Читати книгу - "Королівство шахраїв"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 143 144 145 ... 149
Перейти на сторінку:
чи вирушатимуть із неї. Я не крамар. Я не винаймаю кораблі й не реєструю торговельні декларації. Я — злодій і контрабандист. Спробуйте мене схопити, і виявиться, що ви намагаєтеся схопити повітря.

— Чи відомо тобі, як легко потонути? — поцікавився Плинороб. Він підвів руку. — Це може статися будь-де.

Каз раптом відчув, як легені наповнилися водою. Він закашлявся, виплюнув морську воду і склався навпіл, хапаючи ротом повітря.

— Скажи нам те, що ми хочемо знати, — наказав Плинороб.

Каз уривчасто вдихнув.

— Я не знаю, де Кувей Юл-Бо. Можете втопити мене просто на цьому місці, але нічого не зміниться.

— Тоді ми, мабуть, знайдемо твоїх друзів і втопимо їх у їхніх ліжках.

Каз закашлявся і знову сплюнув.

— І, мабуть, виявиться, що вежі-обеліски потрапили під карантин. — Рада Потоків неспокійно засіпалася, туман рухався разом із ними. — Це я увімкнув сирени. Я створив цю чуму, і я її контролюю.

— Це блеф, — озвався Плинороб; його рукави мерехтіли в тумані.

— Перевірте мене. Я поширю хворобу навколо кожної вашої вежі. Вони стануть епіцентрами епідемії. Гадаєте, Торговельна Рада вас не закриє? Не вимагатиме від вас нарешті назватися? Імовірно, вони зрадіють вибаченням.

— Вони не наважаться. Якби не ми, ця країна пішла б на дно.

— Вони не матимуть вибору. Публіка закликатиме до дії. Вони спалять вежі до пня.

— Потворний хлопець.

— Кеттердам складається з потвор. Просто так сталося, що в мене найдовші зуби.

— Таємниця юрди парем не повинна ніколи відкритися світові. Інакше жоден Гриша більше ніколи не буде в безпеці. Ані тут, ані в іншому місці.

— Тоді вам пощастило, що вона померла разом із тим бідолашним шуанським дитям.

— Ми не пробачимо цього, Казе Бреккере. Одного дня ти пошкодуєш про свою зухвалість.

— Знаєте, що? — озвався Каз. — Коли цей день настане, позначте його в календарях. Думаю, чимало людей захочуть влаштувати гучну вечірку.

Постаті стали зникати, а коли туман нарешті розсіявся, Каз не побачив і сліду від Ради Потоків.

Він похитав головою й рушив уздовж каналу. У Кеттердамі траплялися надзвичайні речі. Він ніколи не дозволяв тобі занудьгувати. Можна було не сумніватися, що Рада Потоків захоче від нього чогось у майбутньому і Казові доведеться їм це дати.

А зараз у нього були незакінчені справи.

44. Інеж

неж не думала, що зможе дістатися сходами до ліжка. Як їй вдалося провести стільки годин за вечерею з Джаспером та Віланом?

Подаючи тієї ночі на стіл, кухарка весь час вибачалася. Вона досі не могла купити на базарі якісних свіжих продуктів, адже люди боялися приїжджати до міста. Вони щодуху намагалися підбадьорити її й набивали животи сиром і цибульним пирогом, а потім, сидячи на підлозі музичної кімнати, з’їли просочене медом печиво. Віланова мати рано лягла спати. Схоже, що вона помаленьку знову ставала собою, але Інеж підозрювала, що це буде довгий шлях.

Вілан грав на піаніно, а Джаспер співав найбільш сороміцьку з усіх матроських пісень, які доводилося чути Інеж. Вона страшенно сумувала за Ніною. Листів не було, і Мара могла лише сподіватися, що її подруга дісталася до Фієрди неушкодженою і знайшла серед криги такий-сякий спокій. Коли Інеж нарешті матиме свій корабель, вона, мабуть, спершу вирушить до Равки. Можна поплисти всередині материка до Ос Альти, спробувати відшукати свою родину на одному зі старих шляхів, якими вони колись подорожували, знову побачитися з Ніною. Одного дня.

Інеж вирішила ночувати у Вілановому будинку й повернулася до Рейки, лише аби забрати свої небагаті пожитки. Тепер, коли її контракт було виплачено, а банківський рахунок був повний аж по вінця, дівчина не була певна, де саме їй місце. Вона почала шукати корабель із важкою гарматою й користувалася своїми знаннями міських таємниць, щоб назбирати інформацію, що, як сподівалася Мара, виведе її на работорговців, які ведуть свої справи в керчинських портах. Навички, які вона здобула, бувши Марою, гарно їй послужили, але цієї ночі хотілося споглядати лише сновидіння.

Інеж вилізла сходами нагору, заповзла до свого надзвичайно зручного ліжка і, лише потягнувшись, щоб вимкнути світло, помітила записку — запечатаного листа, написаного кострубатим Казовим почерком. «На світанку. П’ята Гавань».

Звичайно, йому вдалося потрапити до замкненого будинку повз прислугу і трьох дурнів, які, співаючи, рвали пельки. Інеж вважала, що так було чесно. Вона приходила і йшла з Рейки, прослизала всередину й вислизала назовні через вікна та двері, залишаючи Казові клаптики інформації, коли їй було потрібно. Вона могла б просто постукати у двері його кабінету, але так було легше.

Каз змінився. Сітка. Виплата її контракту. Інеж досі могла відчути легеньке торкання його вуст до своєї шкіри й те, як незграбно його голі руки поралися з вузлами на перев’язках. Вона побачила майже непомітний спалах того, яким Каз міг бути, якби дозволив це собі. Дівчина не могла спокійно дивитися, як він знову одягається в броню, знову застібає свої бездоганні костюми та прохолодні манери. Вона не слухатиме, як він скаже, що Льодовий Двір і все, що сталося після нього, було просто черговою роботою, черговою перемогою, черговою перевагою, якою слід скористатися.

Але Інеж не ігноруватиме його записку. Настав час закінчити те, що навіть не мало нагоди початися. Вона повідомить йому все, що чула про Пекку, запропонує розповісти про деякі свої маршрути та схованки Роедеру. Усе скінчиться. Інеж вимкнула світло, і минуло чимало часу, перш ніж вона заснула, стискаючи записку в руці.

Наступного ранку було важко змусити себе піднятися з ліжка. Протягом минулих трьох тижнів у Інеж з’явилися погані звички: спати, коли заманеться, їсти, коли закортить. Ніна могла нею пишатися. Життя у Вілановому будинку нагадувало дівчині якийсь чарівний світ. Вона бувала в маєтку раніше, коли вони з Казом поцупили Де Каппеля, і ще раз, перед роботою в Солодкій Жилі. Але одна річ бути в будинку злодієм, і зовсім інша — гостем. Інеж помітила, що знічується від задоволення, що на неї хтось чекає, та все ж здавалося, що Ван Еків персонал радіє їхній присутності в будинку. Може, вони боялися, що Вілан закриє маєток і всі вони втратять роботу. А може, вважали, що хлопчик заслужив на дрібку доброти.

Одна з покоївок залишила біля ліжка лазурову сукню та маленьку пару підбитих хутром

1 ... 143 144 145 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королівство шахраїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королівство шахраїв"