Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

Служниця підійшла до ліжка, і Швейк таким самим тихим голосом сказав:

— Пані Мюллерова, сідайте, будь ласка.

Його голос звучав таємниче і врочисто. Коли пані Мюллерова сіла, Швейк підвівся на ліжку і проголосив:

— Я йду на війну!

— Матір Божа, — вигукнула пані Мюллерова, — а що ж ви, паночку, будете там робити?

— Воювати, — відповів Швейк замогильним голосом. — Австрія на ладан дише. Згори лізуть уже на Краків, а знизу пхаються в Угорщину, скрізь нас молотять, аж пір’я летить. Тому й мене на війну призивають. Я ж вам тільки вчора читав у газеті, що над нашою дорогою батьківщиною нависли якісь трохи дивні хмари.

— Таж ви, паночку, неспроможні зараз і пальцем кивнути.

— Це дурниця, пані Мюллерова, поїду на війну у візочку. Знаєте того кондитера, за рогом? У нього такий візок є. Він колись у ньому возив провітрюватися свого кульгавого шкарбуна дідуся. Ви, пані Мюллерова, на тому візку й доставите мене до війська.

Пані Мюллерова заплакала:

— Чи ж не побігти мені, мосьпане, за лікарем?

— Нікуди ви, пані Мюллерова, не підете, я хоч і хворий на ноги, проте, чим я не гарматне м’ясо? А в таку пору, коли Австрії не до танцю, кожний каліка повинен бути на своєму посту. Не хвилюйтеся і варіть собі каву далі.

І в той час, як пані Мюллерова, заплакана і схвильована цідила каву, бравий вояк Швейк, лежачи в ліжку, співав:

Як той маршал Віндішґрец і всі генерали

Рано-вранці до схід сонця війну розпочали.

Гоп, гоп, гоп!

Війну розпочали, хором закричали:

«Ой, рятуй нас, Божа Мати, щоб ми не пропали».

Гоп, гоп, гоп!

Перелякана пані Мюллерова, вражена жахливою бойовою піснею, забула про каву і, тіпаючись усім тілом, з острахом прислухалася, як бравий вояк Швейк співає далі в своїй постелі:

На три мости на п’ємонтські веди, Божа мати.

Постав собі ти, П’ємонте[44], потужні гармати!

Гоп, гоп, гоп!

Була битва, була грізна біля Сольферіно[45],

Ой, стояла кров червона по саме коліно.

Гоп, гоп, гоп!

По коліно було крові, і м’яса не тонко,

Воювали наші хлопці з десятого полку.

Гоп, гоп, гоп!

Не бійтеся, браві хлопці, злиднів у дорозі.

Там за вами везуть гроші у касі на возі.

Гоп, гоп, гоп!

— Ради Бога, ясний пане, я вас благаю, — почулося з кухні жалісне хлипання, але Швейк до кінця доспівав свою бойову пісню:

Ой, на возі везуть гроші, а їсти — в повозці, —

Хто живе на світі краще, як ті наші хлопці.

Гоп, гоп, гоп!

Пані Мюллерова кинулась у двері й побігла по лікаря. Повернулася вона за годину. Швейк тим часом задрімав.

Раптом його збудив якийсь опасистий добродій. З хвилину він тримав руку на Швейковому чолі, потім промовив:

— Не бійтеся, я лікар Павек з Виноградів, дайте руку, а цей термометр покладіть під пахву. Так. Покажіть язик, висолопіть його, ще більше, так його й тримайте. Від чого померли ваші батько й мати?

І ось у такий час, коли Відень пнувся зі шкіри, щоб усі народи Австро-Угорщини подавали приклади беззастережної вірності й любові, лікар Павек прописав пацієнтові проти його патріотичного запалу бром і порадив відважному і бравому воякові Швейку війну навіть з голови викинути.

— Лежіть рівно і зберігайте спокій. Я завтра навідаюся знову.

Другого дня він прийшов і спитав на кухні в пані Мюллерової, як почувається пацієнт.

— Гірше, пане лікарю, — зі щирим смутком відповіла служниця. — Вночі, як його знову схопив рематизм, він, пробачте мене на цім слові, почав співати австрійський гімн.

Лікар Павек був змушений реагувати на цей новий напад лояльності пацієнта збільшеною дозою брому. На третій день пані Мюллерова доповіла лікареві, що Швейкові погіршало.

— Пополудні, пане доктор, він послав мене по карту воєнних дій, а вночі, у гарячці, марив, що Австрія виграє.

— А порошки приймає точно, як звелено?

— Та він, пане лікарю, за ними ще й не посилав.

Засипавши Швейка градом докорів і заявивши, що ніколи більше не прийде до людини, яка відкидає його лікування бромом, лікар Павек забрався з хати.

За два дні Швейк уже мав з’явитися до призивної комісії. До цього він ретельно приготувався. Насамперед послав пані Мюллерову купити йому військового кашкета, а потім до кондитера за рогом, позичити візка, на якому той колись возив провітрюватися свого кульгавого діда-шкарбуна. І, нарешті, згадав, що потребує милиці. На щастя, кондитер, як родинну пам’ятку, зберіг і милиці.

Бракувало Швейкові лише рекрутського букетика. Але пані Мюллерова роздобула і його. Вона за ці дні змарніла і, куди б не йшла, плакала. Того пам’ятного дня празькі вулиці побачили доказ зворушливої вірнопідданської лояльності: стара жінка штовхала поперед себе візок, на якому сидів чоловік у військовому кашкеті і розмахував милицями. Начищений франтик[46] на його кашкеті аж сяяв, а на сюртуку красувався барвистий рекрутський букетик.

Безперервно вимахуючи милицями, цей чоловік щохвилини кричав на всю вулицю: «На Белград! На Белград!»

За ним ішов цілий натовп, який виріс з невеличкого гурту людей, що зібралися перед будинком, звідкіля Швейк виїхав на війну. Швейк констатував, що деякі поліцаї на перехрестях віддавали йому честь.

На Вацлавській площі юрба навколо Швейкового візка зросла до кількасот людей, а на розі Краківської вулиці вони побили якогось студента-бурша в корпорантській шапочці, який вигукнув Швейкові:

— Heil! Nieder mit den Serben![47].

На розі Водічкової вулиці у цю історію втрутилася кінна поліція і розігнала натовп.

Коли Швейк показав дільничному інспекторові повістку і чорним по білому довів, що мусить сьогодні ж стати перед призивною комісією, той трохи розчарувався і, щоб запобігти бешкетам, наказав двом кінним поліцаям конвоювати візок зі Швейком на Стршелецький острів.

Про всю цю подію в «Празькій офіційній газеті» з’явилася стаття такого змісту:

Патріотизм каліки

Вчора близько полудня перехожі на головних празьких вулицях були свідками сцени, яка красномовно свідчить про те, що в цю велику важливу добу сини нашого народу можуть подати чудовий приклад вірнопідданства тронові старенького монарха. Здавалося, нібито повернулися часи стародавніх греків і римлян, коли Муцій Сцевола пішов разом з іншими в бій, незважаючи на спалену руку.