Читати книгу - "Дюна"

цього не втішало її.

— Що трапилося? — наполягала Чані.

Джессіка лише хитнула головою.

Відповів Пол:

— У кожному з нас є давня сила, що бере, й давня сила, що дає. Чоловікові не важко зазирнути до місця всередині себе, де живе сила, яка бере, але майже неможливо для нього побачити силу, що дає, не перетворившись при цьому на дещо інше, ніж чоловік. Для жінки все навпаки.

Джессіка підвела очі на Чані й побачила, що та, слухаючи Пола, весь час дивилася на неї.

— Ти розумієш мене, мамо? — запитав Пол.

Вона могла тільки кивнути.

— Ці сили всередині нас настільки давні, — сказав Пол, — що вросли в окремі клітини наших тіл. Вони надають нам форми. Ти можеш сказати собі: «Так, я бачу, як таке може статися». Але коли ти зазираєш усередину себе й, незахищений, стикаєшся з лютою силою власного життя, то розумієш небезпеку, що загрожує тобі. Ти бачиш, як вона може здолати тебе. Найбільша небезпека для того, хто дає, — сила, що забирає. Найбільша небезпека для того, хто бере, — сила, що дає. Легко бути подоланим даванням і відбиранням.

— А ти, мій сину, — запитала Джессіка, — той, хто дає, і той, хто бере?

— Я точка рівноваги, — сказав Пол. — Я не можу дати, не забравши, і не можу забрати, не…

Він замовк і подивився на стіну праворуч від себе.

Чані відчула, як щоки торкнувся протяг, й, озирнувшись, побачила, як падає завіса.

— Усайм, — сказав Пол. — Підслуховував.

Сприймаючи почуте, Чані неначе доторкнулася до пророчого дару, що переслідував Пола, й осягнула речі, які ще тільки мали статися, як ті, що вже відбулися. Усайм розповість про побачене та почуте. Інші переповідатимуть це, й спалахне пожежа. Пол- Муад’Діб — не такий, як інші чоловіки, скажуть вони. Більше немає жодних сумнівів. Він чоловік, хоч і бачить крізь Воду Життя, як це роблять жінки. Він справді Лісан аль-Гайб.

— Поле, ти бачив майбутнє, — сказала Джессіка. — Розкажеш про те, що бачив?

— Не майбутнє, — сказав він. — Я бачив теперішнє. — Пол із зусиллям сів, відмахнувшись від Чані, яка спробувала йому допомогти. — Космос над Арракісом кишить кораблями Гільдії.

Джессіка затремтіла від упевненості в його голосі.

— Сам Падишах-Імператор тут, — сказав Пол, підвівши очі до кам’яної стелі своєї печери. — Зі своєю улюбленою Правдомовицею і п’ятьма легіонами сардаукарів. Старий барон Владімір Харконнен із Зуфіром Хаватом та сімома кораблями, забитими всіма новобранцями, яких він зміг зібрати, теж тут. Стерв’ятники з кожного Великого Дому застигли над нами… вичікуючи.

Чані, нездатна відвести погляду від Пола, похитала головою. Дивна рівність його голосу, те, як він дивився крізь неї — усе це виповнило її благоговійним страхом.

Джессіка спробувала прочистити пересохле горло й сказала:

— На що вони чекають?

Пол глянув на неї.

— На дозвіл Гільдії на висадку. Тих, хто висадиться без згоди Гільдії, вони залишать на Арракісі довіку.

— Гільдія нас захищає? — запитала Джессіка.

— Захищає нас? Гільдія сама все влаштувала, поширюючи чутки про наші дії і знизивши тарифи на перевезення до рівня, коли навіть найбідніші з Домів змогли прибути сюди й вичікувати, щоб уполювати нас.

Джессіку вразили гіркі нотки в його голосі. Вона не сумнівалася в його словах — вони випромінювали ту саму впевненість, яку вона бачила в синові тієї ночі, коли він відкрив шлях майбутнього, що привів їх до фрименів.

Пол глибоко вдихнув.

— Мамо, ти повинна змінити для нас певну кількість Води. Нам потрібен каталізатор. Чані, відряди розвідників… хай знайдуть премеланжеві маси. Знаєте, що станеться, коли ми виллємо трохи Води Життя на премеланжеві маси?

Джессіка зважила його слова, раптово осягнувши їхній зміст.

— Поле! — видихнула вона.

— Вода Смерті, — підтвердив син. — Почнеться ланцюгова реакція. — Він указав на підлогу. — Смерть пошириться між маленькими творцями, знищуючи вектор циклу життя, який пов’язує прянощі з творцями. А без прянощів чи без творця — Арракіс перетвориться на справжню пустелю.

Чані приклала руку до рота, шокована холодною тишею, що запала після того, як таке блюзнірство зірвалося з уст Пола.

— Справжню владу над річчю має той, хто може її знищити, — сказав Пол. — Ми можемо знищити прянощі.

— Але що зупиняє Гільдію?

— Вони шукають мене, — сказав Пол. — Подумай про це! Найкращі лоцмани Гільдії, люди, які можуть стрибати крізь час, щоб розрахувати найбезпечніший курс найшвидшого гайлайнера, усі вони шукають мене… й не можуть знайти. О, як тремтять вони! Вони знають, що їхній секрет тут, у мене. — Пол розвів у боки складені чашечками руки. — Без прянощів вони сліпі.

До Чані повернувся дар мови.

— Ти кажеш так, наче бачиш теперішнє!

Пол відкинувся назад, шукаючи в теперішньому, що розкинулося перед ним, кордони, які б розширялися в майбутнє та минуле. Подароване прянощами осяяння стало тьмяніти, і йому було важко втримати картину світу перед очима.

— Ідіть і робіть те, що я наказав, — сказав Пол. — Майбутнє для Гільдії таке ж тьмяне, як і для мене. Лінії бачення звужуються. Усе фокусується тут, де лежать прянощі… куди раніше вони не наважувалися втручатися… бо втручання означало б утрату того, що їм потрібне. Але тепер вони у відчаї. Усі шляхи ведуть у пітьму.

46

І зайнявся світанок, коли Арракіс опинився в центрі всесвіту, ставши колесом, ладним закрутитися.

Принцеса Ірулан. Пробудження Арракіса

— Поглянь-но на ту штуку! — прошепотів Стілґар.

Пол лежав біля нього високо в розколині Оборонної Стіни, припавши до окуляра фрименського телескопа. Олійні лінзи зосередилися на міжзоряному ліхтері, що вигулькнув на світанку в котловині, яка розкинулася під ними. Східний бік корабля виблискував у сонячному промінні, але із затіненого боку досі бовваніли жовті ілюмінатори нічних світлокуль. А за кораблем під мерехтливим і холодним світлом північного сонця простягнулося місто Арракін.

Звісно, Пол знав: подив Стілґара викликав не ліхтер, а конструкція, для якої сам ліхтер був лише центральною опорою. Багатоповерхова металева споруда, схожа на шатро із переплетених металевих пластин, що сягала в радіусі тисячі метрів, — тимчасове помешкання для п’яти легіонів сардаукарів та Його Імператорської Величності Падишаха-Імператора Шаддама IV.

Ґурні Галлек, який сидів напочіпки ліворуч від Пола, сказав:

— Я нарахував дев’ять поверхів. Певно, там багато сардаукарів.

— П’ять легіонів, — відказав Пол.

— Світає, — зашипів Стілґар. — Подобається нам чи ні, а ти підставляєшся, Муад’Дібе. Тож повертаймося назад до скель.

— Я тут у повній безпеці, — відказав Пол.

— Той корабель оснащений метальною зброєю, — зауважив Ґурні.

— Вони гадають, що ми захищені щитами, — відказав Пол. — До того ж вони не витрачатимуть снаряди на невідому трійцю, навіть якщо помітять нас.

Пол перевів телескоп на дальню