Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

і що ми можемо зробити, щоб запобігти цьому, - написала Ілея.

Вогнища горіли, багато очей відкривалися і закривалися. Ілеї здавалося, що вона бачить меншу Фею то тут, то там, яка на мить вискакує з плавучого моря полумя.

Світ у русі. Більше, ніж те, що ви сприймали б давно. Розкриваються стародавні таємниці, створюються нові шляхи для мільйонів істот. Вознесені Кору, можливо, ще раз поклали око на це царство, в якому ми живемо і не живемо, хоча ми бачимо багато, але не всі бачимо, і Архітектор, як ви його називаєте, вжив запобіжних заходів. Дехто з нас намагався знайти його, але ніхто не повернувся. Загублений і захоплений, або, що ще гірше, вибором цікавості, вибором сміливості, вибором надії або вибором натхнення.

,

Багато хто залишається в межах того, що прагне допомогти вашій справі. Ми знаємо шлях гномів, які видобувають їх на глибині, і при цьому не володіємо їхніми знаряддями праці та магією. Ми знаємо шлях тих, хто Пробудився, шукаючи скарбів, руїни в глибині, але ми самі не знаємо, як ступити цим шляхом. Сам Хранитель Із, машини, наділені силами порожнечі, заглиблюються в міру того, як ми говоримо, і все ж ми не знаємо, як виготовляти і відправляти машини самі.

Ми - Фея. Наші шляхи – це шляхи життя. Космосу. І вогонь. Ми знайшли багато цікавого на землях Елоса, і ці історії дорогі нам у серці. Знай, Ілея Спірс, Ліліт з Рейвенхолла, що ми зробимо те, що дозволяють наші шляхи.

Ілея вдихнула, знаючи, що її медитація скоро закінчиться.

?

— Дякую, — відправила вона у відповідь, не зовсім впевнена, що запропонувала Фея, але саме усвідомлення того, що вона не зовсім нейтральна чи байдужа, змусило її почуватися більш приземленою. Ставлення та думки оракулів викликали у неї роздратування щодо деяких стародавніх істот у її царстві. Але не всі вони були однаковими. Вона видихнула і озирнулася. — Ми в космосі?

— Ми — частина тканини, — відповіла Фея, трохи поміркувавши.

.

Я маю на увазі, це створений простір чи ми десь між зірками та планетами? Пливе, — сказала вона, обернувшись туди, де побачила безкрайній простір.

— Ми вирішили залишити це міркування на ваш розсуд, — відповіла Фея. Ваш візит. Ми вдячні за твою присутність і розуміємо твій поспіх, юначе. Але ми сподівалися побачити. З нашою справжньою природою.

Ілея посміхнулася. — Полумя?

.

— Якщо хочете, потурайте нам, — заговорили тисячі голосів.

.

Ілея зазирнула всередину себе, до своєї сутності. Сама її душа. Вона вдихнула і підняла руку, її очі тепер зосередилися на долоні, де зявилося майже рідке полумя. Яскравий. Цятка помаранчевого кольору в морі жовтого світла. Вона відійшла від Феліції, стежачи за її життєвими показниками, коли полумя перекинулося на її обладунки з попелястої луски. Піднявши другу руку, вона породила море вогню, що розпливлося в порожнечі космосу, і незабаром його зупинила невидима сила, крізь яку вона прорвалася за мить, розбивши те, що, як вона знала, було якоюсь кліткою, встановленою Феями.

,

Вона відчула, що приплив повітря не впливає на її крила та вагу, коли вона рухається, щоб утримати Феліцію в тонусі за допомогою її космічної магії. Її занепокоєння було необґрунтованим, повітря кружляло навколо жінки, коли вона продовжувала дихати, її очі все ще були заплющені. Тепер вона здавалася спокійнішою, хоча руки в неї тремтіли, піт на лобі.

.

Ілея поринула у своє полумя в клітку, де вона тримала їх палаючими, щоб Фей побачила і відчула.

Ще один подих, і вона загасила вогонь.

Вона ще раз перевірила Феліцію. Все ще в одному шматку. Це був тільки я. Не варто хвилюватися.

!

— Не треба? — подумки вигукнула Феліція. — Що це за дідько! Це було гірше, ніж те, що є досі!

— Ти хотіла побачити полумя, — передражнила Ілея.

Деякий час Феліція мовчала. — Я їх навіть не бачив.

.

Я з радістю покажу їх тобі, коли завгодно, - сказала Ілея. — Але десь у дикій природі, де ніхто не чує, як ти кричиш.

— Куди хочеш, — послала Феліція.

.

— Це. Це було найпрекрасніше, що ми бачили за деякий час, — послала Фея, нарешті заговоривши ще раз. — Дякую тобі за цей дар досвіду, Ілеє.

.

Ілея посміхнулася і зробила реверанс. — Звичайно. Ти був великою частиною моєї подорожі та моїх сил. Якщо вам коли-небудь знадобиться допомога з чимось, не соромтеся звертатися до мене.

.

Хихикання пройшло через саму реальність. Або, можливо, почуття одного. Звук повернувся разом з ним, коли клітка знову закрилася і наповнилася повітрям.

Тепер Ілея знала, що вони в космосі або десь так само.

.

— Зараз я спробую розплющити очі, — сказала Феліція і так і зробила.

.

Її дихання пришвидшилося, перш ніж вона зосередилася на чомусь перед собою.

?

Ілея простежила за її поглядом і побачила білий вогонь. Мені цікаво. Що ти бачиш?

.

— Важко зосередитися, — пробурмотіла Феліція, а потім відвела очі. — Багато крил, гадаю.

.

Ілея посміхнулася.

?

— Що? — сказала Феліція, піднявши брови в насмішкуватому роздратованому жесті.

.

— Ой, не зрозумієш. З твоїм маленьким, людським, мозком, — сказала Ілея і посміхнулася, ухиляючись від кинутого їй повітряного леза. — Якщо ти готовий напасти на мене, то, може, нам варто повернутися до підземелля.

Феліція посміхнулася. — Може, й треба.

Ілея обернулася до супу з усіма присутніми очима. — Гадаю, тоді ми ще поїдемо, але було приємно ще раз зустрітися з вами. Справжній шлях.

Насолода, людина. Зустрінемось знову. У часі. І космос.

.

Не впевнений, чи це мається на увазі буквально, чи як каламбур.

.

Феліція вклонилася, мабуть, розмовляючи через телепатію з древньою істотою, або з тим, що вона мало сприймала про неї.

Вони вдвох полетіли назад до спотвореної тканини та воріт, які повернули їх до Елоса. На вершині гори проносилися холодні вітри, далеко внизу виднілися далекі хмари.

.

Феліція озирнулася. — Що ти мав на увазі?

Ілея посміхнулася. Треба стати сильнішим, щоб дізнатися.

922

глава 922 Політ

922

глава 922 Політ

— Як ви вважаєте, це адекватно? — спитав Акі.

Голіаф сплив з трибуни. — Думаю, їй сподобається.

?

Але чи стане це їй у пригоді? Або просто чергову іграшку, яку вона викидає?

.

У мене є труднощі з тим, щоб пошкодити це творіння. Але я вважаю, що те саме