Читати книгу - "Чужинець на чужій землі"

Між нами кажучи, я щасливий сказати, що й досі хтивий. Проте моя хтивість не керує мною, і я не козел. Я надаю перевагу гідності та повазі, щоб гарно провести час — яким, повір мені, я вже достатньо насолодився, тому не потребую повтору. Бене, чоловік у моєму віці, який виглядає як нещасний холостяк у його найбільш депресивному стані, може достатньо привабити молоду дівчину, щоб переспати з нею, — і, можливо, похвалитися цим, і подякувати їй за комплімент. Хоча я можу й помилятися, вона це може зробити лише через три причини: перша — гроші, друга — еквівалент грошей за умовами заповіту та спільна власність, а ще... Зачекай: пауза для питання: чи можеш ти уявити будь-яку з цих трьох дівчат, — цих чотирьох, бо дозволь мені зарахувати сюди й Джилл, — які сплять з чоловіком, навіть молодим та вродливим, з цієї причини?

— Ні. Категорично ні. Жодна з них.

— Дякую, сер. Я маю справу виключно з леді; я бачу, що ти це знаєш. Третій стимул — найбільш жіночний. Солоденькі молоді дівчата можуть лягти у ліжко зі старим шкарбуном — а інколи так і роблять, — тому що він подобається, його шкода і вони бажають зробити його щасливим. Чи може бути ця причина прийнятною тут?

— Гм... Так, Джубале, думаю, що може. З усіма чотирма.

— Я теж так вважаю. Хоча я б просто оскаженів, якби хтось з них мене жалів. Проте ця третя причина, яку кожна з цих чотирьох леді могла б вважати достатнім мотивом, не є достатньою для мене. Я б на це не пішов. У мене є гідність, сер, — і я сподіваюся, що дотримуватимуся своїх переконань достатньо довго, аж до обіцянки померти в тому випадку, якщо колись оступлюся. Тож, будь ласка, викресли моє ім'я з переліку.

Кекстон посміхнувся.

— Повір мені, — краще мати спокусу і опиратися їй, ніж не опиратися і бути розчарованим. Тепер про Дюка і Ларрі: я не знаю, і мене це не хвилює. Коли б і хто б завгодно сюди не прийшов, щоб працювати чи жити тут як член родини, — я скажу прямо: це не кондитерська й не будинок розпусти, а дім... І, якщо так, тут поєднуються анархія та тиранія без жодного сліду демократії, як і у кожній гарній родині, — тобто те, що вони повністю самі по собі, хіба за винятком того, що підкоряються наказам, в той час як накази — це не предмет для голосування чи обговорення. Моя тиранія ніколи не поширюється на їхнє особисте життя, якщо таке є. Всі дітлахи, які живуть тут, завжди мають тримати свої особисті проблеми при собі, лишаючи їх таким чином особистими. Щонайменше... — Джубал засмучено посміхнувся, — так було, поки через марсіанський вплив вони трохи не відбилися від рук. Що стосується й тебе, мій водний брате. Але Дюк та Ларрі були стійкішими, — в тому чи іншому сенсі. Можливо, вони опиралися дівчатам за кожним кущем. Якщо так, то я цього не бачив. І криків теж не чув.

Бен збирався ще щось додати до купи фактів Джубала, але передумав.

— Тоді ти думаєш, що це Майк?

Джубал спохмурнів.

— Так: я думаю, що це Майк. З цією частиною все добре; як я вже сказав, дівчата були задоволені собою, а я не розорюся, — та ще й плюс до всього міг би вимагати будь-якого відшкодування у Майка, навіть нічого не сказавши дівчатам, їхні немовлята житимуть у достатку. Проте, Бене, я хвилююся за самого Майка. Причому — дуже.

— Я теж, Джубале.

— І про Джилл теж. Я маю назвати й Джилл.

— Гм... Джубале, Джилл не проблема, — хіба що особисто моя. Така в мене доля, і я на неї не тримаю зла. Це Майк.

— Прокляття, чому хлопець не може повернутися додому і припинити ці непристойні проповіді?

— Джубале, це не припинить того, що він робить, — додав Бен. — Я саме звідти.

— Що? Чому ти відразу не сказав?

Бен зітхнув.

— Спочатку ти хотів поговорити про мистецтво, потім заспівати блюз, потім попліткувати. Які в мене були шанси?

— Гм... Нехай так. Тобі слово.

— Я повертався з конференції у Кейптауні; виділив день і заїхав до них. Те, що я побачив, до біса схвилювало мене, — настільки, що я затримався у Вашингтоні достатньо довго, щоб заздалегідь написати кілька колонок, а потім вирушив прямо сюди. Джубале, може, ти заручишся підтримкою Дугласа, щоб перекрити кран та припинити фінансування?

Джубал захитав головою.

— По-перше, я не буду. Те, що Майк робить зі своїм життям, — це його справа.

— Зробив би, — якщо бачив те, що бачив я.

— Не я! Але, по-друге, я не можу. Як і Дуглас.

— Джубале, тобі було добре відомо, що Майк погодиться з будь-яким рішенням, яке ти приймеш щодо його грошей. Він, ймовірно, навіть цього не розумів — і точно не ставив жодних питань.

— Ох, — але він зрозумів би! Бене, недавно Майк склав заповіт — самостійно, без повіреного — і відправив мені його для перегляду. Бене, це був один із найбільш розсудливих юридичних документів, які я коли-небудь бачив. Він визнав, що має більше багатство, ніж його нащадкам може знадобитися, тож використав половину своїх грошей для того, щоб зберегти іншу половину... Обставивши все так, що будь-хто, хто оскаржуватиме цей заповіт, зашкодить лише самому собі. Це дуже цинічний документ — у ньому є пастки не тільки для можливих спадкоємців його законних та біологічних батьків, що заявлять свої права, — адже йому відомо, що він незаконнонароджений, хоча я не знаю, звідки він про це дізнався, — але й враховано кожного члена команди «Посланниці»... Він забезпечив собі гарних шлях, щоб розібратися у суді з будь-яким можливим невідомим спадкоємцем — із, на перший погляд, значним спокоєм, — і обставив все так, що вони повинні ледь не перемогти уряд, Щоб дійти до суду, де можна буде оскаржити його заповіт... А по заповіту помітно, що він точно знав про кожний фонд, облігації, довіреності та все майно, яким володіє. Я не зміг знайти в цьому документі нічого, вартого критики («Включно, — подумав Джубал, — з його умовами для тебе, мій брате!»). Потім він потурбувався зберегти голографічні оригінали у кількох місцях... Та лишив із півдесятка копій у надійному мозку Справедливих