Читати книгу - "Королева пустелі"

склала відвертий портрет дев’ятнадцятирічної Ґертруди:

«Я думаю, вона була найрозумнішою серед над усіх; найжвавішою, найенергійнішою, найбільш невтомною; з безмежною працездатністю, з жагою до життя, до розмов, ігор. У ній завжди дивним чином поєднувалися дитинність і зрілість: дорослі погляди на людські стосунки й наївна дитяча безапеляційність. І разом з цим цілковита віра у свого батька й багатий інтелектуальний світ, в якому її виховували».

Одначе найясніше душу Ґертруди бачила Флоренс. Добра жінка, якій було довірено опікуватися розумною й неординарною дитиною, якою була Ґертруда; яка переступила через власні переконання, щоб забезпечити своїй пасербиці освіту на рівні з чоловіками. З ювелірною делікатністю Флоренс обходилася з «важкою дитиною», котру один невдалий крок міг перетворити на агресивну бунтівницю. Вона задавала напрямок життю своєї пасербиці, спостерігала, як життєвий шлях Ґертруди дедалі більше відхиляється у непередбачуваному, але позитивному напрямку; і усвідомлювала, що Ґертруда випереджає її в усіх досягненнях. Флоренс ніколи не обурювало, що Ґертруда стала жінкою значно ширших поглядів; досягла більших успіхів у письменництві й адмініструванні; заслужила більшу повагу як інтелектуал; що її більше шанували і навіть більше любили; що її слава і вплив перевершили славу і вплив самої Флоренс. Ґертруда зі свого боку щиро полюбила мачуху, хай не так сильно, як батька, але як людину, з якою вона все життя хотіла підтримувати близькі стосунки і про яку дбала настільки, що намагалася зайвий раз не хвилювати розповідями про свої небезпечні пригоди. Листи Ґертруди до батька здебільшого палкі, ніжні, відверті, так само як листи Флоренс до її рідних дітей — Ельзи, Г’ю і Моллі. Зворушена її теплою приязню, але не засліплена любов’ю, Флоренс так писала після смерті своєї пасербиці: «...в основі характеру Ґертруди лежала здатність до сильних почуттів. У її житті були й великі радощі, і великі печалі. Та і як могло бути інакше з такою жагою пізнати все і вся? Її палка натура, наче магнітом, притягувала кожного, хто траплявся на її життєвому шляху».

Розділ З

Цивілізована жінка

Отже, Ґертруда стала першою жінкою, яка завоювала оксфордський Перший ступінь із сучасної історії. Її тріумф відзначили навіть у The Times. У Ред-Барнс повернулась інтелектуально самовпевнена та навіть чваньковита панянка. Флоренс сказала Г’ю, що слід негайно позбутися цього «оксфордського гонору», інакше Ґертруду ніхто не візьме заміж. Мачуха поставила собі мету — «одомашнити» пасербицю, показати їй, що життя — це не лише складання іспитів і перемоги в дебатах. Але спершу Ґертруда заслужила на відпочинок.

Сестра Флоренс, а для Ґертруди — тітонька Мері — запросила її до Бухареста, де її чоловік, сер Франк Ласелль, служив надзвичайним і повноважним посланником Британії в Румунії. Мері обожнювала Ґертруду, а її рідна донька Флоренс, названа на честь Флоренс Белл, була однією з найкращих подруг Ґертруди. У Мері було ще двоє синів: старший, Біллі, який щойно закінчив Королівську військову академію в Сендхьорсті й чекав початку служби у Гвардії, і молодший, Джеральд. Біллі, який став для Ґертруди першим «легковажним захопленням», зустрів Г’ю та Ґертруду в Парижі, а далі вже сам супроводжував її до Мюнхена, де до них приєднався Джеральд, і вони поїхали далі, у Східну Європу.

Ґертруда була радісно збуджена в очікуванні виру задоволень. За попередні два роки вона стала стрункішою й уже була не дівчиськом-шибайголовою, а доглянутою юною леді. Кучері її розкішного каштанового волосся постійно вислизали з-під шпильок, пом’якшуючи пронизливий погляд зелених очей. Наближалося Різдво, і Бухарест 1888 року був серед головних європейських столиць, де збиралась інтелектуальна й громадська еліта. І центром світського життя стали, звісно, королівський двір і дипломатичні місії. У дорожніх скринях Ґертруди вичікувало наймодніше вбрання до її чотиримісячного марафону по званих обідах, балах та оперних виставах; там були і пальта з хутряними комірцями і до них білі шнуровані черевички — для багатолюдних ковзанок, і індійські шалі, муфти й рукавички — для санних виїздів у гори, середньовічними замками та колоритними сільськими готельчиками.

Невдовзі подружжя Ласеллів відрекомендувало Ґертруду королю Каролю та королеві Єлизаветі. Ґертруда швидко здружилася з величною сумною королевою. Більше відома під літературним псевдонімом Кармен Сільва, королева вигідно виділялася на тлі свого простуватого й аскетичного чоловіка. «Король мало вирізнявся серед вищих офіцерів, — писала Ґертруда кузену Горацію. — Я постійно забувала, хто він такий, і лише милосердне Провидіння утримувало мене щоразу, як я збиралася запанібрата кивнути йому, сплутавши з кимось із численних знайомих... Якось ми з Біллі, вальсуючи, наступили йому на ногу. „Стережися! Король!” — прошепотів Біллі, але було надто пізно». Більшість юних дам, що починали виходити у світ, при зустрічі з королівською особою втрачали дар мови, але Ґертруда продемонструвала, що здатна спілкуватися з представниками еліти без сором’язливості й улесливості:

«Королева — невимовно чарівна. Учора ми були на доброчинному балу... вона підійшла і довго розмовляла зі мною та з тітонькою Мері, а потім вручила мені 10 франків на лотерейні квитки... Отак запросто балакати з Королевою, яка раптом з’явилася просто переді мною... Однак вона точно не стала б розмовляти зі мною, якби не хотіла. Вона розповідала, як проводить зиму — украй тоскно, судячи з її слів. Бідолашна».

Завдяки Ласеллям Ґертруда побачила чарівні краєвиди, яких була позбавлена в дитинстві. Дівчина з насолодою відвідувала урядові засідання, де відбувалися запеклі, а часом і жорстокі дебати; а бали та інші розваги до пізньої ночі були всім, про що можна лише мріяти. Ґертруда добре танцювала, знала всі кроки і навіть показала посольським чиновникам новий танець — бостон. У листі до Флоренс вона описувала румунські бальні звичаї:

«Жоден танець ти не протанцьовуєш з одним кавалером. Відбувається так: кавалер підходить до дами й запрошує її на тур. Вони проходять у танці три-чотири тури навколо зали, а тоді кавалер підводить даму до того, хто її супроводжує, вклоняється, відходить, і даму одразу ж підхоплює наступний кавалер... Офіцери приходять на бал у формі, у високих чоботях зі шпорами, але танцюють настільки елегантно, що дама може не боятися за поділ своєї сукні... Навіть не буду перелічувати кавалерів, з якими я танцювала, бо згадати всіх просто неможливо».

Ґертруда могла танцювати без упину до третьої ночі. Потім усі верталися додому в кінних екіпажах, загорнувшись у ковдри та слухаючи брязкання дзвіночків на упряжах коней, що мчали по обмерзлій бруківці серед залитих місячним сяйвом снігових наметів. У вітальні дипмісії вже палав камін, і так приємно було, підкріпивши сили гарячим напоєм із сандвічами, ще з годину сидіти біля вогню, обговорюючи