Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

трималася більш скуто, ніж завжди. Коли він запитав, чи нічого не трапилося, вона подивилася на нього відчуженим нерозуміючим поглядом.

Відразу після Різдвяних свят Мікаель Блумквіст вирушив потягом до Хедестада. Коли він вийшов до Дірка Фруде, що зустрічав його, на ньому був теплий одяг і справжні зимові черевики. Повірений тихо привітав його з успіхами. Мікаель не був у Хедестаді з серпня і знову опинився там майже в той самий час, що й рік тому, коли приїхав сюди вперше. Вони потисли один одному руки і почали ввічливу розмову, але між ними залишалося багато невисловленого, і Мікаель відчував певну незручність.

Усе вже було готове, і ділова частина, що проходила вдома у Дірка Фруде, забрала всього кілька хвилин. Адвокат запропонував переказати гроші на зручний для Мікаеля рахунок за кордоном, але той наполіг на тому, щоб гонорар було виплачено «білими» грошима на рахунок його підприємства.

— Я не можу собі дозволити жодної іншої форми оплати, — лаконічно пояснив він.

Візит мав, проте, не тільки фінансово-діловий характер. Коли Мікаель із Лісбет поспішно від’їжджали з Хедебю, він залишив у гостьовому будиночку одяг, книги та дещо з особистих речей.

Хенрік Ванґер і досі ще остаточно не одужав після інфаркту, проте перебрався з лікарні знову додому. При ньому як і раніше залишалася найнята персональна доглядачка, яка забороняла йому довго гуляти, ходити по сходах і обговорювати питання, які могли б його розхвилювати. Саме цими днями він трохи застудився, і йому відразу було призначено постільний режим.

— А ще ж і коштує мені багацько, — поскаржився Хенрік Ванґер.

На Мікаеля Блумквіста це не справило належного враження — він вважав, що старий цілком може собі дозволити таку витрату, враховуючи те, скільки він за своє життя заощадив грошей на несплаті податків. Хенрік Ванґер похмуро поглянув на нього, а потім засміявся:

— Чорт забирай, ти був вартий своїх грошей до останньої крони. Так я й знав.

— Чесно кажучи, я не вірив, що зможу розгадати цю загадку.

— Дякувати тобі я не збираюся, — сказав Хенрік Ванґер.

— Я цього й не чекав, — відповів Мікаель.

— Тобі добре заплатили.

— Я не скаржуся.

— Ти виконував для мене роботу, і її оплата є вже цілком достатньою подякою.

— Я тут тільки для того, щоб сказати, що вважаю роботу закінченою.

Хенрік Ванґер скривив губи.

— Ти ще не завершив роботу, — сказав він.

— Я знаю.

— Ти ще не написав хроніку сім’ї Ванґер, як ми домовлялися.

— Я знаю. Але я її не писатиму.

Вони трохи помовчали, обдумуючи порушення контракту. Далі Мікаель сказав:

— Я не можу написати цю історію. Я не можу розповісти про сім’ю Ванґер, умисно пропустивши головний сюжет останніх десятиліть: про Харієт, її батька і брата, а ще про вбивства. Як би я міг написати розділ про той час, коли Мартін обіймав посаду генерального директора, вдаючи при цьому, що не знаю про жахи його підвалу? До того ж я не можу написати історію, не спаскудивши ще раз життя Харієт.

— Я розумію твою дилему і вдячний за той вибір, який ти зробив.

— Отже, я вільний від обов’язку писати цю хроніку?

Хенрік Ванґер хитнув головою.

— Вітаю. Вам удалося мене підкупити. Я знищу всі замітки і магнітофонні записи наших розмов.

— Взагалі-то я не вважаю, що ти продався, — сказав Хенрік Ванґер.

— Я сприймаю це саме так. А отже, мабуть, так воно й є.

— Тобі довелося вибирати між обов’язком журналіста і обов’язком близької людини. Я майже впевнений у тому, що не зміг би купити твоє мовчання і ти б волів виконати обов’язок журналіста і виставив би нас напоказ, якби не хотів поберегти Харієт або вважав мене за мерзотника.

Мікаель промовчав. Хенрік подивився на нього:

— Ми все розповіли Сесілії. Наших з Дірком Фруде днів лишилося небагато, і Харієт невдовзі знадобиться підтримка кого-небудь із членів сім’ї. Сесілія долучиться і братиме активну участь у роботі правління. У перспективі вони з Харієт переберуть на себе керівництво концерном.

— Як вона це сприйняла?

— Для неї, зрозуміло, це стало шоком. Вона відразу виїхала за кордон. Колись я боявся, що вона не повернеться.

— Але вона повернулася.

— Мартін був одним з небагатьох членів сім’ї, з ким Сесілія завжди жила у згоді. Їй було дуже важко почути про нього правду. Тепер Сесілії також відомо про те, що зробив для сім’ї ти.

Мікаель знизав плечима.

— Дякую, Мікаелю, — сказав Хенрік Ванґер.

Мікаель знову знизав плечима.

— Крім усього іншого, я не мав би сили написати цю історію, — сказав він. — Сімейство Ванґер стоїть мені кісткою в горлі.

Вони трохи помовчали, а потім Мікаель змінив тему:

— Що ви відчуваєте, знову ставши через двадцять п’ять років генеральним директором?

— Це тільки тимчасово, але… хотілося б усе-таки бути молодшим. Зараз я працюю тільки по три години на день. Усі засідання проходять у цій кімнаті, і Дірк Фруде знову став моєю ударною силою, якщо хто-небудь починає ставати дибки.

— Хай тремтять юніори! Я далеко не відразу зрозумів, що Фруде не просто скромний економічний радник, а ще й людина, яка вирішує за вас проблеми.

— Саме так. Щоправда, все вирішується разом з Харієт, і в офісі крутиться вона.

— Як у неї справи? — спитав Мікаель.

— Вона успадкувала братову і материну частки. Разом ми контролюємо близько тридцяти трьох відсотків концерну.

— Це досить?

— Не знаю. Бірґер чинить опір і пробує ставити їй підніжки. Олександр раптом усвідомив, що в нього з’явилася можливість набути власної ваги, і об’єднався з Бірґером. У мого брата Харальда рак, і він довго не проживе. У нього одного залишився великий пакет акцій — сім відсотків, — який успадкують його діти. Сесілія й Аніта об’єднаються з Харієт.

— Тоді у вас під контролем опиниться понад сорок відсотків.

— Такого блоку голосів у сім'ї ще ніколи не було. На нашому боці опиниться достатня кількість держателів одного-двох відсотків. У лютому Харієт змінить мене на посту генерального директора.

— Щастя це їй не принесе.

— Ні, але така необхідність. Нам потрібні нові партнери і свіжа кров. Ми також цілком можемо співпрацювати з її власним концерном в Австралії. Існують різні можливості.

— Де Харієт зараз?

— Тобі не пощастило. Вона в Лондоні. Але вона дуже хоче з тобою побачитися.

— Я зустрінуся з нею на засіданні правління в січні, якщо вона приїде замість вас.

— Я знаю.

— Перекажіть їй, що я ніколи не обговорюватиму події шістдесятих років ні з ким, окрім Еріки Берґер.

— Я це знаю, і Харієт теж. Ти людина з правилами.

— Проте перекажіть їй, що вся її діяльність