Читати книгу - "Дванадцять китайців і жінка"

двері ширше, Баґсі довелося докласти силу. Масивні двері зачинилися за ними з глухим стуком.

У приміщенні було б темно, якби не дві яскраві точки світла вглибині. Карлос і Рейджер пішли на світло, а Феннер залишився на місці. Він запитально поглянув на Баґсі.

Той стиснув губи.

— Це його контора, — шепнув він.

— А нам що робити? Просто стояти тут?

Баґсі кивнув.

Карлос усівся за стіл під одним зі світильників і звелів Рейджерові:

— Приведи його сюди.

Рейджер зник у темряві, й Феннер почув, як той відмикає двері. За хвильку він уже вийшов звідти, волочачи за собою якогось чоловіка. Тягнув його за комір, наче лантух зі сміттям, не обертаючись, упевнений у тому, що робить. Доправивши свій вантаж до стола, за яким сидів Карлос, жбурнув чоловіка в сусіднє крісло.

Феннер підійшов ближче. То був китаєць. Одягнений у поношений чорний костюм, він скоцюрбився у кріслі, зігнувшись навпіл і тримаючи руки під пахвами.

Феннер поглянув на Баґсі, але той знову тільки стиснув губи, цього разу не сказавши нічого.

Рейджер підійшов до китайця і збив йому капелюха з голови. Потому згріб у кулак його кіску й щосили потягнув за неї.

Феннер подався уперед, але вчасно зупинився. Обличчя китайця зблиснуло в яскравому світлі. Він був змарнілий до такої міри, що, здавалося, його шкіра натягнута на голий череп. Губи чоловіка наче висохли, залишивши натомість лише зуби, а очі глибоко ввалилися.

Карлос запитав його:

— То напишеш того листа чи ні?

Китаєць продовжував мовчки сидіти у кріслі. Рейджер знову смикнув його за кіску, і голова китайця подалася назад, а потім уперед.

Карлос посміхнувся.

— Упертий виродок, еге ж, Рейджере?

Він витягнув щось із шухляди.

— Поклади його руку на стіл!

Рейджер схопив кістляве зап'ястя китайця і щосили потягнув. Китаєць увесь цей час тримав руки під пахвами, і Феннер бачив, яких зусиль той докладає, щоби не піддатися. Він мовчки боровся з Рейджером. Феннер спостерігав, як рука китайця дюйм за дюймом полишає свою схованку. Крапельки поту зблиснули на обличчі китайця, і протяжний стогін вирвався з його грудей.

Феннер спитав у Баґсі:

— Що все це, до біса, означає?

Баґсі мовчки махнув рукою. Немовби зачарований, він продовжував стежити за тим, що діється коло стола.

Нарешті Рейджер витягнув худу, схожу на клешню, руку китайця і розслабившись, виклав її на стіл перед Карлосом. З того місця, де стояв Феннер, було видно, що кожен палець бідолахи був обмотаний просякнутими кров'ю обривками тканини.

Карлос підштовхнув до нього аркуш дешевого паперу, пляшечку чорнила та пензлик.

— Пиши! — звелів.

Китаєць нічого не відповів. І не зробив.

Карлос глянув на Рейджера. Той вільною рукою постягав шматини, і Феннерові перехопило подих, бо всі пальці китайця були лише закривавленими обрубками.

Феннер стиха видихнув:

— Боже мій!

Карлос поглянув у його напрямку.

— Підійди сюди, — сказав. — Хочу, щоб ти це бачив.

— Мені й звідси добре видно, — відповів Феннер якомога спокійніше.

Карлос стенув плечима. Він узяв предмет, який витягнув із шухляди. І прилаштував його до обрубка пальця китайця. Той уже й не намагався забрати руку. Лише сидів, зіщулившись, і скавулів, як побитий пес, а Рейджер міцно тримав його руку.

Карлос просичав із ненавистю:

— Я виб'ю з тебе твою впертість. То писатимеш чи ні?

Китаєць не озвався і словом.

Карлос люто крутнув гвинт-баранець лещат. Почувся хруст кісток. Опісля Рейджер схопив руку китайця та кілька разів щосили гепнув нею об стіл.

Феннер повільно вернувся і торкнувся руки Баґсі.

— Якщо ти мені не поясниш, що все це означає, то покладу цьому край, — прохрипів.

Обличчя Баґсі було кольору сиру із зеленою пліснявою.

Він сказав:

— У китайця на батьківщині — троє синів. Карлос хоче, щоби той послав за ними, бо бажає втягнути їх у свій бізнес. На думку Карлоса, він може виручити за них чотири «штуки».

Раптом якийсь вигук з того кінця кімнати привернув увагу феннера. Він обернувся. Китаєць писав. Карлос скочив на ноги, аби бачити, що той пише. Коли лист був готовий, китаєць відкинувся у кріслі й кволим, надламаним голосом простогнав:

— Заберіть це... заберіть це... заберіть...

Лещата все ще стискали його пальці.

Карлос сказав дуже м'яко:

— Звісно ж, заберу. Не треба бути таким упертим, нікчемний ти дурню.

І поклав руку на гвинт-баранець, а потім різко смикнув його.

Феннер відчув, як усередині нього все похололо. І відвів погляд.

Китаєць, пронизливо скрикнувши, повалився на підлогу.

Карлос гидливо пожбурив лещата на стіл. Ті ковзнули по білому дереву, залишивши кривавий слід. Тоді, ні на кого не дивлячись, він запхав руку в піджак і витягнув звідти пістолет 25-го калібру. Швидко підійшов до китайця, приклав дуло йому до потилиці й натиснув курок. У тиші кімнати постріл прозвучав оглушливо.

Прибравши зброю, Карлос підійшов до стола. Узяв аркушик, склав учетверо й засунув у гаманець.

— Накажіть Найтінґейлові позбутися його, — звелів він Рейджеру, а потім підійшов до Феннера. Став перед ним і глянув, звівши брови.

— То як тобі мій бізнес? — запитав.

Феннер ледь стримався, щоб не схопити його за горлянку, натомість спокійно мовив:

— Може, у тебе були свої причини, та думаю, що ти переборщив.

Карлос розсміявся.

— Ходімо нагору. Там дещо розкажу.

Кав'ярня нагорі виглядала реальнішою, ніж кімната внизу, навіть від спогадів про яку Феннер здригався. Він усівся за столиком у кутку і тричі глибоко втягнув розпечене повітря. Карлос сів навпроти. Баґсі та Рейджер вийшли на вулицю.

Карлос дістав кисет і почав скручувати цигарку. Мав лише дрібку темно-коричневого тютюну. Дівчина-мулатка з величезними очима принесла їм два крихітні горнятка дуже міцної чорної кави. Коли офіціантка пішла, Карлос констатував:

— Тепер ти також у цій грі. Якщо вона тобі не подобається — що ж, просто скажи і ще можеш з неї вийти. А якщо залишишся, то поясню тобі, як усе це працює.

Але коли ти будеш у курсі всього, то вже не зможеш вийти. Тобі зрозуміло? — і він похмуро всміхнувся.

Феннер кивнув:

— Я залишаюся.

Карлос сказав:

— Не приймай поквапних рішень. Хлопець, який надто багато знає про мої справи й зненацька надумає вийти з гри, матиме дуже великі неприємності.

— А чого це має тебе обходити? Якщо так вчиню, то це будуть мої похорони!

Карлос відсьорбнув кави й обвів кафе порожнім поглядом. Потім різко сказав:

— На західному узбережжі