Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ага! Корабель проклятої влади! Ти знаєш, хто я такий! Мені не потрібні барви твого прапора, щоб знати, чий ти! Дивися! Я покажу тобі колір мого прапора!
І капітан Немо розгорнув чорний прапор, такий же, який він водрузив на Південному полюсі. У цю хвилину одне ядро вдарило по дотичній у корпус «Наутілуса», не пошкодивши його, рикошетувало повз капітана і щезло в морі, а капітан Немо тільки знизав плечима. Потім, звертаючись до мене, уривчасто сказав:
— Сходьте вниз, ви і ваші товариші!
— Капітане, — вигукнув я, — невже ви атакуєте цей корабель?
— Я потоплю його!
— Ви цього не зробите!
— Зроблю, — холодно відповів капітан Немо. — Не раджу вам судити мене. Доля дала вам можливість побачити те, чого ви не повинні були бачити. На мене напали. Відповідь буде страхітливою. Сходьте!
— Чий це корабель?
— А ви не знаєте? Тим краще! Принаймні його національність буде для вас таємницею. Сходьте!
Мені, канадцю і Конселю не залишалося нічого робити, як коритися. П’ятнадцять моряків «Наутілуса» оточили капітана і з виразом непримиренної ненависті дивилися на корабель, котрий усе ближче підходив до них. Відчувалося, що вони усі дихали єдиним подихом помсти.
Я сходив по трапу в той момент, коли ще одне ядро ковзнуло по «Наутілусу», і я чув, як крикнув капітан:
— Бий, скажений корабель! Витрачай даремно свої ядра! Ти не втечеш від бивня «Наутілуса»! Але ти загинеш не в цьому місці! Я не хочу, щоб твої останки змішалися з останками героїчного «Месника»!
Я пішов до себе в каюту. Капітан і його помічник залишилися на палубі. Гвинт запрацював. «Наутілус» швидко віддалився за межі дії снарядів з борту корабля. Переслідування все-таки продовжувалося, але капітан Немо вдовольнився тільки тим, що став триматися на певній відстані.
Годині о четвертій вечора, згоряючи нетерпінням і занепокоєнням, я попрямував до центральних сходів. Кришка люка була відкрита. Я насмілився піднятися на палубу. Капітан проходжувався швидким кроком, поглядаючи на корабель, що залишився під вітром на відстані п’яти-шести миль. Капітан Немо кружляв навколо двопалубного корабля, як хижа тварина, і, заманюючи на переслідування, просувався в східному напрямку. Однак сам не нападав. Може, він ще вагався у своєму рішенні.
Я хотів заступитися ще раз. Але ледь я звернувся до капітана Немо, як він увірвав мене.
— Я сам право і суд! — сказав він. — Я пригноблений, а он мій гнобитель! Він відняв у мене усе, що я любив, плекав, обожнював: батьківщину, дружину, дітей, батька і матір! А усе, що я ненавиджу, там! Мовчіть!
Я подивився востаннє на корабель, що додав пари. Потім я зійшов у салон до канадця і Конселя.
— Тікаймо! — вигукнув я.
— Чудово! — сказав Нед. — Чий це корабель?
— Не знаю; але чий би не був, його потоплять ще до ночі! У всякому разі, краще загинути разом з ним, аніж бути спільниками при відплаті, коли не знаєш, чи справедлива вона.
— Я так само думаю, — відповів Нед. — Почекаємо ночі!
Настала ніч. Повна тиша панувала на «Наутілусі». Компас показував, що курс не змінився. Я чув роботу гвинта, котрий швидким ритмічним рухом врізався у воду. «Наутілус» плив на поверхні моря, погойдуючись з боку на бік.
Мої товариші і я вирішили тікати, як тільки військовий корабель підійде настільки близько, що нас можуть почути або побачити, благо місяць, за три дні до повні, світив яскраво. Опинившись на борту військового корабля, ми якщо і не зуміємо попередити удар, який загрожує йому, то зробимо принаймні усе, що дозволять обставини. Кілька разів мені здавалося, що «Наутілус» готується до атаки. Ні, — він тільки давав супротивнику підійти ближче, а потім знову втікав. Частина ночі минула без усяких подій. Ми чекали можливості втекти. Нед Ленд хотів тут же кидатися в море. Я змусив його почекати. На мою думку, «Наутілус» хотів атакувати двопалубний корабель на поверхні моря, а тоді наша втеча стане не тільки можливою, але і легкою.
О третій годині ранку я стривожений піднявся на палубу. Капітан не сходив з неї весь цей час. Не зводячи з корабля очей, він стояв біля свого прапора, і легкий вітер маяв чорним полотнищем над головою капітана. Здавалося, його погляд, надзвичайно напружений, тримав, тяг і спрямовував цей корабель вірніше, ніж буксир! Місяць переходив меридіан. На сході показався Юпітер. У цьому мирному спокої природи небо й океан суперничали своєю безтурботністю, морська гладінь надавала нічним зіркам можливості дивитися у свою дзеркальну поверхню — у найпрекрасніше з усіх дзеркал, що коли-небудь відбивало їхній світлий образ.
І, коли я порівнював цей глибокий спокій стихій з тим почуттям злості, яке таїлося в надрах невловного «Наутілуса», все єство моє здригалося.
Військовий корабель знаходився від нас у двох милях. Він наближався, увесь час тримаючи курс на фосфоричне світло, що вказувало йому місцезнаходження «Наутілуса». Я бачив його сигнальні вогні, червоний і зелений, і білий ліхтар на великому штазі бізань-щогли. Розпливчасте відбите світло давало можливість розглянути його оснащення і визначити, що вогонь у топках доведений був до межі. Снопи іскор і розпечений шлак вилітали з його труб, розсипаючись зірочками в темному просторі.
Я пробув на палубі до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.