Читати книгу - "Вершник без голови"

триста миль на захід від узбережжя біля Матагорди й відрогів Гуадалупських гір.

І тільки-но перші промені сонця падають на прапор, як легкий ранковий вітрець одразу ж підхоплює і розгортає його широке червоно-біло-синє полотнище.

Мабуть, ніколи ще той смугасто-зоряний прапор не майорів над такою дивовижною виставою, як та, що має відбутися сьогодні. Можна навіть сказати, що й цієї світанкової години дія вже почалася.

Разом з першими проблисками ранку можна побачити вершників, що простують до форту з усіх чотирьох сторін, позначених на компасі. Вони їдуть по двоє, троє або й по п'ятеро-шестеро, а діставшись до місця, злазять з коней і припинають їх до частоколу чи пускають на довгій мотузці пастися край відкритої прерії.

Потім вони збираються купками на плаці й стоять, гомонячи між собою, або ж ідуть до селища; і всі рано чи пізно по черзі завертають до готелю засвідчити своє шанування господареві, що чекає їх за прилавком свого бару.

Люди, що зібралися тут, дуже різні на вигляд і з походження: серед них можна побачити представників майже всіх країн Європи. Та більшість із них — дужі здоровані, нащадки тих перших поселенців, що в кривавих сутичках зігнали індіанців з їхніх одвічних земель, поставили на місці вігвамів[75] рублені хатини, а потім до кінця свого життя валили ліс по берегах Міссісіпі. Дехто з цього нового покоління вирощує кукурудзу, декому більше до душі бавовна, а є чимало й таких, що перебралися до Техасу з південніших місць із наміром забагатіти на розведенні й переробці цукрової тростини й тютюну.

Найбільше тут плантаторів за покликанням і вподобаннями, проте є скотарі, і торговці худобою та кіньми, і мисливці, і крамарі, і гендлярі всілякої іншої масті, серед них не один торговець невільниками. Трапляються також адвокати, землеміри, перекупники землі й просто спекулянти без певного фаху — пройдисвіти, ладні погріти руки на чому завгодно, хай то буде таврування худоби, чи похід проти команчів, чи грабіжницький наскок по той бік Ріо-Гранде.

Одягнені вони теж по-різному. Їхнє вбрання нам уже знайоме — це ж бо ті самі люди, що їх ми бачили кілька днів тому на подвір'ї Каса-дель-Корво, тільки сьогодні їх куди більше. Різниться сьогоднішнє зібрання від того загону шукачів і ще однією прикметою: тут чимало жінок — дружин, сестер і дочок, що приїхали разом з чоловіками. Декотрі з них верхи на конях; вони лишилися в сідлах, прикривши свої ніжні личка від сонця трохи спущеними крисами м'яких бавовняних капелюшків. Інші глядачки влаштувалися зручніше: вони сидять під полотняним накриттям фургонів або ще в елегантнішому захистку «каріол» і критих візків.

Усі чекають початку вистави. Це — суд, про який так багато говорили по всій околиці.

Мабуть, зайве пояснювати, що судити мають Моріса Джеральда, або ж, як усі його називають, Моріса-мустангера. Так само зайве додавати, що його звинувачують в убивстві Генрі Пойндекстера.

Та не сам цей тяжкий злочин принадив сьогодні стільки глядачів і не інтерес до підсудного чи його жертви, яких тут мало хто знає. Цей самий суд — верховний суд округи Ювалде — засідав у форті й раніше і судив різних злочинців: злодіїв, шахраїв і навіть убивць, — але жодного разу не збиралося подивитися на це більш як кілька десятків чоловік, та й ті часто розходилися ще до оголошення вироку.

Ні, не заради самого суду з'їхалося сьогодні до форту стільки поселенців — їхню цікавість розпалила ціла низка загадкових і драматичних обставин, що їх наздогад пов'язували з цим злочином і так жваво обговорювали останнім часом в окрузі.

Немає потреби називати ці обставини — вони нам уже відомі.

Отож усі ці люди приїхали до форту Індж, сподіваючись, що суд кине світло і на ту дивну таємницю, якої досі ще ніхто не зміг розгадати.

Звичайно, є серед них і такі, хто щиро вболіває за долю підсудного. Є й інші, кого привело сюди тяжке горе: це родичі та друзі юнака, якого вважають Убитим, — не слід забувати, що й саме вбивство ще не є доведеним фактом.

Та щодо цього майже ніхто не має сумнівів. Кілька обставин, незалежних одна від одної, зіставлені, підтверджують загальний здогад, і всі вважають, що Генрі Пойндекстер став жертвою кривавого злочину, — вважають із такою певністю, неначе бачили все те на власні очі.

І тепер вони чекають тільки, щоб почути подробиці и дістати відповіді на всі «як», «коли» і «чому».

Десята година ранку. Суд уже зібрався.

В натовпі не помітно особливих змін — тут усі, хто був і раніше, і тільки подекуди до одноманітнішого кольором цивільного вбрання долучилися яскраві військові мундири. Солдатів форту відпустили після ранкового огляду, і, маючи попереду вільний день, вони приєдналися до натовпу глядачів. Так вони й стоять усі поряд — солдати й місцевий люд; драгуни, стрільці, піхотинці, артилеристи змішалися з плантаторами, мисливцями, торговцями кіньми й відчайдушними шукачами пригод. Щойно вони почули, як судовий оповісник оголосив початок засідання, і тепер сповнені рішучості стояти тут, аж поки суддя промовить останню урочисту фразу: «Хай зглянеться Господь на вашу душу!»

Навряд чи є тут хоч один, хто не сподівається сьогодні ж таки, ще до вечора, почути ті моторошні заключні слова, якими проводжають людину на смерть.

Таких, що справді хочуть цього, зовсім небагато. Але переважна більшість певна, що суд закінчиться смертним вироком і ще до заходу сонця душа Моріса Джеральда полине до Бога.

Суд зібрався…

Певно, ви уявляєте собі велику залу з підвищенням в одному кінці та обведеним бар'єром місцем, де стоїть великий стіл, а скраю — коробчаста вигородка, що скидається на лекторську чи церковну кафедру. Ви бачите перед собою суддів у горностаєвих мантіях, адвокатів у сивих перуках та чорних шатах і їхніх помічників, писарів, приставів і газетних репортерів, полісменів у синіх мундирах з блискучими ґудзиками; а з другого кінця — море голів та облич, не завжди зачесаних і не завжди чистих. Зауважуєте ви й те, що глядачі поводяться тихо і стримано — не так із чемності, як боячись порушити заведений у суді порядок.

Та коли ви хочете мати уявлення про суд у прикордонних поселеннях Техасу, викиньте все те з голови, бо техаський суд різниться від англійського, як ватага повстанців від загону королівської гвардії.

Не побачите ви тут окремого будинку суду, хоча й є сяке-таке приміщення для громадських потреб, де звичайно засідає і суд. Але день обіцяє бути дуже жаркий, і суд вирішує засідати під деревом.

Там він і розташувався