Читати книгу - "Хроніка заводного птаха"

справою раптом виплило на поверхню ім’я його зятя, то для сенсея це обернулося б скандалом. Ватая-сенсей — відома особа, і журналісти відразу на нього накинулися б. Між сенсеєм і вами стосунки трохи складні — от хоч би через Куміко-сан абощо… і на нього можуть впасти несправедливі підозри. Але ж у кожного є щось таке, особливо щось особисте, чого не хочеться виставляти на публіку. У сенсея зараз, так би мовити, важливий момент у політичній кар’єрі, а тому йому краще підстрахуватися, щоб проскочити цей мостик. Коротко кажучи, нам треба домовитися. Ви пориваєте зв’язок з «домом повішених», а зате Ватая-сенсей готовий серйозно подумати, як вам помиритися з Куміко-сан. Ну то як? Зрозуміли, що до чого?

— Та начебто, — відповів я.

— І яка ваша думка про те, що я сказав?

Погладжуючи шию котові, я трохи подумав і сказав:

— А чому Нобору Ватая вважає, що я, можливо, маю якийсь стосунок до цього дому? Чому він так подумав?

Усікава знову розсміявся, жахливо скрививши обличчя, але його очі залишалися холодними, як скло. Він вийняв з кишені зім’яту пачку «Реасе», чиркнув сірником.

— Окада-сан, не ставте мені таких важких запитань! Повторюю: я — лише кур’єр. Хитромудрі міркування не для мене. Жалюгідний поштовий голуб: доставляю листи, приношу відповіді. От і все. Розумієте? Та от що я вам скажу: цей чоловік — не дурень, головою добре метикує. Інтуїція в нього надзвичайна. А крім того, він має в цьому світі набагато більшу реальну силу, ніж ви думаєте. І з кожним днем вона зростає. Це доводиться визнати. Здається, ви його не любите. Я не знаю чому, але це не має значення. Зараз питання не в тому, подобається чи не подобається. От що зрозумійте!

— Якщо Нобору Ватая має такий вплив, то міг би змусити цей журнал не друкувати подібних статей. Так було б простіше.

Усікава хихикнув і знову глибоко затягнувся сигаретою.

— Ех, Окада-сан, Окада-сан! Не треба казати таких не розважних речей! Ми ж з вами живемо в Японії, нормальній демократичній країні. Так чи ні? А не якійсь диктаторській державі, де самі бананові плантації та футбольні поля. У нас навіть найвпливовішому політику не так-то просто накласти руку на статтю в журналі. Надто небезпечно. Навіть якщо якось удасться вмовити журнальне начальство, то все одно невдоволені залишаться. Може вийти навпаки — тільки зайву увагу привернеш. Завжди, так би мовити, знайдеться потайна гадюка. Узагалі не варто грубо втручатися, коли йдеться про такий матеріал. Чесне слово!

А крім того, між нами кажучи, з цією справою можуть бути пов’язані круті типи, про яких ви нічого не знаєте. А якщо так, то вона зачепить не тільки Ватая-сенсея. І поверне зовсім в інший бік. Ситуація чимось схожа на лікування зуба. Поки що начебто допомагає локальна анестезія. Тому ніхто не скаржиться. Та як тільки бормашина дійде до живого нерва, хтось у кріслі підстрибне. А хтось, може, й розсердиться. Розумієте, що я кажу? Я не погрожую, але мені, Усікаві, здається, що ви, Окада-сан, непомітно втягуєтеся в небезпечну халепу.

Здається, він сказав усе, з чим прийшов.

— Ви хочете сказати, що мені краще поступитися, поки зі мною не сталося біди? — запитав я.

Усікава кивнув.

— Окада-сан, це все одно, що гратися в м’яч на автостраді. Справді небезпечно.

— Та й для Нобору Ватая клопіт. Тому, якщо я вийду з гри, він дозволить мені зв’язатися з Куміко?

Усікава ще раз кивнув.

— Загалом так.

Я ковтнув пива.

— По-перше, я поверну Куміко власними силами, — сказав я. — І в жодному разі не маю наміру користуватися допомогою Нобору Ватая. Можу обійтися без неї. Я справді не люблю його. Але ви маєте рацію: питання не в тому, хто кого любить, а хто кого — ні. Усе почалося раніше. Річ у тому, що я не можу погодитися із самим фактом його існування. А тому домовлятися з ним не буду. Так і передайте. І ще одне. Будь ласка, більше сюди не приходьте без попередження. Це ж усе-таки мій дім. А не фойє готелю і не станційний зал очікування.

Усікава, примруживши очі, дивився на мене з глибини своїх окулярів. Очі його застигли і, як раніше, не виражали жодних почуттів. Е ні, щось у них все-таки проглядало, але його, здавалось, приготували тимчасово, спеціально для цього випадку. Усікава підняв угору надто велику — як для його зросту — долоню правої руки, ніби перевіряючи, чи не падає дощ.

— Усе зрозуміло! — проказав він. — Від самого початку я думав, що з вами буде нелегко, а тому ваша відповідь мене особливо не здивувала. Мене взагалі важко здивувати. Я вас розумію, і добре, що наша розмова була щирою, без усяких вивертів, просто «так» або «ні». Усім зрозумілою. А от коли відповідь закрутять так, що не добереш, чи то біле, чи то чорне, я, голуб поштовий, заморюся, поки розжую, про що йшла розмова. До речі, у світі таких випадків трапляється сила-силенна. Я не скаржусь, але навіщо людині щодня загадки загадувати? Така робота шкодить здоров’ю, Окада-сан. Якщо так жити, то непомітно характер псується. Розумієте, Окада-сан? Стаєш недовірливим, в усьому бачиш підступ, перестаєш вірити в прості й зрозумілі речі. Просто біда! Справді.

Ну гаразд, Окада-сан. Отже, я передаю сенсею вашу чітку відповідь. Тільки не думайте, що на цьому розмова скінчилася. Навіть якщо ви захочете поставити на цьому крапку, так просто вам це не вдасться. А тому, гадаю, я, можливо, ще раз до вас навідаюся. Вибачте, що вам доводиться мати справу з таким неохайним коротуном, але прошу вас, спробуйте звикнути до мого існування. Особисто я проти вас, Окада-сан, нічого не маю. Правду кажу. Однак так легко ви мене не позбудетеся, подобається це вам чи ні. Може, мої слова здаються вам дивними, але спробуйте з цим примиритися. Зате я не буду більше нахабно залізати у ваш дім. Бо ви правильно кажете: так не годиться. Так-так, я мав би впасти на коліна й просити вибачення. Однак цього разу не можна було по-іншому, зрозумійте. Та це не означає, що я завжди поводжуся так нерозсудливо. Усупереч зовнішності я звичайнісінька людина. Наступного разу, як усі, спочатку подзвоню. Згода? Два дзвінки, кладу слухавку, потім знову — дзінь! дзінь! Ви відразу зрозумієте, що це я. Подумаєте: «Знову цей дурний Усікава!» — і візьмете слухавку. Тільки обов’язково беріть, інакше мені доведеться знову приходити без дозволу. Мені особисто цього робити не хочеться, але ж я отримую зарплату, тож