс до священика заповіт марга Гінсутіон. Усі затамували подих, коли зачитувався текст мовою девангарі. І тільки тоді перед металевою скарбонкою розстелили червону оксамитову скатертину.

Священик підвів Марту до сейфа і звів руки до неба:

— Преславна Приснодіво, Богородице, прийми молитви наші і донеси їх Синові Твоєму і Богові нашому, щоб спас задля Тебе душі наші… Так нехай збудеться святеє діло! Амінь.

Марта клацнула невидимим замком, і пружний довгастий ключ випорснув з-під рук.

… отвори від зубів — перший ключ, — промайнули майже поруч останні слова Делковича.

Всередині лева відразу клацнуло.

… начепиш на верхні зуби і натиснеш…

Залишилося вставити другу сторону ключа. Він легко тричі повернувся.

Марта ледве встигла зійти зі скатертини, бо вмить розпахнулися дверцята, що формою відповідали череву лева, і звідтам посипався дощ дорогоцінного каміння, жовтогарячих золотих прикрас, коштовно оздоблених крісів. Один за одним, а то й наввипередки падав град з довгих разків сніжнобілих з райдужним відливом перлів і осідав на рубінах, сапфірах, смарагдах. Оздоблені золотою та срібною інкрустацією із дорогоцінним камінням кріси пронизували купу дорогоцінностей. Останніми із скорбонки нехотячи посунулися важкі золоті злитки.

Марта дивилася на те багатство. Коштовності вигравали перед очима барвистими водяними краплинами, такими ж райдужними і безликими, як ті, що огортали там, біля водоспаду…

О, яка вона була багата ще кілька днів тому, а тепер стала такою бідною серед справжнього дощу коштовностей!

Сльози покотилися по щоках. Вона дивилася на людей, котрі захоплено щось вигукували на своєму діалекті.

… але ніяке багатсво не поверне їй кохану людину…

…