Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 2"

чи царська, чи більшовицька, могла закрити людині рота. Сьогодні настав час розвінчування російських історичних парадоксів і відвертої брехні. Весь "доважок брехні" з тієї "науки" повинен бути виметений чистою мітлою і викинутий на смітник історії!

До речі, ось як О. С. Уваров пояснив відсутність у мерянській землі візантійських монет:

"...Ми мусимо взагалі зазначити, що, судячи з незначного числа знайдених візантійських монет і з незначної порівняно кількості предметів візантійського виробництва. Меряни не мали прямих торговельних зносин із Грецією... Іншим способом ми не можемо пояснити, що знайдено лише три візантійські монети, тоді як східних і західних найшлося більше трьох сотень" [4, с. 88].

Російські історики, запускаючи "доважок брехні", пояснювали практично все. Однак мені здається, що навіть вони неспроможні пояснити цей незаперечний факт своєї історії: немає в могилах мерян IX—XVI століть жодної київської монети! А ми "трубимо" про єдність київської і мерянської земель із далекого IX століття!

Чи не смішно?

Дотримуючись логіки великого археолога О. С. Уварова, ми маємо підстави розвинути його думку: відсутність монет Київського князівства свідчить про незаперечну відсутність зносин, як торговельних, так і політичних, між Великим князівством Київським і мерянською землею в XIII століттях. Справді, інакше ми це явище пояснити не можемо.

Гадаю, ми маємо підстави зробити подібний висновок. Позаяк граф О. С. Уваров цілковито проігнорував очевидний факт. Як його ігнорували й десятки інших російських істориків.

Настав час припинити брехливі балачки при "московську філію Київської Русі”. Її ніколи не існувало.

Не будемо зупинятися на всіх "доважках брехні", виявлених у книзі археолога О. С. Уварова. Відзначимо лише доволі істотні, з якими нам доведеться стикатися в процесі досліджень.

Про дрібні "фоли" говорити не станемо. Позаяк російська історія без них ніколи не обходилася. Отже, перший "доважок брехні" — твердження О. С. Уварова, нібито арабські історики Ібн-Фадлан та Ібн-Даст не розрізняли київських слов'ян від мерян "Залешанской землі". Цей відвертий "доважок брехні" дозволив О. С. Уварову автоматично перенести твердження давніх арабських істориків (і не лише їх), мовлені на адресу русів-слов’ян, на племена фінського етносу. Слід гадати, що цей "доважок брехні" походив із його концепції походження Московії, Для О. С. Уварова подібний "національний дріб’язок" не мав істотного значення, тому що, згідно з його "теорією", все історично цінне в Московію принесли Нормани (Варяги).

Наступний істотний доважок брехні", запущений ученим у свою книгу. — так зване "ближнє сусідство на західному рубежі мері з вятичами, кривичами і словенами”. Ми ведемо мову про ключові, істотні доважки брехні" в книзі археолога. Не маємо права замовчувати цю облуду російської історії, яку О. С. Уваров запозичив, не піддавши глибокому аналізу.

Отже, поговоримо про перший "доважок брехні". Археолог О. С. Уваров пише:

"Ми маємо свідчення арабських письменників X століття про те, що Руси приходили в Булгари для торгівлі: тут мусимо лише зауважити, що під ім'ям Русів або руських купців арабські письменники, імовірно, розуміли всіх осіб, не розрізняючи народностей, які приходили до них з північно-західних місцевостей, населених або слов'янськими, або іншими племенами. Таким чином, напевно, і Мерян... сприймали араби за справжніх русів" 14. с. 75].

Як бачимо, облуда в російську історичну науку запущена ґрунтовно, на довгі роки. Сподівалися — навічно. І навіть невтямки О. С. Уварову, що меряни, будучи плем’ям фінського етносу, відрізнялися від слов'ян, хоч київських, хоч новгородських, не лише зовнішніми рисами обличчя й будовою тіла, а головне — мовою. І тут відмінності між ними досить істотні. Тому будь-який купець або сам розмовляв мерянською (фінською) мовою, або залучав мерянського перекладача. За мовою можна було поплутати мерю з весю, мордвою або муромою, але не зі слов’янами.

Ця облуда очевидна й нетямущому.

Не обмежуся, однак, цим елементарним спростуванням "доважку брехні". Процитую археолога, бо ж на наступних сторінках він сам себе спростував:

"Східні письменники переказують нам подробиці німої торгівлі, яку Араби провадили з північними народами, особливо з Весю. Німа торгівля, як найперший ступінь розвитку торговельних зносин, замінена пізніше простою меновою торгівлею, коли люди, що вступають у зносини, зустрічаються і взаємно обговорюють ціну товару. Нарешті, третій ступінь розвитку — коли вживаються гроші для торгового обігу. Ібн-Фадлан розповідає, що Руси платили в його час по диргему за одну зелену бусу..." [4, с. 119].

Учений власноручно "загнав цвях" у твердження про те, що "арабські письменники" не відрізняли "Русів від Мерян". Ще й як відрізняли! Вони вели торгівлю з мерею і весю ще в VII столітті. Нижче я наведу слова давнього історика Йордана, де він чітко відокремив мерю навіть від мордви. Не кажучи вже про скіфів.

Не будемо подавати інших прикладів того, як О. С. Уваров "вправлявся" у подібному "возз’єднанні" мерян зі слов’янами. То були голослівні твердження. Ми вже говорили в першій книзі "Країни Моксель" — великоросові абсолютно нічого не варто запустити у свої міркування звичайну брехню. Як правило, він користується раніше запущеною неправдою без роздумів.

Розкопав граф О. С. Уваров тисячі могильних курганів; виявив у них більше двох тисяч монет, у тому числі більше трьохсот, що відносяться до IX—-XII століть; не виявив ні єдиної київської монети за більше ніж і шестисотлітній період мерянській землі (з 980 до 1580 року) — і мов заціпило. Навіть єдиним словом не згадав! Навіщо?!

Між іншим, затятий опонент Уварова — О. А. Спіцин точнісінько так само проігнорував цей факт, нібито його й зовсім не існувало. Скажіть, навіщо московитові доводити якийсь зв’язок Москви з Києвом у IX—XII століттях? Для нього подібне твердження доказів не потребує. Цей "доважок брехні" уже "обґрунтували" попередники. Така логіка російського державника-шовініста.

Настав час поговорити, хоча б коротенько, про західну межу мерянської землі. Тобто про черговий "доважок брехні", запущений Уваровим у свою книгу. Не будемо багато говорити про північні, східні та південні межі мерянських володінь. Бо навіть сам він визнав, що "Мерю оточували із трьох сторін єдиноплемінні з нею фінські народи; Мурома, Мордва, Черемиса й Весь" [4, с. 15].

Гадаю, читачам однаково, де закінчувалася земля мері й починалися землі весі, муроми, мордви, мещери або марі (черемисів). Усі ці племена в IX—XIII століттях були родинними, розмовляли однією мовою і вели однаковий, лісовий спосіб життя.

Однак зверніть увагу на той факт, що світова історія з далеких часів, ще з VI століття, від готського історика Йордана, вже розрізняла фінські племена. Так, Йордан у своїй знаменитій праці "Про походження й діяння готів", розповідаючи про підкорені Германаріхом землі, серед інших відзначив і нам знайомі: "...Готи, Скіфи... Меря.