Читати книгу - "Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу"

ані негативного (релігійної нетерпимості та проявів націоналізму). У тривимірній державній системі витворюється те, що разом зі зброєю масового знищення і тероризмом можна назвати новою стратегічною загрозою. Вже три з цих загроз — релігійна нетерпимість, націоналізм і тероризм, — здатні самі по собі викликати серйозні конфлікти й протистояння аж до війни. Але щоб загроза набула характеру стратегічної, необхідне поєднання цих трьох із четвертою — зброєю масового знищення. Ця нова стратегічна загроза являє собою своєрідний згусток загроз різних епох європейської та західної історії: релігійної нетерпимості, що панувала в добу європейських релігійних воєн XVI і XVII століть, націоналізму XIX і першої половини XX століття; ядерної зброї як найнебезпечнішої зброї масового знищення часів холодної війни; врешті-решт, тероризму, який, завдавши удару 11 вересня, заявив про свої виключні права на початку XXI століття. Коли ці чотири елементи складаються докупи, виникає справжня стратегічна загроза нового типу.

З небезпекою такого поєднання релігійного і націоналістичного протистояння в регіональному конфлікті із застосуванням ядерної зброї і чинником-каталізатором тероризму світ не так давно зіштовхнувся на індійському субконтиненті. 2002 року ці чотири складові поєднуються в оновленому загостренні індійсько-пакистанського конфлікту і загрожують катастрофою[55]. Релігійна нетерпимість і націоналістична ворожнеча правлять за підґрунтя багаторічного конфлікту довкола Кашміру. Обидва вороги мають ядерну зброю, і тероризм грає роль запальника. Напад ісламістських терористів, які базувалися в Пакистані (це сусідній державі закидає уряд Індії), на індійський парламент у Нью-Делі неминуче поставив обидві країни на межу збройної конфронтації, наслідки якої, коли брати до уваги застосування ядерної зброї, годі було передбачити.

Звісно, ця криза трапилася в сучасному світі, де війна є одним із варіантів. Зовсім інакше небезпека стагнації і регресу в ЄС, бо ці два основних завдання не є результатом абстрактних або навіть ідеологічних розмислів; їх накинув європейцям кінець протистояння «Схід-Захід», а також перебіг історії. Паралельно із завершенням інтеграції Європи ЄС однак уже сьогодні разом із США завдяки НАТО панує над перспективою впорядкування європейського континенту і мимоволі дедалі більше долучатиметься до його майбутнього, а також майбутнього сусідніх регіонів — Близького і Середнього Сходу, Середземномор'я та внутрішніх регіонів африканського материка. Щойно добігла кінця холодна війна, але щонайпізніше 11 вересня Європа вже дістала новий стратегічний вимір.

Під проводом великих держав-членів європейці виступають єдиним фронтом — не тільки економічним та політичним, але й перспективним з військового погляду, на Балканах і в Афганістані, а дехто і в Іраку та в інших країнах світу. Тим не менше, між військовим потенціалом Європи й Сполучених Штатів розкривається дедалі глибша прірва. Вочевидь, європейцям доведеться докласти величезних зусиль через міжнародні кризи й насамперед з огляду на досвід подій 11 вересня, аж до війни в Іраку, аби суттєво вдосконалити їхній військовий потенціал і розширити політичну сферу діяльності. Але навіть якщо припустити, що в найближчому майбутньому Європа розвиватиметься згідно з найоптимістичнішим сценарієм, було б, утім, безглуздо вважати з огляду на політичну та економічну ситуацію у ЄС, що в недалекому майбутньому Старий Світ може потіснити єдину наддержаву США з чільного місця. До завершення процесу європейської інтеграції європейці (якщо не зважати на сферу економіки), чи то у вигляді ЄС, чи то на рівні окремих національних держав, не зможуть грати насправді всесвітню роль нарівні зі Сполученими Штатами.

Звісно, ймовірність того, що формування спільної європейської політики у сфері безпеки та оборони буде і надалі динамічно розвиватися, з огляду на невпинний тиск реальності дуже велика. Крім того, в майбутньому важитиме сильна роль ЄС у залагодженні міжнародних криз і конфліктів за допомогою європейської дипломатії, а також воєнних і цивільних надзвичайних акцій.

Але поки ЄС не скінчить своє розширення на схід і, відповідно, держави не «притруться» одна до одної з організаційного і матеріального погляду, хай там як, на порядку денному мають і будуть панувати внутрішній погляд Європи і неминучі внутрішні втрати через тертя попри будь-який зовнішній тиск. Отже політичні пріоритети й реальний корисний ефект ЄС ще не один рік обмежуватимуться цими історичними проблемами всередині Старого Світу.

Росія, що колись була другою наддержавою, знову ж таки являє собою неповторну суміш у великій глобальній мозаїці. Ця — навіть після розпаду великої російської імперії під назвою Совєтський Союз — як і раніше найбільша на сьогоднішній день за територією держава має непевні риси: ядерний потенціал, важкий поступ або й навіть застій у економічних і демократичних перетвореннях, постійні проблеми в інтеграції величезної країни, яскраві регіональні відмінності й етнічні конфлікти, аж до нескінченної війни на Північному Кавказі і, як наслідок, загрозу чеченського тероризму. Скільки часу знадобиться Росії для модернізації, як довго триватиме її падіння як світової держави і в якому ракурсі це сприймати, — так звучать центральні питання міжнародної та європейської політики у xxi столітті. Дві головні стратегічні цілі Росії, — це, по-перше, успішна й всеосяжна модернізація економіки та суспільства, а по-друге, оновлення державної влади і відродження країни як світової держави в XX столітті. Росія довго не забуде досвід рівності зі США в десятиліття холодної війни, який і визначатиме напрям розвитку країни.

У сфері зовнішньої політики Росія за президента Путіна вдалася до далекосяжних стратегічних кроків: виразного відкриття у політичному й економічному плані в бік заходу, Сполучених Штатів і Європи, а також нового стратегічного альянсу зі Сполученими Штатами в боротьбі з міжнародним тероризмом. З іншого боку відбулася спроба модернізації країни в довгостроковій перспективі, мотивована роллю одного з найбільших виробників і експортерів енергії у XXI столітті[56]. У тому, чи стан справ, до якого спричинилася війна в Іраку, коли Росія вкупі з Францією, Китаєм і Німеччиною виступала проти воєнних дій, матиме далекосяжні негативні