Читати книгу - "Хроніка заводного птаха"

жодного дня не ходив до школи, — розповідала Мускат. — У звичайні школи німих дітей не приймали, а віддавати сина на навчання разом з розумово відсталими я вважала неправильним. Адже причина його німоти — хоч би якою вона була — не збігалася з тією, що в інших дітей. До того ж Цинамон сам не хотів відвідувати школи. Він радше волів сидіти дома, спокійно читати книжки, слухати платівки з класичною музикою або гратися у дворі з псом, якого ми тоді тримали. Іноді він виходив прогулятися на вулицю, але робив це без особливої охоти, бо не любив спілкуватися із сусідськими однолітками.

Мускат навчилася говорити на мигах і так вела буденні розмови з Цинамоном. Коли ж мови жестів не вистачало, вони обмінювалися записками. Та одного дня вона помітила, що вони можуть передавати одне одному свої думки і почуття, не користуючись обхідними засобами. Вона здогадувалася, про що він думає, що йому треба, з ледве помітного жесту і виразу обличчя. І тоді вона вже не хвилювалася через те, що син німий. Завдяки цьому духовний контакт між нею і сином не переривався. Звичайно, відсутність словесного спілкування, уголос, створювала фізичну незручність. Однак це була тільки «незручність», бо в певному розумінні саме завдяки їй спілкування між сином і матір’ю набуло іншої якості — стало простішим.

У вільний від роботи час вона вчила Цинамона читати, писати й рахувати. Зрештою, їй не доводилось особливо старатися. Бо син любив читати й потрібні знання сам отримував з книжок. Обов’язок Мускат полягав не в тому, щоб учити, а підбирати для нього потрібну літературу. Він любив музику й хотів навчитися грати на піаніно. За кілька місяців від учителя музики Цинамон засвоїв основні елементи гри, а пізніше, користуючись лише навчальними посібниками й магнітофонними записами, досяг високої для свого юного віку виконавської техніки. Найбільше він любив грати Баха й Моцарта, а все, створене після «романтиків», за винятком Пуленка й Бартока, його майже не приваблювало. Шість років Цинамона цікавила музика й книжки, а коли його однолітки перейшли в середню школу, він захопився мовами — спочатку англійською, потім французькою. І за півроку вивчення кожної з них уже міг читати нескладні книжки. Звісно, говорити цими мовами не міг, але його мета не полягала в тому, щоб навчитися говорити, а читати книжки, написані цими мовами. А ще Цинамон любив вовтузитися з різними складними механізмами. Накупивши спеціальних інструментів, він збирав радіоприймачі і лампові підсилювачі, розбирав і лагодив годинники.

Найближчі люди — тобто люди, з ким він реально був пов’язаний: мати, батько й бабуся, — звикли до того, що він не говорить. Його німота вже не здавалася їм чимось неприродним і ненормальним. Минуло кілька років, і Мускат перестала водити сина до психіатра. Щотижневі відвідини лікаря ніяк не вплинули на Цинамона, бо, як на самому початку казали фахівці, крім проблеми з мовою, усе в нього було в порядку. У певному розумінні він був ідеальною дитиною. Мускат не пам’ятала жодного випадку, коли їй доводилося б веліти йому щось зробити або шпетити за якийсь вчинок. Він сам вирішував, що йому треба робити, й виконував задумане по-своєму до кінця. Цинамон настільки відрізнявся від звичайних дітей, що порівнювати його з ними не мало сенсу. Коли йому сповнилося дванадцять, померла бабуся (коли це сталося, він кілька днів поспіль беззвучно плакав). Після того він перебрав на себе домашні справи — готував їжу, прав, прибирав дім, поки мати була на роботі. Після материної смерті Мускат збиралася найняти домашню робітницю, але Цинамон рішуче затряс головою. Він заперечував проти появи сторонньої людини, бо не хотів зміни порядку в домі. Врешті-решт вийшло так, що Цинамон, узявши на себе більшу частину турбот у домі, підтримував його в ідеальному порядку.

Цинамон розмовляв, користуючись руками. Пальцями, тонкими і красивими, як у матері, й до міри довгими. Вони, як слухняні живі істоти, легко й безперестанно рухалися перед його обличчям, передаючи мені потрібні повідомлення.

«Сьогодні о другій приїде клієнтка. До її приїзду вам нічого не треба робити. Я попрацюю тут ще з годину, потім поїду й о другій повернуся разом з нею. За прогнозом, сьогодні цілий день буде похмурим, тож очі у вас, гадаю, не заболять, якщо завидна спуститеся в колодязь».

Мускат казала правду: я без труднощів розумів слова, якими говорили до мене пальці Цинамона. Мови німих я зовсім не знав, але легко вловлював зміст їхніх плавних складних рухів. Можливо, Цинамон настільки майстерно водив пальцями, що лише від уважного стеження за ними ставало ясно, про що йдеться. Так зворушує навіть незнайома чужомовна п’єса. А може, мені тільки здавалося, що я спостерігаю за рухом його рук, а насправді нічого там немає. Ану ж рух його пальців — це лише декоративний фасад будівлі, а насправді я, сам того не усвідомлюючи, бачу щось інше, приховане за цим фасадом? Щоразу, коли вранці, сидячи за столом навпроти один одного, ми спілкувалися, я намагався розгледіти межу між фасадом і тим, що лежить за ним, але нічого не виходило — здавалось, ніби лінія, яка могла пролягати там, безперестанку переміщувалась і змінювала свої обриси.

Після такої короткої розмови — точніше, передачі думок — Цинамон знімав піджак, вішав його на плічка, затикав краватку в сорочку між ґудзиками на грудях й заходився прибирати або готував на кухні якусь просту їжу. За роботою він умикав стереоплеєр і слухав музику. Одного тижня це могла бути церковна музика Россіні, іншого — концерти Вівальді для духових інструментів. Він стільки разів їх слухав, що ці мелодії я назавжди запам’ятав.

Працював Цинамон чудово — спритно й без зайвих рухів. Спочатку я пропонував йому свою допомогу, але він щоразу тільки всміхався і хитав головою. Стежачи за послідовністю його рухів, я переконався, що, напевне, краще покластися на нього самого. Тож поки Цинамон уранці з чимось порався, я вирішив йому не заважати — сидів на дивані у «примірювальній» і читав книжку.

Ця не дуже простора «садиба» була вмебльована лише найпотрібнішим. Оскільки в ній насправді постійно ніхто не мешкав, то її прибирання здавалося недоречним. Та все одно Цинамон щодня ретельно пилососив, проводив ганчіркою по меблях і полицях, чистив віконні шибки спеціальним засобом, полірував стіл, стирав пил з електричних лампочок, розкладав речі по своїх звичних місцях. Давав лад посуду в буфеті, розставляв каструлі й сковорідки за розмірами, акуратно складав білизну й рушники на полицях. Чашки для кави ставив так, щоб їхні