Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89

Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89"

138
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 75
Перейти на сторінку:
“сонячно-місячний” календар, яким користувалися для суто практичних і буденних потреб. На її думку, там було вміщено вказівки про можливість повеней, дощових періодів тощо. Дослідниця гадає, що якби цей календар пощастило розшифрувати, то ми могли б дізнатися, коли води Тітікаки залишили Тіауанако.

“Мало які археологічні знахідки криють стільки таємниць, скільки Тіауанако, — написала Вайсбард у своїй книзі “Тіауанако” (Париж, 1974). — У яку епоху, якою расою було зведено ці споруди? На протязі скількох століть квітло там життя? Чому в самому розквіті місто зненацька вимерло? Що тут було — релігійний центр, столиця, місце паломництва чи комплекс тотемічних статуй?…Що означає цей ребус барельєфів, символів, що вкривають статуї та ідоли? Яким знаряддям чудові каменярі розкроювали кам’яні блоки вздовж математично вивірених і бездоганно підігнаних ліній? Яка незвичайна техніка, які наукові знання, які геркулесові сили, які магічні фокуси, яке відчуття точності й досконалості дозволили збудувати — без колеса чи якогось механічного пристрою — це місто титанів, загибель якого була, мабуть, такою ж приголомшуючою, як загибель Геркуланума?”

Вадим Бурлак

“ПОЛЯРНИЙ ОДІССЕЙ”

Записки начальника експедиції

Кілька років тому в Нью-Йорку я зустрівся з ветераном в’єтнамської війни. Колишній льотчик підійшов до мене, спираючись на милиці.

— Війна розкрила нам очі, — сказав він. — Тепер я роблю все, щоб вона не повторилася. Зібрав декілька тисяч підписів на захист миру, беру участь у всіх миротворницьких акціях…

Блакитні очі з-під густих брів дивилися впевнено і затято. На все життя запам’яталася ця зустріч з американським ветераном.

І ще одна зустріч. У ліванському місті Сайда я побачив хлопчика з чорною пов’язкою на очах. Він ішов, тримаючись однією рукою за материну спідницю. Голова його була трохи закинута вгору, немов крізь пов’язку він намагався розгледіти сонце. По його обличчю простягайся рожеві смуги. Як видно, рубці загоїлися недавно.

Коли я запитав у приятеля, що з хлопчиком, він коротко й похмуро кинув:

— Напалм!..

Америка й Ліван такі далекі одне від одного. Однак саме після зустрічей в Нью-Йорку і Сайді я задумався: а що зроблено мною особисто, щоб урятувати землю від воєнної катастрофи?

Які муки — усвідомлювати своє безсилля. Та чи такі вже ми безсилі? Можливо, ми перебільшуємо свою слабкість? Можливо, ще не пізно?..

Так, у роздумах, з’явилася ідея поєднати романтику подорожей і важливу необхідність — боротьбу за мир, за врятування природи.

“З чого починається подорож?”

Якщо раніше на це запитання я відповідав: з допитливості, з бажання випробувати себе і пізнати світ, — то тепер стверджую: з тривоги за нашу землю, за природу, за людину.

“Полярний Одіссей”

Здається, зовсім недавно учасники Біломорської експедиції збиралися в редакції журналу “Вокруг света”. Сперечалися, обговорювали, розмірковували. Робота над географічними картами і книжками, тренування, музеї, зустрічі з фахівцями.

Наймолодшим учасникам експедиції — двадцять. Старшим — близько сорока.

Нас дев’ятнадцять: робітники, журналісти, викладачі, працівники культури з Москви і Петрозаводська. Жодного професійного моряка.

Експедицію присвятили Року миру, оголошеному Організацією Об’єднаних Націй, і 125-річчю журналу “Вокруг света”. У цій подвійній посвяті — поєднання романтики подорожей з необхідністю боротьби за мир, за врятування природи.

Звідси й головні завдання експедиції. На вітрильно-моторній шхуні “Полярний Одіссей” пройти вздовж усього узбережжя Білого моря за годинниковою стрілкою. Побувати в далеких і важкодоступних селищах і рибальських станах, у містах і радгоспах Помор’я, в лісах, тундрі, на островах, щоби провести мітинги, лекції, усні журнали, присвячені боротьбі за мир та охороні навколишнього середовища. Зібрати підписи на захист миру. Адже сила будь-якої миротворницької акції — в її масовості, приступності для всіх і кожного. Ми прагнули до того, щоб мешканці найвіддаленіших і важкодоступних районів Білого моря змогли сказати своє слово на захист миру.

Не встиг наш “Полярний Одіссей” вийти з Петрозаводська, як почалася суперечка. Чи зможе старе рибальське судно, відремонтоване і перероблене на вітрильник, пройти понад дві тисячі миль?

Північні походи — важка річ. Особливо небезпечне для плавання горло Білого моря. Мені доводилося бувати на багатьох морях, але ніде не зустрічав таких різних припливів і відпливів. Моряки всіх часів намагалися якнайскоріше пройти “чортове горло”. Крім течій і припливів, ці місця небезпечні частими штормами й туманами. А на “Полярному Одіссеї”, крім компаса, ніяких навігаційних приладів.

Чи витримає наше суденце? Проте члени Петрозаводського науково-спортивного клубу “Полярний Одіссей”, якому належить шхуна, впевнені: витримає!

Впевненість мала під собою підстави. Адже майже щовечора після роботи або навчання вони ремонтували, лагодили оснастку й корпус судна, шили вітрила, встановлювали щогли. Та й досвід плавання по Білому морю в них чималий. Ось уже кілька років свої відпустки вони проводили не на затишних курортах, а в північних морях.

Перші милі

21 червня вітрильно-моторна шхуна “Полярний Одіссей” вийшла з Біломорська у відкрите море. Експедиція розпочалася.

Позаду перші милі, острови, сонячні й похмурі дні. І ще безсонні ночі…

Їх неправильно називають білими. Насправді вони ясно-блакитні, з трохи рожевими смугами. Ці смуги відбиваються в морі і ваблять до обрію наш “Полярний Одіссей”.

Ловимо добру погоду. Трохи змінюємо маршрут, щоб важкі ділянки Білого моря проминути, поки не вибухнув шторм.

“Полярний Одіссей” дедалі впевненіше почуває себе на хвилі. Впевненішими стали і мої товариші по експедиції. Щось змінилося в них. З кожним днем вони все більше пізнають море. Вчаться розгадувати його таємниці, розуміти мову вітрів, течій і хвиль. Легко і весело ходять кони по палубі, стоять за штурвалом, видираються на щогли.

Нєвяіє в кожному з них дрімає моряк і мандрівник?

Письменник Григорій Тьомкін відклав свої записи і з аквалангом спускається під воду. Як професійний водолаз, оглядає днище нашої шхуни. Чи нема пошкоджень? Біолог Костянтин Дорохов майстерно драїть палубу. Згори чути пісню, то редактор телебачення Сергій Нікулін прилаштувався на краспицях і усуває поломки на грот-щоглі. Не докладаючи рук трудяться на камбузі бібліотекар Наталія Берникова і вчителька Світлана Воробйова. Безтурботне обличчя лікаря Олексія Татарського. Йому ще не доводилося пускати в хід свою професійну майстерність. Добре б так до кінця експедиції. Зате педагог Віктор Дмитрієв похмурий і стурбований. Як капітан експедиційного судна, він відповідає за безпеку плавання і не довіряє ясній, сонячній погоді. З підозрою вдивляється в горизонт, простягає мені бінокль і з тривогою зауважує:

— Ох і погойдає нас, якщо вчасно не проскочимо в Чупинську губу.

Острови

Праворуч і ліворуч з моря, немов із небуття, виринають якісь дивні ліси і окремі дерева.

1 ... 14 15 16 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89"