Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

Молоді Собаки схвалювали його слова, дорослі теж не йшли зі зборів і поглядали на нього без презирства. Вони, здавалось, були здивовані, що Часке не лише добре впорядкував свої думки, а й упевнено і ясно висловлює їх. Деякі жінки також підійшли до дерева, де був прив'язаний понка, зайняли вільні місця і стали слухати промовця. Між ними була й Уїнона, біля неї стояла Сітопанакі, а трохи далі Грозова Хмара і Ящірка з подругами. Навіть Монгшонгша вийшла з намету, побачивши, що обидва її сини привернули увагу всього табору.

— Чоловіки з племені дакота багато тисяч років жили однаково, — знову почав Часке. — Тому старі воїни мали завжди найбільший досвід. Тепер ми повинні почати нове життя, якого ще ніхто з нас не знає. Тому навіть хлопець мусить сам міркувати й говорити. Ви всі бачили наше ведмежа, що його Велика Ведмедиця віддала Токай-іхто. Воно; ще дуже мале і мусить учитися робити перші кроки. Так само й ми повинні вчитися робити перші, нові кроки, здобувати нову їжу, вести нову боротьбу в нашій країні. Токай-іхто як великий чаклун буде навчати усіх нас. Так само, як ми завжди складали план полювання на бізонів, план наших воєн і план розташування наших наметів, так будемо, ми складати план наших нових дій, і не повинні бігати той-туди, де доїться корова, а той туди, де полюють на бізонів, не зустрівшись перед цим на раді й не прийнявши загального рішення. Ми мусимо спільно навчитись тому, що вміють білі люди, запам'ятати і вивчити те, чого вони не вміють!

Часке знову зробив паузу. Навколо панувала цілковита мовчанка.

— Я хочу сказати вам… — мовив хлопець далі, й навкруги запала така очікувальна тиша, що в Часке перехопило дух. Він вдихнув повітря, і колишня невпевненість раптом знову охопила його. — Я хочу, щоб Гапеда розповів вам, що саме ми повинні вивчати і як ми будемо це робити.

Часке відступив назад, а замість нього став говорити Гапеда.

— Хлопці з союзу Молодих Собак! — сказав він. — Ми повинні навчитись читати розмовляючі папери білих людей і писати. Міс Кет, що залишилася з нами, навчатиме нас. Нам також потрібно вміти вирощувати плоди. Наші брати й сестри з племені дакота, які втекли сюди п'ятнадцять великих сонць тому, вже вміють це, і наші предки також вміли. Цього нічого соромитись. Ми мусимо також навчитись пити біле молоко плямистих корів.

Дехто з хлопців і чоловіків нишком, а то навіть й відверто сплюнули.

— Боягузи! — гнівно вигукнув Гапеда і подав умовний знак Томасу і Тео. Пастухи підійшли і поставили перед Гапедою дійницю з молоком.

— Ось! — вигукнув хлопець. — Хіба мало дакотів під час «танцю собачих печінок» змагались, хто більше з'їсть печінок? А тепер вони втечуть від дійниці з молоком? Ганьба тим, хто щойно плювався.

Гапеда взяв миску, налив молока і, не відриваючись, випив.

— Хіба ви не можете перебороти себе так само, як я? Посоромтесь малих дівчат — Грозової Хмари і Ящірки. Вони уже кілька днів п'ють молоко, хоч спершу їх нудило так само, як і нас з Часке!

Вибухнув сміх, доброзичливий, співчутливий, але дещо глузливий. Часке знову змінив Гапеду.

— Ми повинні заснувати нові союзи! — сміливо заговорив він. — їх у червоношкірих завжди було багато. Ми більше не хочемо мати такого союзу, щоб убивати інших людей… І ми також не хочемо, щоб убили нашого брата з племені понка, якого тут прив'язано до дерева.

Тепер голови здивовано піднялись, і чоловіки підійшли ближче до дітей, що стояли колом. Що ці хлопці забрали собі в голову? Порушують питання, яке вирішив вождь Четансапа, їх батько, і яке змінити могла тільки рада? Часке помітив, яке здивування викликали його слова, але це не збило хлопця з пантелику.

— Чому дакоти і понки повинні убивати одне одного? Тому, що вони внаслідок грабіжництва білих не мають вдосталь угідь для полювання. Ми всі повинні розводити бізонів, тоді нам вистачить їжі й можна буде жити між собою в злагоді й мирі. Понка приніс добру і правдиву звістку від Токай-іхто, коли сказав, що ми повинні обробляти поля, як наші предки. З цієї звістки ми довідались, що він таки говорив з Токай-іхто і бачив його живим! Тому що це заповідь Токай-іхто: він довірив нам її у Ведмежій печері! Ми не хочемо більше вбивати чесного червоношкірого і жодної хорошої білої людини! Ми залишимо наш союз Тих, Що Говорять Правду, і він повинен стати союзом миру, союзом наших найхоробріших і наймудріших чоловіків. А союз Молодих Собак стане союзом Розмовляючих Паперів. До нього приєднаються всі ті, хто хоче вчитись писати і читати розмовляючі папери, як уатшітшун. У цих паперах записані всі таємниці уатшітшун! Ми володітимемо ними і навчимося краще застосовувати їх. Хто збагнув у моїх словах заповіт Великої Ведмедиці, той зараз вийде і вип'є молока. Це буде знак, що він хоче пересилити себе!

Останні слова Часке викликали неспокій, але уже зовсім інший. Хлопці й чоловіки спрямували погляд до лісу, жінки також повернули туди голови, на всіх обличчях засяяла велика радість, і здивованому Часке довелось прикласти чимало зусиль, щоб закінчити промову. Він не думав, що ця радість викликана кого словами. Отже, на узліссі мусить бути щось зовсім особливе. Часке не міг глянути туди до кінця своєї важливої промови. Закінчивши, він обернувся і лише тепер побачив те, на що дивились усі.

З-за дерев вийшов чоловік, високий і стрункий. Від нього пахло скипілою кров'ю і потом, а в руках він тримав рушницю з розтрощеним прикладом. Повискуючи від радості, Огітіка терся біля його колін.

Хлопці хотіли крикнути, але неспроможні були вимовити й слова, так само, як і інші жителі табору.

Токай-іхто повагом попрямував лугом до хлопців, і тепер слідом за ним вийшли з лісу Гірський Грім — сітсікау і Унтшіда — мати Маттотаупи.

Вождь зупинився біля Гапеди і Часке, по обличчю його промайнула усмішка.

— Мене мучить спрага, — сказав він. — Ми дуже швидко бігли.