Читати книгу - "Божий світильник. Куля для боса"

оскільки ми сповідаємось... Сільвестр ставився до матері Еліс погано.

— Я... здогадувалася,— прошепотіла дівчина.

— Вона була жінка норовиста й часто бунтувала. Та коли прийняла остаточне рішення й повернулася до Англії, це не мипулося для неї безслідно, і вона невдовзі померла. Про її смерть писали нью-йоркські газети.

— Я ще була дитиною, — тихо докинула Еліс.

— Сільвестр, уже тоді неврівноважений, хоча й не такий відлюдкуватий, яким став згодом, одружився з багатою вдовою і привів її сюди. Вона приїхала з сином від першого чоловіка. На той час його старий батько вже помер, і Сільвестр перебрався з другою дружиною до Чорного дому. Скоро стало зрозуміло, що на вдові Сільвестр одружився заради її грошей. Він умовив дружину передати йому чимале, як на ті часи, багатство й своїм жорстоким до неї ставленням відразу створив їй нестерпні умови. І ось одного разу жінка забрала дитину й зникла.

— Може, зараз краще не треба про це?.. — запропонував Еллері, дивлячись на Еліс.

— Ми так і не знаємо, що сталося насправді — чи Сільвестр її прогнав, чи вона, не в змозі витримати знущань, покинула його сама. У всякому разі через кілька років я випадково довідався, що вона померла в злиднях.

Еліс дивилася на Райнака з огидою.

— Невже батько міг так... зробити?

— Припиніть! — крикнув Торн. — Бідолашна дівчина скоро стане заїкою. Яке відношення це має до будинку?

— Містер Квін поцікавився... — відказав товстун.

Еллері, мов зачарований, дивився на полум’я.

— Йдеться про те, Райнаку, — нагадав адвокат,— що ви слідкували за мною з тієї хвилини, коли я ступив сюди ногою. Ви боялися залишити мене самого навіть на мить. Обидва рази ви посилали Кейта зустрічати й відвозити мене своєю машиною. Ви робили все, щоб я на п’ять хвилин не зостався зі старим господарем сам на сам. А потім ота його непритомність, схожа на глибокий сон. Говорити він уже не міг до самої смерті. Чому? Навіщо ви наглядали за мною? Бачить Бог, я людина терпляча. але ви дали мені всі підстави підозрювати вас.

— Ви, судячи з усього, не згодні з Цезарем.

— Тобто?

— «Якби він був багатший...» — процитував Райнак. — Хай навіть настане кінець світу, джентльмени, але це не причина, щоб ми залишилися без сніданку. Міллі! — гукнув він.

Повільно прокидаючись, Торн, мов старий мисливський собака, відчув якусь небезпеку. В кімнаті було холодно. У вікно зазирало бліде ранкове світло. Торн сягнув рукою під подушку й крикнув:

— Стій! Ні з місця!

— То у вас теж є револьвер? — почувся голос Елле-рі.— Це я, Торне. Треба порадитись. Між іншим, зайти до вас непоміченим зовсім не важко.

— Що ви маєте на увазі? — запитав адвокат, сідаючи в ліжку й відкладаючи набік свій старий револьвер.

— Я бачу, у вас тут замок теж зник — як у мене та в Еліс. Як зник Чорний дім і невловиме золото Сільвестра Мейх’ю.

Губи в Торна посиніли від холоду. Він натяг на себе ковдру й знову запитав:

— Що сталося, Квіне?

Еллері припалив сигарету й хвилину дивився у вікно на густий сніг, що падав без упину вже другий день.

— Дивна виходить річ, Торне, хоч із якого боку поглянути. Дух і матерія змішалися так, що аж не вірить-ся. Знаєте, я щойно провів розвідку. Вам буде цікаво довідатись, що зник і наш юний велет.

— Зник Кейт?!

— На його ліжку ніхто не спав.

— Учора його теж майже цілий день не було.

— Отож-бо. Наш похмурий геній, який ніби втілює собою світову скорботу, час від часу кудись зникає. Куди? Багато б я дав, щоб дістати відповідь на це запитання.

— По таких заметах він далеко не зайде,— промовив адвокат.

— Як кажуть французи, треба думати. Наш. приятель Райнак також зник.

Торн аж закляк від подиву.

— Атож. Правда, в його ліжку хтось спав, але, на мою думку, не довго. Як вони зникли — разом чи окремо? Справа стає надзвичайно заплутаною, Торне.

— Я цього просто не можу збагнути, — промовив, здригнувшись, Торн. — І ладен уже відступитися. Я не бачу змоги довести цю справу до кінця. Крім того, весь час щось порушує рівновагу. Будинок зник...

Еллері зітхнув і глянув на годинник. Була одна хвилина на восьму.

Торн відкинув ковдру й нахилився, щоб узяти з-під ліжка пантофлі.

— Ходімо вниз! — рішуче сказав він.

— Чудова грудинка, місіс Райнак, — мовив Еллері. — Завозити сюди харчі, мабуть, нелегко?

— У наших жилах тече кров перших поселенців, — бадьоро похвалився Райнак, перше ніж здобулася на відповідь його дружина. Він зі смаком їв яєчню-бовтанку з грудинкою. — На щастя, запасів у нашій коморі вистачить надовго. Зими тут суворі, ми це торік відчули.

Кейт на сніданок не прийшов. Зате за столом була стара місіс Фелл. Вона їла з неприхованою пожадливістю старої людини, в якої в житті не лишилося іншої втіхи, крім заповнити шлунок. Місіс Фелл жувала мовчки, не відводячи погляду від зляканого обличчя Еліс.

— Я дуже погано спала, — поскаржилась Еліс хрипким голосом, нервово покручуючи кавову чашечку. — Та ще оцей осоружний сніг!.. Сьогодні ми не зможемо звідси вибратися?

— Боюся, поки йтиме сніг, не зможемо, — лагідно відказав Еллері. — А ви, докторе? Ви теж погано спали? Чи те, що з-під вашого носа зник цілий будинок, не вплинуло на ваші нерви взагалі?

Товстун прикрив почервонілі очі важкими повіками й, усміхнувшись, промовив:

— Я? Я завжди сплю добре. Сумління в мене чисте. А чому ви питаєте?

— Просто так. А куди це зранку подівся наш приятель Кейт? Він дуже потайний хлопець, правда ж?

Місіс