Читати книгу - "Вогнесміх"

таємничий незнайомець Радісний, твердив подібні ідеї Юрій. Але все це було в теорії, а тут… реалізація? Як? І він прямо запитав Тао:

— Ви не могли б це пояснити якось популярніше?

— Охоче. Нагадаю вам про парадокс фотона… Як би вам сказати простіше? При досягненні ракетою першої космічної швидкості долається гравітація планети (чи зорі), тобто досягається невагомість. Так при досягненні швидкості С (300 000 км/сек.) зникає час. Бо справді, фотон, який мчить ось тепер від Сонця до туманності Андромеди… і він же, який туди прибуде через 2 000 000 років — це один і той же інформаційний імпульс. Час для нього (тепер — колись — потім) в цьому польоті зупиняється. Це означає, що Всесвіт «купається» в океані вічного часу, зв’язаний ним, як однією миттю, а ритміка тривіального часу (нашої історичної тривалості) є відносним утвором (відчуттям) дискретних тіл, явищ, істот — від первинних цяток чутливості матерії до вищих проявів свідомості, тобто час — лише нижчий аспект вічного єсть, потрібний на перших кроках формування «колискової» психіки. Зрілий розум входить у потік вічності й розуміє свою спорідненість з цілістю понад обмеженнями відносної ритміки.

— Пробачте, але ж ваш «Протей» сформовано з речовини. А речовина, частки з масою спокою, неспроможні переступити світловий бар’єр. Так твердить теорія відносності. Чи ви її заперечуєте?

— Не заперечую, — засміявся Тао, прикладаючи долоні до грудей. — Не думайте, що я пірат у всіх сферах. Але ви, молодий друже, повинні затямити основне: співрозмірності й константи світу виявлені стихійною творчістю першоелементів буття. Вони «слухняно» наслідують стереотип первісних імпульсів, що обумовили конструктивні закони відомого нам буття.

«Знову та ж сама ідея відносності законів, — подумав Гриць. — Може, ми справді підійшли до тієї межі, яку треба переступити?».

— Але настає час, — вів далі Тао, — коли мислячі істоти збагнуть можливість… точніше, відчують необхідність виходу з яйця стереотипу природи, і тоді «закони» будуть відкинуті, як риштування, а людина-деміург сама творитиме «закони» нового ступеня буття. Одним з таких ступенів є подолання променевого бар’єра. Це й дає змогу здійснювати флуктуацію в часі. Мій «Протей» разом з екіпажем може миттєво трансформуватися в інформаційний комплекс, локалізований у часовій флуктуації, скажімо, в межах ста секунд. Такий інформаційний пакет стає невидимий для звичайного ока, невразливий для сьогомоментної зброї, орієнтованої на очевидний потік часу. Я стаю фантомом для людей Землі. А разом з тим зненацька з’являюся там, де мені потрібно. «Протей» стає суперквантом у океані світлоносного вакууму.

— Але ж квант існує лише у польоті?

— Це помилка Ейнштейна (і сучасної науки). Є динамічні кванти, відомі нам, як радіація всіх спектрів. І є «спокійні» кванти, котрі є основою вакуумних глибин. Їхнє життя — віртуальна динаміка довкола певної точки. Такі кванти — підвалина буття. Наука ще лише торкається до цієї дивовижної таємниці. Мені пощастило зробити наступний крок. Інформаційний комплекс «Протея» може перебувати у «спокої» над якоюсь планетою, може входити в режим «польоту» по певному вектору і практично миттєво долати міжзоряні відстані. Суперквантовий «пакет» стає речовинним кораблем «Протеєм» з живими людьми на ньому там, де це потрібно мені. Мисляча істота направду стає жителем Всесвіту. А ми чекаємо «пришельців» з далеких світів. Ха-ха! Навіщо їм наша примітивна планета? Ось коли вийдемо з колиски, тоді, може, й знайдемо достойних колег.

— А енергія? Де ви добуваєте достатню енергію?

— Енергія? — здивувався Тао. — Кожна світлоносна нить торкається всього океану сил. Сучасна технологія гвалтує тканину буття, буквально витискуючи енергетичні запаси з органіки, або створюючи штучні «обвали» в радіоактивних речовинах. Це — варварство. Є можливість провести канали до вічної криниці сили, в якій ми купаємося, якою насичені. Туди я проникаю крізь «керн» будь-якого протона, будь-якої елементарної частки, що має в надрах «прохід» у всемірність. Але це вже не для популярного викладу. Захочете стати моїм побратимом — будете господарем дивовижних знань. Учителю, підтвердіть йому реалістичність моїх задумів. Жартую, жартую. Ви скоріше зробите його моїм супротивником. Але кажу вам відверто — марна справа. До вирішальної миті — лічені дні. Вибирайте — зі мною чи проти мене?

Минув, ще місяць чи півтора — Гриць не рахував. Знову бесіди з учителем Лі, з інженером-піратом, котрий інколи заглядав у затишну келію, викладаючи своїм гостям-полоненим запаморочливі, концепції світобудови та прийдешнього преображення планети. Хлопець, вислуховував його спокійно, доброзичливо, щоб не дратувати, а тим часом робив прогулянки довкола озера, приглядаючись до розташування вулканічних скель, проходів з прихованої лагуни у море, подумуючи про можливість захоплення швидкісного катера. Тільки на кого покластися? Учитель Лі типовий прихильник «ахімси», класичного принципу непротивлення, він пальцем не кивне, щоб прикласти десь силу, хитрість, погрозу.

Тим часом на острові тривала інтенсивна робота. Вже самого склепіння сягала верхів’ям циклопічна споруда, сформована з фіолетових шестигранників. І Гриць відчував, як у грудях росте тривога. Від безсилля бив кулаком по каменю, довгими годинами сидів на березі, марив далеким Дніпром, викликаючи в уяві Русалію. І радився з нею подумки. Але рішення не приходило.

Розв’язка настала зненацька. Одної ночі, коли Гриць дрімав, почулися далекі крики, прокляття. Він схопився з постелі, учитель теж не спав. У коридорі з’явився Тао, він був зосереджений, нахмурений, чорні очі горіли темним вогнем. Оглянувши полонених, він поволі сказав, і в словах його Гриць відчув гіркоту:

— Мій молодий друже, ти правильно передбачив. Від Юди не застрахуєшся. Мене зраджено.

— Що сталося, Тао? запитав Лі.

— Мій, найближчий помічник відкрив схованку адміністрації кількох держав регіону. Я його знищив, але незабаром тут буде ціла ескадра. Я не встиг, залишилося кілька тижнів, до повного завершення «Протея». Жаль!

— Невже ви вступите в поєдинок з ескадрою? — схвильовано запитав Гриць.

— Навіщо це мені? — зневажливо махнув рукою Тао. — Коли сонце згасає, негоже хапатися за світлячка. Зі мною покінчено, і я хочу визволити вас. Печера і все, що в ній, буде висаджено в повітря. Поспішаймо до катера. Я вас відправлю подалі від вулкана, там вас підберуть як потерпілих.

— А ти, Тао? — щиро запитав Лі. — Чому не хочеш розпочати