Читати книгу - "Чотири танкісти і пес – 1"

иадали руді голки, але коли Кос і Єлень підійшли близько, то побачили, що кора не пошкоджена, що з неї на п'ять міліметрів виступала іржава головка цвяха.

– Ну як? – спитав лейтенант.

Григорій швидко вискочив з люка й підбіг до них.

– Тигра вбити й шкуру не зіпсувати. Ось як треба їздити! – сяючи од щастя, хвастався Григорій.

– Гарно! Ви ж старі вояки, – шанобливо мовив Єлень.

– Григорій – старий вояк? Він і на фронті не був. Нема ще и року,, як надів форму, – сміявся Семен.

– Але ви, товаришу лейтенант, мабуть, і народилися танкістом? – поцікавився Янек.

– Народилися ми всі синами своїх батьків. Я не кадровий військовий. Пішов у армію, як почалася війна. Я… – лейтенант урвав і знову засміявся своїм заразливим сміхом, мружачи різнобарвні очі. – Гляньте на небо, на хмару… Он та висока, така біда, наче в молоці викупана, і просвітлена сонцем. Знаєте, як вона зветься?

– Cirrostratus. І ще можу вам сказати, що через день, од сили через два, вона принесе нам зміну погоди – буде сніг. Тепер бачите, який з мене танкіст, по хмарах… – Лейтенант на мить замовк, поглядаючи на спантеличених хлопців, а потім додав: – Ну, гаразд, ми показали, що вміємо. Григорій водить танк, я ворожу на хмарах, а ви?

Єлень ще раз уважно оглянув цвях, потім мовчки взяв його пальцями. Рука йому почала ритмічно здригатися – ліворуч-праворуч, ліворуч-праворуч. Під шкірою виступили голубуваті жили. Здавалося, що здригається тільки рука, але за хвилину цвях почав вилазити з дерева і нарешті вискочив зовсім. Тепер Єлень узяв його обома руками і без особливих зусиль зігнув так, що вийшло кільце.

– У нас в Грузії був один такий, що коня брав за гриву й підіймав. У тебе немає родичів у Грузії?

Лейтенант узяв цвях і легенько підкидав його на долоні.

– Хто знає, може, ти й підійшов би нам в екіпаж, а от твій товариш… Ти ще молодий, – звернувся він до Янека. – Тобі краще було б десь при штабі… А в танку важке життя. Це не те, що в полі на тракторі їздити…

Він знову засміявся і додав: – Тобі легше було б тричі в десятку влучити, аніж пристати до нашого екіпажу.

– Згода. А якщо влучу? Завтра ми якраз їдемо на стрільбище. Підете з нами?

– Піду.

– А візьмете?

– Побачимо.

– Товаришу лейтенант! – втрутився Саакашвілі, моргаючи до Коса, – Якщо сказав, слово з уст вилетіло – не ганяйся тепер за ним, як той кіт за горобцем…

Бригада стріляла з самого ранку, і ліс довкола сповнювала луна від сухих гвинтівочних пострілів. Але тільки перед обідом настала черга стріляти роті, в якій служив Янек. Почалося з голови колони, з найвищих, Єлень вибив двадцять чотири з тридцяти можливих, і його записали на другому місці у списку найкращих стрільців – одразу ж за "хорунжим Зеноном, який вибив десятку, дев'ятку і вісімку.

Лейтенант Семен і взводний Григорій Саакашвілі – обидва в нових польських мундирах – терпляче ждали з самого ранку, хоч у лісі було волого й холодно. Небо, як і передвіщав учора прогноз, затягнули снігові свинцеві хмари. Коли настала черга Янека, Семен і Григорій підійшли ближче, дивлячись, як хлопець займає позицію. Григорій уже встиг розповісти своєму командирові все, що знав про Янека, і Семен жалкував з приводу своїх учорашніх жартів. Жалкував, що якось простіше не зміг усього пояснити. Але тепер було вже пізно.

Янек зарядив карабін. Шарик, який теж був тут од самого ранку, збуджений безупинним гуком пострілів, нетерпляче ждав тої хвилини, коли вистрелить його хазяїн і можна буде принести дичину, якої пес не чув нюхом, хоч і був певен, що вона є: де стріляють, там мав бути й дичина.

Янек притулив щоку до холодного приклада, через проріз і мушку побачив чорний круг посередині мішені. «Спокійно, спокійно, – подумав.-Нехай тобі здається, що це тигрові очі». Вдих, видих… Плавний натиск на спусковий гачок, і широко розплющені очі. Постріл гримнув, як завжди, несподівано, і Янек зрадів, що приклад стукнув у плече не сильно, – віддача у гвинтівки менша, ніж у штуцера Старого.

Викинув порожню гільзу, знову зарядив. І раз за разом вистрелив ще – удруге й утрете. Чекав, не підводячись, поки вистрелять сусіди, потім, коли вже перевірили зброю, всі попрямували до мішеней.

Шарик побіг першим. За ним ішов Семен, а потім Єлень і Саакашвілі. Всі старалися здалеку побачити чорні крапки на білому фоні – сліди куль. Янек відстав на кілька кроків, а коли підійшов, його товариші були вже коло мішені й, схилившись, розглядали її.

– Молодець, – підводячись, мовив поручик. – У тебе дві десятки. Якби третьої кулі не послав у небо…

– Повинно бути три, – відповів Янек. «Зарозумілий», – подумав офіцер, неприємно вражений, що хлопець, який з першої хвилини видався йому симпатичним, надто впевнений у собі.

– Дві десятки – це теж непогано… – Григорій намагався заспокоїти хлопця.

Янек оглянув мішень. Посередині чорного круга було два отвори: один у центрі, другий – унизу праворуч. Потім мовчки пішов за мішень, де стрімко піднімався насип, в який попадали кулі. Став навколішки, просівав між пальцями землю, струшуючи рукою, як це роблять золотошукачі, просіваючи землю решетом. Пісок висипався, між пальцями лишалися сплющені свинцеві кулі. Хлопець відкидав їх, вибираючи тільки деякі.

Шарик намагався допомогти господареві: приносив патики, обнюхував навколо землю, йому пощастило навіть украсти рулон паперових мішеней, з чого він був дуже гордий і довго не хотів віддати свою здобич солдатам, які чергували на стрільбищі.

Та ось Кос підвівся і простягнув на руці три металеві, неоднаково розплющені кульки. Поручик узяв їх на долоню, по черзі торкав кінчиками пальців і нарешті сказав:

– Прошу пробачення. Ти маєш рацію – всі кулі ще теплі. Це значить, що дві з них пройшли точно одна за одною. Я не знав, що ти такий снайпер.

– Візьмете?

– Візьму.

– З собакою?

– З собакою. Тільки ти повинен іще навчитися співати.

– Як це – співати?

– Твоє місце буде в танку внизу, праворуч, біля механіка. Нам потрібен стрілець-радіотелеграфіст. І тобі треба навчитися «співати» на приймачі: та-ті-та, та-та-та, ті-ті-ті… – Семен проспівав прізвище Янека сигналами азбуки Морзе.

Роздїл VII ОБМАНУТІ НАДІЇ

Лист ішов довго. Це був трикутник з аркушика паперу, вирваного із зошита і складеного так, як ото хлопці роблять голубів. Голуб, коли його кинути рукою, не пролетить далі, ніж на другий бік