Читати книгу - "Чотири сезони"

— ВЕРН!!! — прогорлав Біллі Тесіо страшним звинувачувальним голосом. «Мій-суд-гряде-і-до-нього-вже-близько». І стиснув у кулаки руки, із яких скрапувала вода. — Підарас ти малий! Ти під ґанком сидів! Гадюченя!

Верн здригнувся і відступив.

Подальша тирада Чарлі Гоґана була в чомусь навіть поетичною.

— То ти малий пиздолиз, вуха розвішувать умієш, утирок йобаний? Я тобі заре так в’їбу, шо мама не впізнає!

— Серйозно? Ану давай! — раптом зарепетував Тедді. Очі за скельцями окулярів, покропленими дощем, люто спалахнули. — Ану, підходь, будем битися! Давайте, здоровидла!

Припрохувати Біллі та Чарлі вдруге не довелося. Вони посунули на нас разом, і Верн знову здригнувся. Поза сумнівом, у його уяві постали привиди Колишніх Побиттів і Прийдешніх теж. Він здригнувся… але залишився стояти на місці. Він був серед друзів, ми багато пройшли разом, і сюди приїхали не на двох тачках.

Але Ейс зупинив Біллі й Чарлі — просто торкнувшись кожного за плече.

— Так, пацанва, ану слухайте сюди. — Говорив Ейс дуже спокійно, так, наче ми й не стояли зараз під зливою, громом і блискавками. — Нас більше, ніж вас. Ми й самі більші. У вас є один шанс просто здиміти. Мені насрати, куди. Просто взяли руки в ноги і звалили.

Крисів брат загиготів, а Кудлатий поплескав Ейса по спині, схвалюючи його дотепність. Ну просто-таки Сід Сізар[150] із кримінальним ухилом.

— Бо він наш. — Й Ейс лагідно всміхнувся. Таку саму лагідну усмішку на його губах можна було уявити й за секунду до того, як він зламає свого кия об голову якогось безталанного босяка, котрий припустився жахливої помилки — заговорив до Ейса, коли той саме ладнався вдарити по кулях. — Ви підете — ми його заберем. Не підете — ми вам надаєм по шиї і все’дно його заберем. Плюс, — додав він, щоб позолотити бандитизм дрібкою справедливості, — його Чарлі й Біллі найшли, це їхня фішка.

— Вони від страху всралися! — випалив у відповідь Тедді. — Нам Верн казав! Вони засцяли так, шо їм у голові все помішалося! — Він скривив налякану зарюмсану гримасу, пародіюючи Чарлі Гоґана. «Ну нафіга ми ту тачку вчора свиснули! Нащо перлися на Бек-Гарлоу-роуд, зрізали той кут! Ой, Біллііі, шо нам тепер робити? Ой, Білліі, по-мойму, я в трусяки наклав! Ой, Біллііі…»

— Ну все. — Чарлі знову рвонувся вперед. Його обличчя перекосило від люті й похмурого тупого сум’яття. — Малий, не знаю, як тебе там звать, але готуйся. Тепер, коли будеш, сука, у носі колупать, до горла в мене пальцем дістанеш.

Я нестямно глянув на Рея Бравера. Він спокійно дивився одним оком угору, на дощ: під нами, але вище всього цього. У небі досі постійно бахкав грім, але злива трохи стишилася.

— А ти, Ґорді, що скажеш? — спитав Ейс, що притримував Чарлі за лікоть. Так досвідчений дресирувальник стримує злющого пса. — Хоч ти будь розумним, коли в брата вдався. Скажи їм, хай не нариваються. Тоді я дозволю Чарлі трохи дати бубни чотириокому вилупку, і ми всі розійдемося у своїх справах. Як тобі таке?

Дарма він згадав Денні. Я хотів був його напоумити, вказати на те, що Ейс і сам чудово знав: ми мали повне право забрати фішку Біллі й Чарлі, бо Верн чув, як вони згадану фішку самі видали. Хотів йому розказати, як нас із Верном мало не переїхав товарняк на мості через річку Касл. Про Майла Пресмана та його безстрашного (хай і тупого) друзяку, диво-песика Звірюку. Про п’явок теж. Мабуть, я просто хотів сказати йому: «Ейсе, не жени. Хто перший встав, того й капці. Ти ж знаєш». Але тут він приплів Денні, і замість розумних аргументів я почув, як мій власний рот вимовляє слова, що гарантували мені смертний вирок:

— Посмокчи мій товстий хер, ти, дешева китайська підробка.

Від подиву Ейс аж рота роззявив — і враз неочікувано став схожий на бабу. За інших обставин ми б зі сміху покотилися. Але тепер усі, хто стояв по обидва береги болота, ошелешено вирячились на мене.

— Оце сказав так сказав, Ґорді! — із захватом закричав Тедді. — Ухтишка! Круто як!

Я стояв, занімілий, і не міг повірити в те, що сам тільки-но втнув. Неначе у вирішальну мить на сцену вирвався схиблений дублер і продекламував рядки, яких не було в п’єсі. Сказати хлопцю, щоб він у тебе відсмоктав, було за хріновістю на другому місці після згадок про його матір. Краєм ока я помітив, що Крис скинув з плечей рюкзак і гарячково в ньому порпається, але не зрозумів навіщо. В усякому разі тоді.

— Так, — тихо сказав Ейс. — Берем їх. Нікого не калічити, крім Лачанса. Я йому сам обидві руки нахер зламаю.

Я весь похолов. І не обмочився, як тоді, на мосту, лише тому, що не мав чим, бо давно не пив рідини. Він казав це серйозно, розумієте. За роки, що минули звідтоді, я змінив свою думку щодо багатьох речей. Але не щодо цього. Коли Ейс сказав, що він зламає мені обидві руки, він конкретно це й мав на увазі.

Вони рушили до нас крізь ослаблий потік дощу. Джекі Маджет витяг із кишені пружинного ножа «Демано», і вискочило лезо. Зблиснули шість дюймів сталі, голубино-сірої в дощових напівсутінках. Верн із Тедді обабіч мене присіли в пози для бійки: Тедді — охоче, а Верн — із відчайдушною гримасою загнаного в кут на обличчі.

Старші хлопці насувалися суцільним фронтом. Їхнє взуття з плюскотом розтинало болото, що під час зливи стало однією великою грузькою калюжею. Тіло Рея Бравера затопленою діжкою лежало в нас під ногами. Я вже приготувався битися… і тут раптом Крис вистрелив із пістолета, якого він у батька з бюро цупонув.

БА-БАХ!

Господи, до чого ж то був прекрасний гуркіт! Чарлі Гоґана аж у повітря підкинуло. Ейс Мерил, котрий невідривно дивився на мене, сіпнувся й перевів погляд на Криса. Його рот знову роззявився й округлився від подиву. Очисько був геть причмелений.

— Слу, Крисе, це ж татів, — протягнув він. — Він із тебе шкуру спустить…

— Порівняно з тим, що буде тобі, це дрібниці. — Обличчя Криса страхітливо зблідло. Здавалося, хтось висмоктав із його тіла