Читати книгу - "Іван Мазепа"

із Січчю не зникла, однак на перший план вийшла кримська загроза. З надійних джерел Батурин отримав інформацію про намір татар здійснити похід на козацькі землі. Ця інформація змусила гетьмана звернутись до московського уряду з питанням організації відсічі та можливого превентивного удару. У ході перемовин одним з важливих пунктів, які розглядались, був похід на Казикермен. Однак стосовно цього згоди не дійшли. Натомість вирішили розпочати будівництво оборонних фортець на шляху до Криму, які стали б опорними пунктами для оборони та базами для майбутніх походів. Першою мала постати фортеця над річкою Самара. Це неабияк схвилювало запорожців, котрі майже миттєво відправили лист-ультиматум, в якому кошовий отаман Григорій Сагайдачний повідомляв гетьмана, що докладе максимум зусиль, «аби там жадных городов… не будовано». Запорожці вислали посольство до Москви і отримали через нього грамоту від царів, в якій ті повідомляли, що фортеця будується для оборони від татарських нападів та як база для майбутніх нападів на Крим. Згодом відповідного листа написав і Мазепа і підкріпив його потрібними для Січі речами: гарматами, тканинами тощо.

Окрім занять військовою політикою Мазепа почав активну культурницьку діяльність. Під безпосереднім впливом матері, яка на той час вже була ігуменею монастиря, гетьман роздавав великі пожертви церковним інституціям, зокрема монастирям. Про розміри пожертв, які дав гетьман в різні роки свого правління, можна судити за списком, укладеним по його смерті:

1) позолочення бані Печерської лаври Успенської великої церкви — 20 500 дукатів;

2) мур довкола Печерського монастиря і церков тощо — 1 млн;

3) великий дзвін і дзвіниця до Печерського монастиря — 73 000 золотих;

4) великий срібний свічник для Печерської лаври Успенської великої церкви — 2 000 імперіалів;

5) золота чаша і така ж оправа Євангелія для неї — 2 400 дукатів;

6) золота митра для неї — 3 000 дукатів, поминувши прикраси і пожертви для неї;

7) позолочення бані митрополичого Софійського собору в Києві — 5 000 дукатів;

8) золота чаша для нього — 500 дукатів;

9) віднова його — 50 000 золотих;

10) церква Київської (Могилянської) колегії з гімназіями й ін. — понад 200 000 золотих;

11) соборна церква Св. Миколи Київського з монастирем тощо — понад 100 000 золотих;

12) віднова (соборної) церкви монастиря Св. Кирила за Києвом — понад 10 000 золотих;

13) вівтар у Межигірському монастирі — 10 000 золотих;

14) фундація новозбудованого єпископського (Вознесенського) собору в Переяславі з монастирем тощо — понад 300 000 золотих;

15) церква в Глухові (мурований Успенський собор Глухівського монастиря) — 20 000 золотих;

16) рефектар (трапезна) Густинського монастиря — 10 000 золотих;

17) рефектар (Лубенського) Мгарського монастиря — понад 8 000 золотих;

18) церква Св. Трійці в Батурині — понад 20 000 золотих;

19) незакінчена церква Св. Миколи в Батурині — 4 000 золотих;

20) монастирська (Покровська) церква в Дігтярах (Дігтярівці) — 15 000 золотих;

21) монастирі Бахмацький, Каменський (Успенський), Любецький (Антоніїв), Думницький (Різдва Богородиці) з церквами тощо — невідомо скільки;

22) віднова (Борисоглібського) кафедрального монастиря в Чернігові — 10 000 золотих;

23) докінчення будови (монастирської соборної) церкви Св. Трійці там само — 10 000 золотих;

24) Макошинський монастир із церквою Св. Миколи — понад 20 000 золотих;

25) на відбудову монастиря Св. Сави дав у Батурині архимандритові, пізнішому патріархові — 50 000 золотих;

26) на докінчення будови цього ж монастиря й до інших місць Палестини вислав тому ж патріархові — 30 000 дукатів;

27) чаша з чистого золота, лампа та срібний вівтар для Божого Гробу — 20 000 золотих;

28) срібна рака з п’ятьма срібними свічниками на мощі Св. Варвари — 4 000 імперіалів;

29) вівтар для церкви у Вільні — 10 000 золотих;

30) підмога православію на руки луцького єпископа Жабокрицького — 3 000 золотих;

31) Євангелія в арабській мові для александрійського патріарха — 3 000 золотих;

32) дерев’яні церкви: чернігівська Св. Івана Євангеліста з вівтарем — понад 5 000 золотих;

33) дві батуринські, Воскресенська й Покрови Богородиці з приналежностями — понад 15 000 золотих;

34) церква в селі Прачі — понад 15 000 золотих;

35) церква Св. Івана Хрестителя в Рильську — 2 000 золотих.

У одному Києві, за даними митрополита Димитрія (Рудюка), Мазепою було відбудовано такі церкви: Св. мучениць Софії, Віри, Надії й Любові (1689), Петропавлівську (1691), Різдва Іоанна Хрестителя з дзвіницею (1691), Прп. Варлаама (1691), Борисоглібську (1692), Іллінську (1692), Св. Катерини (1690-ті), Петропавлівську трапезну (1694), Трьохсвятительську Василівську з 1695 р., Різдва Богородиці (1696), Троїцьку (бл. 1696), Воскресенську (1698), Феодосіївську з теплим вівтарем на честь вмч. Іоанна Воїна (1698), Воскресенську (1698) з вівтарем в ім’я св. ап. Петра і Павла, Всіх Святих (1696—98), Миколаївську лікарняну (кін. 1690-х), трапезну Покрови Богородиці (кінець 1690-х), Хрестовоздвиженську (1700), Онуфріївську (1698—1701), Іоанна Кущника (1698—1701), Спаську трапезну (1696—1701), Вознесенську (1701—05); муровані собори: Троїцький Києво-Кирилівський (1695), Миколаївський (1690—96), Богоявленський (1693), Софійський (1697—1700), Георгіївський (1696—1701), Успенський (1690-ті); триярусну дзвіницю та мури Софійського монастиря (1699—1707), мури Києво-Печерської лаври (1698—1701), триярусну дзвіницю Пустинно-Миколаївського монастиря (друга пол. 1690-х). І це далеко не повний перелік.

Окремою сторінкою його культурницької діяльності було сприяння видавничій справі. А сприяння було потрібне: між українським і московським православ’ям було дуже багато відмінностей. Однією з них було ставлення до освіти і книгодрукування. Якщо московське православ’я було консервативне і закрите до зовнішніх впливів, то українське — навпаки. Багато українських церковних ієрархів отримали освіту за кордоном і після повернення впроваджували деякі «латинські новинки» в освіті і науці, цим же пояснюється і більша освіченість українського духовенства в порівнянні з московським.

Цю різницю розумів і московський патріарх Йоаким, коли для протистояння новим освітньо-науковим віянням запросив двох братів-греків, які очолили так званий гурток «мудроборців». Та це було ще не все. За вказівкою патріарха усі українські книжки, створені ще з часів Петра Могили, були оголошені єретичними. Продовжуючи свій наступ на українське книгодрукування (а відтак і на освіту та науку), патріарх вислав догану архімандриту Києво-Печерської Лаври Варлааму Ясинському за те, що той дозволяв друк книг без попередньої згоди «згори». Архімандрит звернувся по допомогу до Мазепи, який в свою чергу звернувся до Голіцина, щоб той зупинив цей тиск.

Окрім цього, Мазепа активно допомагав опозиціонерам митрополита київського Четвертинського, серед яких був Ясинський. Загалом гетьман намагався протистояти московському тиску та промосковським тенденціям в освіті, культурі та церковних справах. Так, зокрема, він допоміг Лазарю Барановичу отримати назад свої протопопії, які у нього відібрав Четвертинський, чим фактично сприяв послабленню централізаторських тенденцій, що вели українське православ’я у повну залежність від московського. Узагалі внесок Мазепи в збереження та розвиток української культури переоцінити важко.

Та повернемось до політики. Щоб зрозуміти логіку подій і становища українського козацького Гетьманату, варто поглянути на геополітичне положення молодої держави. Україна практично всю свою історію була розташована між трьома значними політико-військовими потугами. Мається на увазі Річ Посполита, Московське царство та Туреччина. Ось у цьому «трикутнику» і перебували всі українські гетьмани, почергово змінюючи орієнтацію на ту чи іншу потугу, яка була потрібна фактично для того, щоб подолати іншу потугу. Головним завданням при такому розкладі сил було утримати статус-кво в регіоні, не допускаючи посилення однієї зі сторін. Але, як це завжди буває, поліваріантність політичної орієнтації призвела до розколу в стані козацтва, як наслідок — Україна після провалу Петра Дорошенка (політика його, до слова, є яскравим прикладом спроб маневрування між різними політичними силами) перетворилась із суб’єкта політики на об’єкт, інтересами якого можна було знехтувати. Що й успішно робили Річ Посполита та Московське царство. Коломацькі статті, які підписав Мазепа, були, мабуть, найяскравішим свідченням такого стану речей. Та в цьому трикутнику був один вихід, про який ми