Читати книгу - "Пробуджені фурії"

утік. — Спокій зрадив мене, обвалившись під тиском ненаправленої люті. — Як можна бути такою тупою? Він утік, чорт його бери.

— Тоді я дожену, чорт його бери.

— Ні, нам тре…

Але вона вже перейшла відкриту камеру розмашистою списантською ходою. Пірнула в тунель.

— Добре впорався, Таку, — насмішливо сказав Муракамі. — Командний дух. Мені сподобалося.

— Замовкни, Тоде. Знайди пункт спостереження, перевір камери. Вони десь тут. Я повернуся, щойно зможу.

Вимовляючи останні слова, я вже рухався. Знову біг — за Ядою, за Шегешваром, за чимось.

Розділ сорок шостий

Тунель виходив у яму для боїв. Круті похилі вічнобетонні стіни десять метрів заввишки, подерті до половини висоти за десятиліття, впродовж яких болотяні пантери намагалися вишкрябатися назовні. Обгороджений круглий простір для глядачів нагорі, усе просто неба, закритого прудкою отарою зеленуватих хмар. Через дощ було неможливо дивитися вгору. Тридцять сантиметрів густої грязюки на дні ями під зливою перетворювалися на коричневу сльоту. Дренажні отвори в стінах не встигали за прибуттям нової води.

Я примружився, дивлячись крізь воду, і помітив Яду на середині висоти вузької службової драбини, вмонтованої у стіну в кутку ями. Загорлав до неї крізь шум бурі.

— Ядо! Зажди, чорти б тебе!

Вона зупинилася, повиснувши на щаблі і спрямувавши осколкового бластера вниз. Тоді помахала мені й полізла далі.

Я чортихнувся, сховав «Рапсодію» й поліз по драбині слідом за нею. Дощ лив стіною і гупав по голові. Мені здалося, що десь угорі я почув бластерний вогонь.

Коли я дістався верху, чиясь долоня сягнула назустріч і вхопила мене за руку. Я смикнувся від несподіванки й побачив Яду.

— Не вилазь високо, — гукнула вона. — Вони тут.

Я обережно підвів голову над рівнем ями й оглянув мережу глядацьких містків і галерей, що перетиналися над ямами для боїв. Густа пелена дощу затуляла огляд. На десяти метрах видимість розмивало, а на двадцяти її вже не було. Я чув, як десь по той бік ферми ревіла перестрілка, але тут галасував тільки шторм. Яда розпласталася на животі на краю ями. Вона побачила, як я роззираюся, і нахилилася ближче.

— Вони розділилися, — прокричала вона мені на вухо. — Антон погнав до пристані на іншому боці. Я так думаю, що він шукає, на чому б злиняти, або, може, розшукує іншого тебе, щоб прикрив його. Другий вискочив з-поміж отих загонів, і схоже, що він хоче битися. Стрельнув оце в мене щойно.

Я кивнув.

— Гаразд, іди за Антоном, а я подбаю про Шегешвара. Я прикрию тебе, коли ти підеш.

— Добре.

Я вхопив її за плече, коли вона перевернулася. На секунду підтягнув її назад.

— Ядо, бляха, тільки будь обережна. Якщо зустрінеш там мене…

Її губи скривилися в посмішку, і дощ затік їй між зуби.

— Тоді я розмажу його замість тебе без додаткової оплати.

Я виліз до неї на плаский майданчик над стіною, витяг «Рапсодію» й накрутив на ній вузький промінь і максимальну дальність. Тоді трохи посовався й сів навпочіпки, трохи вигнувши спину.

— Очі на сканери!

Вона зібралася.

— Ну ж бо!

Вона рвонула в гущу мороку вздовж поручнів містка. Праворуч од мене бластерний постріл розділив завісу дощу. Я рефлекторно натиснув на свій курок, але побачив, що не поцілив. Від сорока до п’ятдесяти метрів, сказала зброярка з Текітомури, але воно легше, якщо видно, куди стріляти.

Тому…

Я підвівся і заревів крізь бурю:

— Гей, Раде? Чуєш мене? Я зараз прийду і вб’ю тебе, падло таке!

Жодної відповіді. Але й жодного пострілу. Я обережно ступав уздовж галереї, що простиралася над ямою, намагаючись вирахувати Шегешварове розташування.

Ями для двобоїв були сплюснутими овальними аренами, втопленими просто в мулисте дно Обширу, всередині глибшими за околишні води десь на метр. Їх було дев’ять, згрупованих у ряди по три, з товстими вічнобетонними стінами, увінчаними сполученими галереями, де глядачі могли стояти біля поручнів і з безпечної відстані спостерігати, як пантери внизу шматують одна одну. Від краю до краю кожної ями були перекинуті глядацькі містки з плетеного дроту, щоб забезпечити дуже потрібне додаткове місце на важливі бої. Не раз я бачив галереї, напхані людьми у п’ять рядів, і з’єднувальні містки, що скрипіли під вагою юрби, яка витягувала шиї, щоб побачити смерть.

Загальна стільникова структура, утворена дев’ятьма ямами, піднімалася з мілких вод Обширу і спиралася на глибоко посаджені бульки мокрих бункерів з одного боку. До цього краю ям прилягали ряди годівниць і довгі прямокутні вигони для вправ, теж обнесені перехрещеними службовими містками. «Паля» пробилася крізь них на ферму. Наскільки я міг розрізнити, саме з краю цих руїн стріляв бластер.

— Чув мене, Раде, гімняний ти кавалку?

Знову гримнув бластер. Промінь смальнув біля мене, і я впав на вічнобетонну долівку, розбризкуючи воду. Над головою пролунав голос Шегешвара.

— Гадаю, ближче не треба, Таку.

— Як хочеш, — гукнув я у відповідь. — Все одно вже все закінчилось, окрім хіба що прибирання.

— Невже? Не дуже ти в себе віриш, га? Він зараз біля нового доку, розганяє твоїх дружків-піратів. Скоро викине їх в Обшир або згодує пантерам. Тобі хіба не чутно?

Я послухав і знову вловив звуки битви. Бластерний вогонь і поодинокі крики агонії. Нічого не можна було сказати напевне, але лихі передчуття стосовно Влада і його амфетамінової команди повернулися до мене. Я скривився.

— Що, ми не чекали, що нас так притисне, га?! — крикнув я. — Як же це, ви з ним перетренувалися в гравіспортзалі? Тикалися з різних кінців у твою улюблену шльондру?

— Іди в сраку, Ковачу. Принаймні він ще пам’ятає, як люди веселяться.

Його голос прозвучав близько, навіть зважаючи на бурю. Я трохи підвівся й поповз по долівці галереї. Підібрався трохи ближче.

— Ясно. І цього вистачило, щоб мене продати?

— Я тебе не продавав, — мені відповів сміх, що тарабанив, як лебідка на траулері. — Я обміняв тебе на кращу версію. Я дотримаю свого слова перед цим хлопцем замість тебе. Тому що цей паскудник ще пам’ятає, хто він і звідки.

Трошки ближче. Підповзай по метру за раз крізь зливу і три сантиметри стоячої води на доріжках. Від однієї ями до іншої. Не підводься. Не давай ненависті й злості звести тебе на ноги. Намагайся змусити його помилитися.

— А він пам’ятає, як ти скавучав і повзав у всраному завулку з розпоротою ногою, Раде? Він пам’ятає це лайно?

— Таки пам’ятає. Але знаєш що? — Шегешварів голос трохи підвищився. Певно, я зачепив якийсь нерв. — Він не викручує мені яйця цим спогадом за кожним разом.