Читати книгу - "Козацький оберіг"

єдиний беззастережно повірив розповіді старого священика. Хлопець згадував північні стіни фортеці, де облазив, здається, кожну шпарину, і думав: «Де ж знаходитися таємний вхід до «серця» фортеці? Що там заховано, і чи варто туди лізти?» Данько розумів, що не заспокоїться, доки не знайде відповіді на ці питання. Він вирішив пошукати те місце, звідки інженер Готліб та священик Йосафат побачили таємниче біле світло.

Знову стояла неймовірна спека. Латники біля брами зовсім зіпріли у своїх товстих шкіряних панцирах, обшитих залізними пластинами. Вони познімали шоломи й час від часу плескали на свої розчервонілі обличчя водою з фляг.

— Куди, малий, прямуєш, дивись, сонце голову напече! — ліниво промовив один з них, помітивши, що Данько рішуче прямує із замку. Другий страж тільки кліпнув очима. Він стояв, тяжко спираючись на алебарду, і, мабуть, про себе лаяв суворого соцького, який не дозволяв охоронцям знімати панцир тоді, коли вони стояли на варті.

— Та так, на ставок зібрався, — сказав Данько перше, що прийшло йому в голову, — а від сонця я лопухом накриюсь.

— От дитя непосидюще, — кволо махнув рукою латник.

Данько пройшов через міст і виліз на вал, що оточував замок. Суха земля під ногами сипалася, а сонце немилосердно пекло голову. Данько зірвав великий лопух, що ріс біля підніжжя валу та нап’яв його собі на голову.

Ось і довга північна стіна. Височіла вона над ровом та валом, дивилася грізно своїми бійницями, і Данько здавався маленькою комахою перед могутньою спорудою. Тепер треба було знайти місце, де росла колись стара тополя. Але де могли бути залишки старих стін? За шістдесят років з часу, коли почали будувати новий замок, багато що змінилося, де-не-де до замку тулилися селянські подвір’я, між якими зеленіли сади та лани пшениці.

«Оце так загадка, — подумав Данько, чухаючи під лопухом голову. — На якій відстані ця тополя від стіни була? І чи не присипали те місце ровом? І взагалі, замок побудували відповідно до того, як була розташована стара фортеця чи якось інакше?»

Данько повільно рушив вдовж стіни, уважно дивлячись собі під ноги й намагаючись відмічати кожен камінь або виступ. Час від часу під ногами траплялися уламки каміння та напівзгнилі залишки дубових балок. Уся земля була густо вкрита жорсткою травою та колючками — такими гострими, що Данько аж сичав з болю, коли наступав босими ногами на одну зі шпичок. Іноді він знаходив старі напівтрухлі пеньки та бачив ями на місці викорчуваних дерев. Але яке з них було тополею з розповіді отця Йосафата?

Данько уперто кілька годин блукав вздовж стіни. У нього аж у очах переливалося все зеленим та жовтим. Сорочка була мокра від поту, а лопух на голові підсох і обвис. Дуже хотілося пити, але впертий Данько своїх пошуків не припиняв.

Нарешті він відчув, що далі бродити не може і, хитаючись, побрів до річки. Сонце вже хилилося на захід. Данько ледь доплентався до води і, як був у одязі, шубовснув у річку. Відразу стало легше. Він трохи поплавав, потім вибрався на берег, відпочив і побрів до джерельця, де із превеликою насолодою напився.

Відчай підступав йому до серця — поки що пошуки нічого не дали. Інша людина давно би вже махнула рукою, та тільки не Данько. І тоді він вирішив ще раз уважно роздивитися кожне місце, де колись росло велике дерево. Треба було поспішати, бо скоро почне сутеніти, і тоді він точно не зможе визначити місце, де росла саме та тополя. І Данько знову вперто колінкував біля кожного пенька й навіть довбав землю поруч зі старим кореневищем гострою паличкою.

Одного разу, розриваючи руками землю, хлопець пальцями відчув щось металеве й гостре. Серце Данька радісно закалатало. Він ще більше розрив землю й витяг звідти іржавий залізний якірець. Данько розчаровано зітхнув. Такі шпичаки називали «часником», їх густо розкидали навколо замку, якщо насувалась ворожа кавалерія. Завжди один гострий край «часника» стирчав нагору і впивався в копита ворожих коней. Але Данько шукав не це. Він зітхнув і продовжив свої безнадійні пошуки.

Червоне сонце торкалося крайнеба. Данькові вже паморочилося в голові, коли він дістався невеликої вимоїни, навколо якої валялися зітлілі залишки коріння. Данько втомлено почав розгрібати верхній шар землі, обережно відкидаючи старе коріння. І тут він побачив іржаві залишки невеликого ланцюжка. Втому хлопця мов рукою зняло. Він обережно потягнув за ланцюжок, але іржавий метал порвався. Хлопець продовжив копати далі — і скоро побачив круглий предмет, вкритий товстим шаром іржі. Він підняв його й покрутив перед очима. Данько спробував нігтями зішкребти іржу й побачив, що посередині предмета проходила роздільна виїмка. Деякий час хлопець повозюкався, намагаючись підчепити край півкулі. Нарешті це йому вдалося. Куля розкрилася, і ошелешений Данько підхопився на ноги. Всередині він побачив циферблат і стрілки. Він тримав у руках старий годинник таємничого майстра Готліба!

Глава 11. Печера кістяків

Тепер Данько був упевнений у тому, що місце, звідки можна побачити вхід до «серця» старої фортеці знаходиться десь неподалік. Але чи варто розповісти про своє відкриття соцькому, чи не підніме він хлопця на кпини? Чи краще спробувати самому пробратися туди вночі? Радість так затьмарила хлопцеві голову, що він був готовий лізти хоч зараз у будь-яке підземелля.

Він знайшов палицю і, про всяк випадок, встромив її в землю, щоб потім у темряві відразу розшукати місце, де стояла колись тополя.

Цілий вечір Данько вагався — чи варто сунутися туди вночі самому. Так нічого й не надумавши, повечеряв і сів на призьбі, споглядаючи, як сонце повільно сідає за замкову стіну. Але чим темніше ставало навколо, тим менше залишалося в Данька рішучості вирушати самому шукати вхід до підземелля.

Сумніви його розвіяв панотець, повернувшись з каплички. Він сказав, що пан соцький, стурбований утечею пса-вбивці, перевіряє, наскільки залога готова до нападу, а Голота, про щось порадившись з Зарубою, майнув з двома козаками кудись у степ.

Тяжко зітхнувши, Данько вирушив до своєї схованки, одягнув на себе залізну бляху — рятівний подарунок козака Голоти, причепив до пояса кинджал, узяв кресало та смолоскип — великий дрючок, обмотаний просякнутою смолою ганчіркою.

— Данько, помолись і лягай спати, — почувся голос отця Григорія.

— Добре, отче, — хлопець задріботів сходами на горище до своєї постелі.

Потягнулися довгі хвилини. Данько напружено прислухався, як панотець ходить по світлиці, молиться. Нарешті Данько із полегшенням почув скрипіння дубової лави, на якій завжди спав панотець, а через деякий час — і його хропіння. Захопивши зброю, хлопець на пальцях спустився скрипучою