Читати книгу - "Рука Оберона"

вже моторошно давно не рухався. Я виявив, що все ще можу подумки вимірювати відстань по луні від моїх кроків.

Незабаром я наблизився до стіни, видивився потрібний коридор і увійшов до нього. Потім справа просто полягало у підрахунку кроків. Мої ноги дорогу знали.

Двері в мою камеру були частково прочинені. Я поставив ліхтар на підлогу і використовував обидві руки, щоб відкрити її повністю.

Вона піддалася неохоче, зі стогоном.

Потім я підняв ліхтар і увійшов.

М'язи мої затремтіли, а шлунок стиснувся. Я почав тремтіти. Мені довелося подолати сильний імпульс рвонутися і втекти.

Я не передбачав такої реакції. Я не хотів йти від важких, оббитих міддю дверей зі страху, що їх закриють за мною і засунуть на засув.

Це була мить, близька до чистого жаху, пробудженого в мені маленькою брудною камерою. Я змусив себе зосередитися на дрібницях, на дірі, яка служила мені туалетом, на чорній плямі, де я розвів багаття в той останній день.

Я провів лівою рукою по внутрішній поверхні дверей, знаходячи і простежуючи пальцями борозни, видовбані моєї ложкою.

Я згадав, яку роботу проробили мої руки, і нагнувся вивчати видовбані канавки.

Вони були зовсім не такі глибокі, як здалося в той час, якщо порівняти з товщиною дверей. Я зрозумів, як сильно я перебільшував вплив цих слабких зусиль вирватися на свободу. Я пройшов повз них і оглянув стіну.

Нечітко. Час і вологість попрацювали над знищенням малюнка.

Але я ще міг розрізнити контури маяка Кабре, обмеженого чотирма рисами моєї старої сточеної ложки. Магія малюнка все ще була присутня тут, та сила, яка нарешті, перенесла мене на свободу. Я відчув її, не волаючи до неї.

Я обернувся і встав обличчям до іншої стіни.

Малюнок, який я зараз розглядав, поживав менш добре, ніж малюнок маяка, але, втім, він був виконаний у крайньому поспіху при світлі моїх останніх кількох сірників. Я навіть не міг розібрати всіх деталей, хоча моя пам'ять забезпечила мене деякими з тих, що були знищені. Це був вид кабінету або бібліотеки, з вишикуваними уздовж стін книжковими полицями, письмовим столом на передньому плані і глобусом поруч з ним. Хотів би я знати, чи слід мені ризикнути і почистити його?

Я поставив ліхтар на підлогу і повернувся до малюнка на іншій стіні.

Куточком ковдри я м'яко стер пил з точки неподалік від основи маяка. Лінія стала чіткіше. Я знову протер її, прикладаючи трохи більше тиску. Невдало. Я знищив дюйм з чимось малюнка.

Я відступив і відірвав широку смугу від краю ковдри. Решту я згорнув і всівся на це. Потім повільно і обережно я приступив до роботи над маяком. Я повинен був домогтися точного відчуття, як треба працювати, перш ніж спробувати очистити інший малюнок.

Через півгодини я встав і потягнувся, після чого нагнувся і оживив ноги масажем.

Те, що залишилося від маяка, було чистим.

До нещастя, я знищив приблизно 20 % малюнка, перш ніж знайшов відчуття текстури стіни і правильного погладжування по ній. Я сумнівався, що в подальшому покращу його.

Ліхтар зашипів, коли я пересунув його. Я розвернув ковдру і відірвав свіжу смугу. Опустившись на коліна перед іншим малюнком я взявся за роботу.

Через деякий час я звільнив від пилюки те, що залишилося від нього. Я забув про череп на столі, поки обережний рух ганчіркою не показав його знову, і кут протилежної стіни, і високий свічник.

Я відсунувся. Протирати далі було ризиковано і до того ж, ймовірно, і не потрібно. Він здавався майже цілком таким же, яким був.

Полум'я ліхтаря знову затріпотіло. Проклинаючи Роджера за те, що він не перевірив рівня гасу, я встав і тримав світло на рівні плеча зліва від мене. І викинув з голови все, крім сцени переді мною.

Коли я пильно подивився на малюнок, він отримав деяку перспективу. Мить по тому він став абсолютно тривимірним і розширився, заповнивши все моє поле зору. Я ступив уперед і поставив ліхтар на край столу.

Я обвів поглядом приміщення. Уздовж всіх чотирьох стін йшли книжкові полиці. Не було ніяких вікон. Двоє дверей в протилежному кінці кімнати праворуч і ліворуч напроти одна одної були одна закрита, а інша частково прочинена. Поряд з відкритими дверима був довгий низький стіл, завалений книгами і паперами. Відкриті місця на полицях, ніші і виїмки займали екстравагантні дивини — кістки, камені, кераміка, покриті письменами таблички, лінзи, жезли і інструменти невідомого призначення. Величезний килим нагадував ордебільскій. Я зробив крок до того кінця кімнати, і ліхтар знову зашипів. Я обернувся і простягнув до нього руку. І в цей момент він погас.

Прогарчавши лайку, я опустив руку. Потім я повільно повернувся, перевіряючи, чи немає яких-небудь можливих джерел світла. З полиці напроти слабо світилося щось нагадуюче гілку корала, і з-під зачинених дверей вибивалася бліда лінія світла. Я плюнув на ліхтар і перетнув кімнату.

Двері я відкрив якомога тихіше. Кімната, в яку вона вела, була порожньою, маленькою, без вікон вітальнею, слабко освітленою все ще тліючим вугіллям в її єдиному вогнищі. Стіни кімнати були з каменю і змикалися наді мною в склепінчасту стелю.

Камін був, ймовірно, природною нішею зліва від мене. На протилежній стороні були великі броньовані двері, і в скважині замку був частково повернений великий ключ.

Я увійшов, узяв свічку з найближчого столу, і рушив до каміна запалити її. Коли я опустився на коліна і став шукати серед вуглин полум'я, то почув поблизу від дверей тихі кроки.

Обернувшись, я побачив його зразу за порогом. Він був приблизно півтора метрів ростом, горбатий. Волосся і борода в нього були навіть довшими ніж я пам'ятав. Дворкін був одягнений в нічну сорочку, що доходила йому до щиколоток.

Він тримав у руці масляну лампу і його темні очі вдивлялися в мене над її покритим сажею вихідним отвором.

— Оберон, — вимовив він. — Прийшов, нарешті, час?

— Яке саме час? — Перепитав я м'яко.

Він засміявся:

— Який же ще? Час знищити світ, звичайно!

Я тримав світло подалі від обличчя, а голос на октаву нижче.

— Не зовсім, — заперечив я.

Він зітхнув:

— Ти все ще не переконаний?

Він подивився вперед і скинув голову, придивляючись до мене.

— Чому ти повинен все зіпсувати? — Запитав він.

— Я нічого не зіпсував.

Він опустив лампу. Я знову відвернув голову, але він, врешті-решт, зумів розгледіти моє обличчя. Він засміявся.

— Забавно. Ти з'явився, як юний лорд Корвін, думаючи похитнути мене сімейними почуттями. Чому ти не вибрав Бранда або Блейза?