Читати книгу - "Нездоланний"

192
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 147 148 149 ... 156
Перейти на сторінку:

– Вантажівку було б легше зрушити з місця.

Ченґ запитала:

– З тобою все гаразд?

Він кивнув:

– За цих умов, так.

Вони вийшли надвір і попрямували до того місця, де, на їхню думку, пролягав тунель, – до маленької будівлі із подвійними дверима. Ченґ залізла у фургон та прокотила його трохи далі. Вона вийшла з машини та залишила її стояти поки що без діла. Тоді вона подивилася на люк і запитала:

– Як ти хочеш це зробити?

Ричер відповів:

– Сумніваюсь, що вони просто зараз сидять там, скоцюрбившись і чекаючи на нас. Проте треба готуватися до найгіршого. Вествуд підіймає ляду і відступає назад, а ми цілимося просто в отвір. Гаразд?

Вона кивнула. Вествуд також. Ричер зайняв свою позицію, трохи праворуч від центру, тримаючи напоготові свій «H&K». Новий магазин, повний автомат. Ченґ була зараз його дзеркальним відображенням з лівого боку.

Вествуд нагнувся і взявся за ручку. Він відчинив дверцята й відскочив убік. Ніякого отвору там не було.

57

Механізм аварійного люка придбали в магазині, принесли додому та зацементували в пласку бетонну підлогу. Ніякого отвору, ніякої верхньої площадки драбини. Жодного способу проникнути кудись. Лише нескінченна та незламна плита. Однакова нерівна поверхня і з лівого боку люка, і з правого його боку, і навіть під ним. Наче очі в невидющого. Фальшивка. Приманка. Ричер сказав:

– Це моя вина, я про це не подумав.

Вествуд відповів:

– Пізно жалкувати за розлитим молоком. Але нам потрібно дізнатись, де ж воно тоді насправді.

На це його питання відповідь пролунала одразу, у вигляді ультразвукового тріскоту в повітрі, за яким настало шипіння та свистіння рушниці й уривчастий дріб стандартних патронів НАТО, які проходили крізь дерев’яну стіну, за ярд від їхніх голів. Слідом за цими звуками одразу почувся і голосний удар самої рушниці. Звукові хвилі рухались повільніше за патрони. Але в цьому випадку різниця була незначною. Це означало, що рушниця вже десь близько. Десь за сотню футів, подумалось Ричерові. А це було ближче, ніж просто близько. Вони наближалися до вистрілу впритул, що навіть для цих хлопців було зле.

Вони поспішили усередину, і саме тоді ще один патрон проник крізь деревину, залишаючи там яскравий промінь світла. А потім ще один, усього за вісім футів від них. Противники притримувались тактики стрілянини крізь стіну. Огляду в них не було ніякого, тож стріляли вони абсолютно навмання. Ця група була кращою, подумалось Ричерові. Ці хлопці принаймні могли влучити в бік сараю. Він пройшов повз купи металу до дальнього заднього кута. Знадвору він тут залишався невидимим, а тому практично невразливим. У нього не було жодного фізичного захисту, проте він був захищений їхньою лотереєю в стрілянину навмання. Стіни не були варті й ламаного шеляга, проте цифри ніколи не брехали. Він вибив обшивку задньої стіни на невеликій висоті від підлоги й утворив простір у два фути заввишки і спочатку в чотири фути завширшки. Коли Ричер вибив іще дві дошки, то діра стала вже п’ять футів завширшки. Достатньо великий проміжок для того, щоб вилізти назовні. Спочатку Вествуд, а тоді Ченґ. Ще один патрон залетів усередину. А після них уже пішов і сам Ричер. Вони відступали, тримаючи будинок у полі зору. Позаду них не було нічого, крім пшеничного поля. Праворуч, позаду за ними, була будівля біля розбитої огорожі. З мертвими типами. Канавокопач був припаркований просто праворуч від них. На відстані близько двадцяти ярдів. Прямо з правого боку була їхня студія для зйомок фільмів та будинок. Просто з лівого боку був сарай із генератором. Багато місць.

Проте всі вони були поганим виходом на відкритий простір. Двадцять ярдів мінімум. Двадцять кроків. Довгий шлях. Неможливий. Це залежало від тих, інших хлопців. Від того, наскільки влучно вони стріляли. Наскільки добре вони були натреновані. Якщо вони взагалі були натренованими. Хлопець, який щосили зосереджується на розташованому перед ним, може повністю втратити свій периферійний зір. Лише на мить. І тому виникала можливість зникнути з-під його носа непоміченим. Виникала можливість, що навіть чоловік у костюмі горили міг спокійно піти собі геть. Усе залежало від рівня його зосередженості. Людина могла легко відбутися у цьому випадку. Але троє людей не змогли б.

Ричер прошепотів:

– Залишайтесь тут. Не рухайтесь. Я повернусь і заберу вас.

Ченґ запитала:

– Звідки?

– Я йду назад, до будинку.

– Це божевілля.

– Не зовсім. Подивися, які вони стрільці. Це лише справа математики. Теорія імовірності. Я не більше ризикую, якщо вирішу піти туди, звідки вони ціляться.

– Це просто безглуздо.

– Слухай, це велика стіна. Які в них шанси? У мене більше шансів отримати рідкісну хворобу серця по дорозі туди.

– Я йду з тобою.

– Гаразд, проте Вествуд залишається тут. Військові кореспонденти розпочинають рух у другій хвилі.

1 ... 147 148 149 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нездоланний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нездоланний"