Читати книгу - "Техану"

class="p1">Очерет вони замочили заздалегідь, а сьогодні збиралися розщеплювати його: то була справа хоч і марудна, проте не складна — не заважала ні думати, ні бесідувати.

— Тітонько, — спитала Тенар, сидячи на ґанку перед ночвами із очеретом і купою розщеплених стебел на рогожі, — а як ти визначаєш, має людина чарівну силу чи не має?

— Те, що приховує глибина, знає лише той, хто глибоко бачить, — споважнівши, глибокодумно промовила Слань. А тоді розповіла історію про мурашку, яка знайшла в палаці на підлозі волосину, принесла її "додому", а вночі все мурашине підземелля засяяло так, наче туди впала зірка, — адже та волосинка була з голови великого мага Броста. Але тільки мудреці могли побачити те сяйво в мурашнику. А звичайні люди взагалі нічого не помітили...

— Отже, їм просто бракувало знань. Треба вчитися! — зауважила Тенар.

— Хтозна, хтозна... Можливо, треба, а можливо, й ні, — тітонька Слань іноді любила напустити туману. — Деякі люди народжуються з цим даром. Навіть якщо ти нічого не знаєш про свій талант, він однаково залишається з тобою. І колись неодмінно засяє, як ота волосина, що потрапила в мурашник.

— Твоя правда, мені теж доводилося таке бачити, — кивнула Тенар. — А як ти знаєш, що людина не має нічого спільного з магією?

— Так це ж одразу видно! — вигукнула тітонька Слань. — Звичайні люди зовсім інакше виглядають. Нема в них чарівної сили, та й квит! Ось поглянь. Якщо в мене є очі, то я можу побачити, що й у тебе вони також є, еге ж? А якби ти була сліпою, то я б і це теж побачила. Або якщо в тебе, приміром, лише одне око видюще, як-от у нашої малої, або, скажімо, троє очей — це ж було б одразу помітно, хіба ні? Але якби я була сліпою, то не змогла б дізнатися, видюща ти чи ні, — хіба що ти сама б мені про це сказала! Та, на щастя, очі в мене є! І я знаю, що в мене чудовий зір. Третє око! — Вона торкнулася свого чола і засміялася — гучним сухим квоктанням, наче курка, яка щойно знесла яйце. Слань раділа, бо зуміла знайти потрібні слова і сказала саме те, що хотіла сказати. Якоюсь мірою її доволі плутана й недорікувата манера спілкуватися була пов'язана з невмінням висловлювати свої думки. Зрештою, ніхто й не вимагав від неї послідовності в мисленні. Так само ніхто ніколи не дослухався до її балачок. Вона була відьмою і тому всі сподівалися від неї саме цього незрозумілого та плутаного (а отже — загадкового і чарівного) белькотіння. Ясність думки в її ремеслі була зайвою.

— Розумію, — сказала Тенар. — Тоді... навіть не знаю, чи захочеш ти відповідати на це запитання... Скажи, ось коли ти дивишся на людину своїм "третім оком", тобто бачиш її магічним зором, чи відразу ти розумієш, якою силою вона володіє?

— Це вже більше від знання залежить, — пояснила Слань. — Побачити людину — це все одно, що сказати: "Я її побачив". Але побачити і пізнати — не одне й те саме. Скажімо, я наразі бачу тебе, бачу цей очерет, бачу цю гору. А от із людьми потрібне знання. Я, приміром, знаю, що маєш ти і чого не має наша дурненька Колючка. Знаю, що є в нашій любій дівчинці і чого нема в тому чоловікові... який лежить у хаті. Я знаю... — Але далі їй забракло прикладів, тому Слань лише щось промимрила і сплюнула. — Словом, будь-яка відьма, якщо вона чогось варта, впізнає іншу відьму! — вигукнула вона спересердя.

— Отже, будь-яка чарівниця одразу тебе впізнає і зрозуміє, що в тобі є магічна сила, що ти відьма?...

Тітонька Слань нараз якось дивно посміхнулася — і, єхидно скривившись, витріщилася просто на Тенар.

— Люба моя, — прошамкала вона беззубим ротом, — ти, мабуть, хотіла сказати "чарівник", а не "чарівниця"? Хіба можуть прості відьми зрівнятися з чоловіками-магами?

— Але ж Оґіон...

— Пан Оґіон був винятковою людиною, — повагом промовила Слань.

На якийсь час вони замовкли, зосередившись на розщепленні очерету.

— Вважай, щоб не порізатися, — попередила стара.

— Але ж Оґіон учив мене! Його не бентежило те, що я дівчина. Він ставився до мене, як до справжнього учня, — як до Яструба. Він учив мене мови Створення. І розповідав мені про все, що мене цікавило...

— Я ж кажу: він був винятковою людиною...

— Адже я сама не захотіла вчитися далі. Я сама пішла від нього. Яка мені користь від його книжок? Що б я з ними робила в себе на хуторі? Я хотіла жити, як усі, мріяла про чоловіка та дітей, хотіла прожити своє власне життя.

Розмовляючи, Тенар продовжувала спритно перебирати очерет.

— І зрештою я зуміла всього цього досягнути, — підсумувала вона.

— Бери стебло правою рукою, а готове лико відкладай лівою, — порадила відьма. — Що ж, люба пані, ніхто не знає своєї долі наперед. Я не раз нарікала на лиху долю через бажання мати свого чоловіка... Хоча вийти заміж я чомусь ніколи не хотіла... Мабуть, це все-таки не для мене!

— Чому ти так вважаєш? — запитала Тенар.

Захоплена зненацька, тітонька Слань відповіла просто:

— А який чоловік захоче побратися з відьмою? — І, якось дивно поворухнувши щелепами, як вівця, що ремиґає жуйку, додала: — І яка відьма погодиться вийти за звичайного чоловіка?

Вони знову замовкли.

— А чим же погані звичайні чоловіки? — обережно запитала Тенар.

І тітонька Слань так само обережно, майже пошепки, відповіла:

— Не знаю, люба. Я часто думала про це. І гадаю, що чоловік заповнює власну оболонку так само, як осердя горіха заповнює шкаралупу. — Відьма склала свої довгі гачкуваті пальці так, наче тримала в них горіх. — Вона міцна і тверда, ота шкаралуща, і вся вона зсередини заповнена ним самим. Її аж розпирає від чоловічої плоті, від отого так званого "чоловічого духу". І більше там немає місця для чогось іншого. Тільки він сам — і більше нічого!

Тенар трохи подумала й нарешті запитала:

— Ну, а якщо це чарівник?..

— Тоді там, всередині шкаралупи, є лише його магічна сила. Розумієш, єство чарівника — це його могутність. Отак воно у чоловіків ведеться. Тож коли його уроча сила вивітрюється,