Читати книгу - "Втрачений символ"

інакше? — погодилася Кетрін. — А якщо ти не віриш Пітерові, то почитай деякі езотеричні твори Ньютона про Біблію. Роберте, коли ти почнеш розуміти кодовані біблійні притчі, то ти збагнеш, що ця книга — дослідження розуму людини.

Ленґдон знизав плечима.

— Що ж, тоді треба знову братися за неї і перечитувати заново.

— Дозволь мені дещо у тебе запитати. — Вона не приховувала, що не схвалює скептицизм професора. — Коли Біблія каже нам «візьми й збудуй свій храм», храм, який ми маємо збудувати «безшумно та без інструментів», то про який храм, на твою думку, йдеться?

— Як — про який? У тексті чітко вказано, що ваше тіло — ваш храм.

— Так, це Послання до Коринтян, розділ третій, вірш шістнадцятий. «Чи не знаєте ви, що ви Божий храм». — Кетрін посміхнулася. — А в Євангелії від Іоанна йдеться про те саме, Роберте. Творці Святого Письма добре усвідомлюють приховану в нас силу і закликають нас будувати храми нашого інтелекту.

— На жаль, більша частина релігійного світу чекає на відбудову якогось реального храму. Це частина месіанського пророцтва.

— Так, але при цьому губиться один важливий момент. Друге пришестя — це пришестя людини, це момент, коли людство нарешті збудує храм свого розуму.

— Не знаю, не знаю, — сказав Ленґдон, потираючи підборіддя. — Я не дослідник Біблії і не теолог, але впевнений, що у Святому Письмі йдеться про суто матеріальний храм, який треба збудувати. Описується, що його конструкція повинна мати дві частини: зовнішній храм під назвою Святе Місце і внутрішнє святилище під назвою Свята Святих. І ці дві частини розділятимуться тонкою завісою.

Кетрін посміхнулася.

— Досить детальний опис для людини, яка скептично ставиться до Біблії. До речі, тобі ніколи не доводилося бачити справжній людський мозок? Він складається з двох частин — зовнішньої, яка називається твердою мозковою оболонкою, та внутрішньою, яка називається м’якою мозковою оболонкою. Ці дві частини розділяються арахноїдом, тобто завісою, схожою на павутиння.

Ленґдон здивовано схилив убік голову. Кетрін простягнула руку і злегка торкнулася скроні Ленґдона.

— Твоя скроня не просто так зветься храм[26], Роберте.

Намагаючись обміркувати щойно почуте, професор несподівано пригадав гностичне євангеліє від Марії: «Там, де розум, там і скарб».

— Може, ти чув, — тихо мовила Кетрін, — про знімки мозку йогів під час медитації? Людський мозок у стані надзвичайної зосередженості цілком реально виробляє своїм епіфізом речовину, схожу на віск. Цей відділ мозку не схожий на жодну іншу частину тіла. Він дає неймовірний цілющий ефект, має здатність буквально регенерувати клітини. Мабуть, саме посилена діяльність цієї частини мозку і є однією з причин довголіття йогів. Це реальна наука, Роберте. Ця речовина має просто неймовірні властивості і може вироблятися лише мозком, що перебуває в стані максимальної зосередженості.

— Пам’ятаю, читав щось таке кілька років тому.

— Ото ж бо. Якщо ми вже торкнулися цієї теми — ти ж знаєш про біблійну «манну небесну»?

Ленґдон не зрозумів, який тут зв’язок.

— Ти маєш на увазі магічну речовину, що падала з неба, аби нею харчувалися голодні?

— Саме її я і маю на увазі. Кажуть, що ця речовина здатна зціляти хворих, забезпечувати нескінченне життя і, як це не дивно, не залишати шлункових відходів у тих, хто її спожив. — Кетрін на мить замовкла, наче чекаючи, поки він усвідомить сказане. — Нумо, Роберте! Міркуй! — спонукнула його Кетрін. — Поживна речовина, що падала з неба? — Вона постукала себе по скроні. — Яка чудесним чином зцілює тіло? Не створює відходів? Невже ти не розумієш? Це кодовані слова, Роберте! Храм — це код, що означає «тіло». «Небеса» — код, що означає «розум». Драбина Якова — це твій хребет. А манна — це ота рідкісна речовина, що виділяється мозком. Коли побачиш ці кодові слова у Святому Письмі, зверни увагу. Вони часто відіграють роль маркерів, що позначають глибший смисл, схований під поверхнею.

І слова полетіли з вуст Кетрін, як черги з кулемета. Вона розповіла, як та сама магічна речовина з’являється повсюдно в древніх таємницях: нектар богів, еліксир життя, джерело молодості, філософський камінь, амброзія, роса, життєва енергія оджас, сома. Потім вона заходилася розказувати про шишкоподібну залозу мозку — всевидяче око Господнє.

— Як сказано у Євангелії від Матвія, розділ шостий, вірш двадцять другий, — говорила вона збуджено, — «як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле». Ця концепція представлена чакрою Аджна та цяткою на лобі в індусів, яка означає...

Раптом Кетрін перервалася і знічено замовкла, а потім нарешті додала:

— Вибач, захопилася. Просто все це здається мені таким цікавим, це так надихає мене... Роками я вивчала твердження древніх про дивовижну ментальну міць людини, а тепер наука демонструє нам, що здобуття цієї моці — це цілком матеріальний процес. Наш мозок, якщо правильно ним скористатися, здатен викликати сили, які в буквальному значенні є надлюдськими. Біблія, як і багато інших древніх текстів, є детальним описом найскладнішої машини з усіх коли-небудь створених — людського мозку. — Вона зітхнула. Неймовірно, але науці тільки належить пошкрябати поверхню справжнього потенціалу нашого розуму.

— Ти кажеш так, наче твої ноетичні дослідження забезпечать гігантський стрибок уперед.

— Або назад, — виправила вона. — Древні вже знали багато з тих наукових істин, до яких ми тільки-но докопуємося, наново їх відкриваючи. За якихось кільканадцять років людині доведеться прийняти те, що зараз ввижається немислимим: наші уми можуть генерувати енергію, здатну перетворювати фізичну матерію. — Кетрін на хвилю замовкла. — Частки реагують на наші думки. А це означає, що думки мають силу змінювати світ.

Ленґдон іронічно посміхнувся.

— Мої дослідження змусили мене повірити ось у що, — сказала Кетрін. — Бог — цілком реальний, бо це ментальна енергія, яка проникає повсюди. І ми, як людські істоти, були створені за цією подобою...

— Прошу? — перебив її Ленґдон. — Ми були створені за подобою... ментальної енергії?

— Саме так. Упродовж тисячоліть наші матеріальні тіла еволюціонували, але наші уми були створені за Божою подобою. Ми читали Біблію надто дослівно. Ми дізнаємося з неї, що Бог створив нас за своєю подобою, але на Бога схожі не наші фізичні тіла, а наші уми.

Ленґдон мовчав, цілковито поглинутий почутим.

— Це великий дар, Роберте, і Бог чекає, щоб ми це збагнули. В усьому світі ми дивимося на небо, чекаючи на