Читати книгу - "Прокляття рейлі, Вікторія Сурен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З ним усе добре! Він живий! Він розмовляє!
— Трясця, вибач мені за все, що я тобі зробила! Вибач, Люци! Я тебе справді кохаю, я уявити своє життя без тебе не можу! Люци, добре? Пробач мені. Я так злякалася! Я думала, що ти помер, я думала, що це к-кінець! Я…
— Діно, підведися. Не повзай отак… Святий Духу… Діно. Зі мною все добре. Діно, встань! Вдихни й видихни, Дільшат! Не повзай. Як ти?
Я вскакую на ноги, ледве не полетівши назад, мої кістки пульсують, голова тріщить, але, начхавши на це й зрозумівши, яке швидкоплинне життя, я моментально хапаю хлопця за щелепи, притягаючи до себе. Мої вуста шалено впиваються в його. Я не відчуваю жодної сили, жодної магії, тільки бажання, щоб Люци відповів на мій поцілунок, ігноруючи бруд та кров. Хлопець розтуляє рота, підхоплюючи мої губи, тримаючи мене однією рукою за талію, щоб не впасти. Його трохи хитає, тому я відсторонююся, знову пробігшись долонями по брудній сорочці.
— Зі мною? — питаю. — Зі мною все добре, хіба не видно?
Прекрасно. Чарівно. Я на сьомому небі від щастя.
Хлопець сміється, кладе руку на мою щоку та цілує мене ще раз, важко дихаючи. Я починаю знову відчувати біль по всьому тілу та на розбитих вустах, але нічого не можу вдіяти, щоб спинитися. Ми могли більше не побачитися. Не приведи Святий Духу, щоб я ще хоч раз завагалася в чомусь! Нізащо!
Я лише на мить припиняю цілунок:
— Як твоя нога? Тебе завалило?
І знову поцілунок.
— Все добре. А от тобі слід обробити рани.
Цілунок.
— Заради Святого Духу, досить, — ниє Ру. — Мене зараз виблює.
— Так, досить, — це Суджі, яка знову біжить кудись із двома відрами. — Краще допоможіть! Хутко!
Ми завмираємо, вивчаючи одне одного. Люци бере мої долоні у свої, стискаючи, поки панічно обводжу його обличчя поглядом.
— Я бачив як тебе відкинуло в інший кінець площі під час останнього вибуху, Діно, — шепоче він, озирнувшись довкола. Йому слід вмитися та обробити порізи. Очі переполохані, нижня губа тремтить. Не знаю, чи усвідомлює він це, бо про свої рани я час від часу забуваю.
— І що? — не розумію, стежачи на нашими долонями. Ніякої магії. Нічого всередині мене не наповнюється, бо я і без того переповнена нескінченою силою. Не знаю, звідки вона в мені, але їй не має кінця краю.
— Не поясниш, вітрику? — пропонує Ру, перевіряючи наявність свого волосся. Кілька волосин лишаються в його руці. — Бісове лайно.
— Пояснити? Я не розу…
Ох.
Ох!
Точно.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прокляття рейлі, Вікторія Сурен», після закриття браузера.