Читати книгу - "Звільни свого внутрішнього римлянина"

праві займати певні посади, але ваші діти вже будуть повноправними громадянами. Якщо ви народилися вільною людиною, то меж можливого для вас не існує, особливо якщо знайдете собі впливового покровителя. Ви можете навіть зробитися сенатором, як-от я. Сенат об’єднує шістсот осіб — верхівку римського суспільства; до нього належать люди лише найшляхетнішого походження. Для того щоб відповідати вимогам, які висуваються до сенатора, треба бути вільнонародженим сином сенатора і мати власність вартістю щонайменше мільйон сестерціїв. Оскільки шансів зробитися сином сенатора ви практично не маєте, може здатися, що ця дорога є для вас закритою. Та іноді наш найясніший імператор дарує звання сенатора за виняткові заслуги в службі. Щороку список сенаторів оновлюється, місця в ньому розподіляються відповідно до соціального статусу. Список завжди очолює імператор, за ним ідуть консули та інші магістрати[22], потім — решта сенаторів залежно від їхніх статків. Ті, чия власність упала в ціні нижче мільйона сестерціїв, викреслюються зі списку.

Досягли ви верхнього щабля соціальних сходів чи ні, але, маючи гроші, конче необхідно ще й уміти правильно демонструвати свій статус і статки. Припустімо, ви досягли стартового рівня римського громадянина. Вчіться носити тогу. Тільки римські громадяни мають право на цей одяг і у певних випадках зобов’язані його носити: наприклад, на гладіаторських іграх, якщо там присутній імператор, або якщо ви стали магістратом. Не шкодуйте грошей і купіть собі якісну тогу, виготовлену з тонкої вовни домашнього прядіння. Потурбуйтеся про те, щоб вона була достатньо білою. Немає нічого вульгарнішого за сіруваті недоноски нужденного ремісника. Вибираючи тогу, враховуйте, скільки вона важить і чи дуже жарко буде в ній влітку. Підтримуйте її білизну, віддаючи для прання до сукновальні. Там її спочатку замочать у ванні із сумішшю води та сечі (сукнярі тримають біля своїх крамниць нічні горщики, щоб перехожі постійно їх поповнювали). Випрану тогу висушать, вичешуть щіткою, щоб надати вовні об’єму, — інколи це робиться шкурою їжака або парилом. Потім тогу висвітлять сіркою і, нарешті, відбілять дрібнозернистою білою глиною. Цей процес, як легко можна здогадатися, є дорогим, але воно того варте, якщо ви хочете мати бездоганний вигляд.

Аби правильно надягнути тогу, візьміть її закругленою частиною донизу. Накиньте один її кутик собі на ліве плече, а решту полотна покладіть на праве — так ваша спина буде прикритою. Після цього тогу треба закинути наперед, прикриваючи груди й опускаючи її донизу так, аби вона майже торкалася пальців ніг. Кутик, який залишився вільним, перекидають через ліве плече, щоб рука була майже прикритою. По закінченні цієї процедури ваша права рука також має бути майже повністю прикритою, але основна вага тоги мусить припадати на ліве плече, щоб правицею у будь-який момент можна було її відкинути. Це надасть вам можливість вільної риторичної жестикуляції, коли будете виступати з промовою.

Тому, хто зумів досягти справжніх великих успіхів, знадобиться вілла настільки велика, наскільки він може собі дозволити. Запрошувати в гості необхідно всіх найповажніших осіб, до яких тільки вдасться дістатися. Придбання рабів для ведення такого господарства обійдеться достатньо дорого, адже треба буде набрати цілий штат служників, від кухарів і прибиральників до подавальників і особистих охоронців. Ви ж у своєму нещодавно набутому господарстві гратимете роль покровителя та благодійника. Із часом сформується коло залежних від вас клієнтів, до якого мають увійти і ваші колишні раби, яким ви подарували свободу на знак вдячності за їхню багаторічну віддану службу. Вони мають відвідувати вас щоранку. Хай збираються біля дверей іще до світанку й чекають, коли ви до них вийдете. Сторожу біля воріт належить допустити клієнтів до вестибюлю, але потім вони неодмінно мусять чекати. Їхній час не такий цінний, як ваш, а їхнє сумирне очікування підкреслює ваш високий статус. Після того як ви встанете, одягнетесь і поснідаєте, звеліть відчинити двері атріуму, щоб клієнти увіходили до вас по черзі. Допускайте їх до себе, дотримуючись рангів, аби нікого не образити; найнезначніші нехай чекають, доки пройдуть усі інші. Запам’ятати імена всіх ваших відвідувачів буде неможливо; хай спеціальний раб оголошує імена, щоб не треба було питати ім’я в кожного, — таке, схоже, нікому не подобається. Деяких «щасливців» запросіть скласти компанію у ваших повсякденних справах. У якості винагороди за гарну працю їх можна запросити на обід. Іншим можна роздати невеличкі подарунки — гроші або їжу. Звичайно, інколи у вас не буде бажання зустрічатися з усією цією юрбою. У такому разі треба вийти з будинку через який-небудь прихований бічний вихід.

Давати обіди — дуже важлива частина успіху римлянина. Тут існує чимало пасток, коли скоробагатько, як-от ви, ризикує показати себе людиною незугарною й неелегантною. Стежте за тим, щоб гостей розміщали за столом відповідно до їхнього статусу. Люди високого рангу мають лежати поруч із вами; ті ж, чий ранг є нижчим, мають розміститися на більш віддалених місцях. Якщо ви влаштовуєте велику учту, найкращі страви мають подаватися на верхній стіл. Але намагайтеся робити це не надто явно, щоб не здаватися водночас і марнотратом, і скнарою. Ще гірше, якщо на верхніх столах буде аж надмір прекрасного фалернського вина, а на решті — лише трохи винного оцту. Нестача вина обов’язково викличе незадоволення.

На невеликих бенкетах, влаштованих для найближчого оточення, я стежу, щоб усім гостям діставалося частування порівну, навіть вільновідпущеникам. Дехто вважає мене тринькалом через те, що я поводжуся зі своїми колишніми рабами так само, як із сенаторами. «Це ж, мабуть, коштує надто дорого!» — вигукнув якось один із моїх товаришів. Та насправді я ніколи не змішую вільновідпущеників із дійсно поважними гостями. Я намагаюся запрошувати на свої обіди людей, рівних між собою, і там, де збираються вільновідпущеники та менш поважні громадяни, подається зовсім не таке вино, яке я п’ю зазвичай, — але за столом я завжди п’ю те саме, що й мої гості. Окрім того, я не намагаюся підскочити вище своєї голови і влаштувати неймовірний бенкет із великою кількістю страв; моє частування зазвичай однакове для всіх, просте і невибагливе. Ясна річ, коли я приймаю поважних гостей — сенаторів або наближених до імператора, то не лякаюся жодних витрат. Найкращі з римлян не можуть споживати ту саму їжу, що й біднота.

Нещодавно я обідав у одного свого товариша, про якого вже згадував, і гірко було дивитися на недоїдки, що їх подавали тим, хто сидів подалі від головного столу. Нам приносили білісінький хліб, випечений з найкращого борошна, а віддаленим гостям діставалися запліснявілі шкоринки, об які недовго було й зуби поламати. Навіть раби дивилися на тих