Читати книгу - "«Ілюстрована Історія України»"

394. Мик. Лисенко.

Доходило до всяких сміховий: вичеркували українські слова з оповідань писаних по росийськи; веліли, щоб на концертах українські піснї співали ся словами перекладеними на росийську або французьку мову, і т. ин. Скоро одначе саме начальство київське і харківське звернуло ся до правительства з виясненнями, що заведені заборони занадто гострі і безпотрібно тільки дражнять громадянство. Через те зроблено було потім деякі полекші, дозволено українські представлення, хоч і з усякими обмеженнями (напр. в українських губерніях, що належали до київського генерал-губернаторства, українських вистав довго не дозволяли зовсім, а по иньших містах вимагали, щоб разом з українською пєсою виставлювано росийську, і т. й.).

Все теки в отсих обставинах яка-небудь літературна чи громадська работа українська була неможлива і заборона 1876 року мала той наслїдок, що свідомійші і енергічнїйші Українцї з Росії переносять свою роботу до Галичини ще в більших розмірах, анїж в 1860 роках.

127. Українська робота на галицькім Грунті

Ще перед указом 1876 р. кілька тямущих Українців з Росії заходилося заснувати у Львові інституцію для розвою українського письменства і науки, щоб вона могла працювати тут свобідно, не знаючи цензурних утисків, для цїлої України; так виникло „Товариство імени Шевченка", засноване у Львові 1873 року. На зібрані гроші засновано при нїм друкарню для українських видань; але зібрано було грошей мало, так що довгий час прийшло ся ще сплачувати друкарню, поки вона стала на ноги і тотовариство могло роспочати власні видання—се стало ся тільки при кінцї 1880-х років. Потім громадка талановитих і енергічних людей— Мих. Драгоманів з кількома молодшими товаришами, покинувши через ріжні наклепи Україну, осіли ся в Женеві, і тут за помічю Українцїв з Росії повели виданнє журнала чи збірника „Громада", присвяченого українським питанням політичним і національним, і завязали близші зносини также з галицькою суспільністю. Декотрі Українцї знов приїздили і перемешкували довгий час таки безпосереднє в Галичині, розвиваючи більш або меньш живу літературну і політичну діяльність (Кулїш, потім Кониський, Нечуй й ин.).

Впливи сих Українцїв на галицькім грунтї йшли в ріжних напрямах: зовсїм в иньшім напрямі впливали напр. Драгоманів і його однодумцї, пробуджуючи українське громадянство Галичини до освідомлення народніх мас і організації боротьби за свої права, а знов в иньшім Куліш, Антонович, Кониський—стараючи ся сотворити більш прихильні обставини для розвою українського житя порозуміннєм з польськими владущими верствами. Але кінець кінцем всї сі ріжнородні впливи, весь сей приток духових сил, а по части—і матеріальних засобів з росийської України дуже зміцнив українське жите Галичини і богато йому причинив розвитку. Протягом 1870-х і 1880-х років українські народовці дуже зростають в числі і в силї. Почавши від роботи літературної та — видавання популярних книжечок та засновування читалень, вони переходять до політичної дїяльности, з малозначних громадок витворяють сильну партию, котра своєю енергією і духовою силою відтіснює на другий плян останки старих консерваторів та москофілів і надає тон і напрям житю галицьких Українцїв. Невважаючи на слабкі сили і засоби, в нїм почувала ся сила руху, енергія поступу і тому все живійше починає приставати до неї, і скоро народовці починають грати першу ролю в Галичині і на Буковині, невважаючи на поміч, яку партия москвофільська мала з Росії—далеко богатшу, ніж народовці від Українцїв.

З другого боку для України росийської Галичина з сього часу стає справді вікном на світ, що не давало їй заснути в темряві тодішніх заборон. Позбавлені можности скільки небудь свобідно обговорювати питання української політики, завдання і змагання її, росийські Українці користували ся для сього галицькими виданнями, котрі хоч і були заборонені в Росії, про те поширювали ся на росийській Україні досить значно. На галицькім грунтї, на галицьких відносинах, в галицьких виданнях ставили ся, випробовували ся й рішали ся ріжні питання соціальні, політичні, національні. Через те галицькі відносини викликали незвичайне заінтересованнє серед свідомійших росийських Українцїв. Не маючи можности у себе дома зайняти ся справами політичними і національними, вони якийсь час—можна сказати—жили галицькими подіями й інтересами, особливо з початком 1890-х років, коли між галицькими Українцями-народовцями зачала ся боротьба між більш уміркованими і більш поступовим, радикальним напрямом. І се давало користне доповненнє до культурних справ росийської України, заховуючи її від повної односторонности.

З початком 1880-х рр. в Київі на місце закритого географічного відділу вдало ся наладити науковий історичний орган „Кіевскую Старину" (1882), і коло нього згромадили ся наукові і культурні сили українські. Журнал вів ся по досить широкій програмі (росийською мовою), займаючи ся і етнографію, і мовою, і письменством; пізнїйше, з 1890-х рр. він мав часами й суспільну закраску, містив і українську белетристику. Для неї були тодї взагалі тїсні часи, бо хоч нїби то белетристику можна було друкувати, але цензура так пильно придивляла ся, шукаючи потайної крамоли, що дуже мала частина проходила через цензурне сито. Для широкої публіки, при недостачі книжок, мав велике значіннє український театр. Українські трупи почали ся з одної, але з часом множили ся, ставали все більш росповсюдненим явищем і невважаючи на убогість репертуару і невисокі прикмети більшости пєс (цензура театральна була незвичайно сувора), вони підтримували память народнього слова і любов до нього винародовленої міської людности. Осибливо потрудили ся на сім полї Кропивницькин, Старицький і брати Тобилеаичі.

Найбільш прикре було, що унеможливлено не тільки всяку громадську і політичну діяльність, але й обговорюваннє таких питань. Етнографічні, язикові чи історичні студії не могли захопити цїлої суспільности, і найбільш живі й енергічні елементи зневажливо покидали українство, бо воно здавало ся їм якимсь застарілим романтизмом. Ішли в росийські партиї, де була хоч видимість якоїсь живійшої дїяльности, смілі завдання і гострий риск небезпеки, що завеїди вабить смілих, а не було всього того в культурницьких гуртках росийського українства. І се власне надавало особливу ціну галицьким справам: на галицьким ґрунті, бодай хоч посередно, через органи преси, через особисті звязки можна було брати участь в відкритій партийній борогьбі, в політичній і громадській роботі.

128. Політичний рух в Галичині в 1890-х рр

1890—5 рр. були поворотними роками українського житя Галичини. За вісімдесяті роки, як я вже сказав, народовецький український рух дуже поширив ся між галицьким громадянством, запанував над ним і як звичайне в таких обставинах буває—притягнув до себе богато народу нейтрального, що йде за тим напрямом, який бере гору, хочби внутрішнім своїм змістом він був йому навіть зовсім чужий. Разом з тим як український напрям виступав все показнїйше, на зверх, як сильна