Читати книгу - "Карбід"

подвір'ї, бо я дикий українець, я йому завжди кричу у відповідь: «Ах ти ж мадярська мордо, може, в мене туалет і дерев'яний, зате як війська князя Данила Романовича всипали вам у 1227 році!». Але не це головне. Моя ідея якраз направлена проти міжнародних чвар і ворожості, вона — це втілення ідеї об'єднаної Європи!

Тут в очах Тиса забриніли сльози, а Геній Карпат штовхнув ногою під столом Ичі, який уже безсоромно дрімав. Золтан Барток знову розлив, усі випили й закусили десертним квашеним помідором. Набравшись нових сил і змахнувши сльози, автор ідеї продовжив свою промову:

— Україна зроду-віку була частиною Європи. Ми — європейський народ, але чомусь відділений від Європи кордоном. Так ось, моя ідея й мрія проста: з'єднати Україну з Європою. Ви, пане Золтане, писали про це у своїй передвиборній програмі, тому думаю, що нам по дорозі. Століттями сифілітична рука російського імперіалізму не пускала Україну до Європи, ламала ноги, душила, азіатчила. Але Україна ніколи не здавалася, бо не могла здатися, як не може серце сказати, що воно не частина тіла. Якщо Україна — європейська держава, якщо саме в українському Закарпатті розташований центр Європи, то нікому й ніколи не вдасться відірвати нас від європейського лона. Зрештою, за це й стояв Євромайдан, за який принагідно пропоную випити!

Тис запитально подивився на мера, і той машинально розлив. Випили всі, крім Ичі, який уже спав, не криючись. Учитель подивився на нього з осудом, скривився, але знову відчув напад натхнення:

— Українці вийшли на київський Майдан і майдани всіх міст, щоб довести, що вони — європейці, що вони прагнуть європейського майбутнього. Наша держава вступила у нерівну війну з Росією, щоб відстояти свій геополітичний і цивілізаційний вибір. І що ми отримали у підсумку?

Під дією алкоголю вчитель розпалився, перетворився на справжнього трибуна, який майстерно робить паузи, змінює інтонації і керує настроєм публіки:

— Ніхуя. Ні-ху-я! Тобто великий хуй ми отримали!

— Я не зрозумів, — утратив логічний зв'язок у промові Тиса Геній Карпат. — Так ми отримали ніхуя чи великий хуй?

— Ми отримали одночасно ніхуя і великий хуй, такий ось подвійний удар по наших пориваннях! — скрушно зітхнув учитель. — Тому зараз ми маємо вибороти своє право стати членом Європейського Союзу. Треба довести справу до кінця — і нарешті провести євроінтеґрацію. Взятися за це мусимо ми, сини Ведмедева, адже саме біля нашого міста проходить кордон України з ЄС. Тут сьогодні зібралися люди, які вже, так би мовити, мають певні напрацювання у транскордонному співробітництві, — Тис підморгнув Ікару й Мірчі. — Ці люди вже давно будують мости між нашими народами, протоптують стежку українсько-європейського співробітництва. Отож ми, ведмедівці, маємо з'єднати Україну з Європейським Союзом! І зробимо це завдяки фонтану. Фонтану Єдності! Ура! Наливайте!

— Не зрозумів, — обличчя міського голови почало наливатися кров'ю від злості. — І ви задля цього сюди прийшли? Заради фонтана єдності? Вирішили з'єднати Україну з Європою?! Ану марш звідсіля, теж мені — євроінтеґратори!

— Ви знову неправильно зрозуміли, пане Золтане, — запопадливо усміхнувся Ікар, після чого сам узяв пляшку й розлив. — Фонтан справді буде шляхом до єдності України з Європою, але не символічним, а щонайреальнішим! Тобто? — з недовірою підняв чарку мер.

— Та що тобто, тобто! У фонтані, під фонтаном буде тунель! — не витримав і зопалу крикнув Геній Карпат, якому вступ Тиса видався занадто довгим і надміру пафосним. — Буде тунель, під землею, розумієте, а згори буде ніби фонтан. І цей тунель сполучатиме Ведмедів з Угорщиною.

— Так, хлопці, давайте вип'ємо, бо я вже нічого не розумію. Для чого нам підземний тунель? — Золтан Барток хильнув, і всі повторили його рух.

— Ну, як для чого! — обурився Тис. — Він сполучатиме Україну з Європейським Союзом, це буде наш шах і мат європейським бюрократам, які зі своїх брюссельських кабінетів відмовляються побачити справжню європейську суть нашого народу!

— Гаразд, сполучить цей тунель, а що далі? — ніяк не доходило до уже добряче підпилого чиновника.

— А далі втратять сенс кордони, бо вони будуть на землі — українці ж зможуть усе робити поза очима європейських прикордонників. Заходиш у тунель під фонтаном у Ведмедеві — виходиш в ЄС. І так поволі, поступово, крок за кроком, громадянин за громадянином, як щурі у мультику про «Чудесну мандрівку Нільса Гольґерсона», всі українці перейдуть за кордон і таким чином євроінтеґруються! А коли всі українці опиняться в ЄС, то в нещасних євробюрократів уже не залишиться варіантів, вони змушені будуть прийняти Україну в Європейський Союз! Так, безумовно, ніхто ще так не робив, але нічого, це буде наш, особливий шлях!

— Тобто ви хочете збудувати тунель, через який усі українці перейдуть в ЄС, правильно? — зовсім по-діловому запитав міський голова Ведмедева.

— Так! — в один голос відповіли відвідувачі.

— А навіщо ж вам тоді фонтан?

— Фонтан? — перепитав Ікар. — Фонтан ми встановимо на центральній площі, адже вона розташована дуже близько до кордону. Там буде вхід у тунель, і велика кількість людей навколо нього не привертатиме уваги, адже в центрі весь час крутиться купа народу. До того ж у процесі будівництва тунелю видобуватиметься багато землі. В іншому місці це може зродити нездорове зацікавлення. А якщо ми будемо вивозити землю з-під фонтана, то ні в кого підозр не виникне, адже кожному телепню ясно, що там триває будівництво підземних комунікацій. Ані митники, ані прикордонники ніколи не допетрають, що ж насправді ми робимо, бо втілювати такий проект у самому центрі міста — нечуване нахабство. Тож там ми будемо абсолютно безпечні. Саме тому ми й прийшли до Вас, тільки Ви можете дати дозвіл на таке будівництво. Я вже порадився з Мірчею, ми вдвох як меценати беремо на себе всі витрати з будівництва Фонтана Єдності — подарунка рідному містові. Це наша частка. Тисова частка — ідея, він це все вигадав. Ичі копатиме, це його внесок. А від Вас потрібен усього лише дозвіл, пане мер.

— Ну, тепер розумію, розумію, розумію... — задумливо проказав Золтан Барток і розлив залишки оковитої у чарки. Її залишилося мало, тому кожен отримав символічну порцію, а найменше з усіх дісталося Ичі, що вже давненько куняв за столом. Міський голова глянув на гробаря й удавано суворо сказав: — Розбудіть хтось його. Негоже спати в кабінеті мера, де вирує робота на благо