Читати книгу - "Богдан Хмельницький"

участь, тож вислав найкращих своїх полководців, які залишились живими, Андрія Ждановича та Івана Богуна. У другій половині лютого 1657 р. армія Ракоці об’єдналась із козацькими військами, а в березні-травні до них приєднались і шведські війська на чолі з Карлом Х Густавом. Об’єднані війська в червні 1657 р. навіть захопили Варшаву. Очевидці цих боїв відзначали небачену раніше хоробрість і мужність козаків. Та незабаром шведський король мусив вивести свої війська, бо його країні війну оголосила Данія. І трансільванський князь мав відступити. Польський король вирішив розбити його війська по дорозі додому.

У поході не надто дружньо склались відносини між Ждановичем та Юрієм ІІ. Останній, як повідомляли Хмельницькому, «чинить козакам багато образ і кривд». Козацький полковник терпів усе це до пори до часу, адже йшлося про спільну боротьбу з основним ворогом, з Польщею. На допомогу союзникам Богдан вислав з військами свого сина Юрія. Та 11 липня польський воєвода Чарнецький наздогнав головні сили Ракоці під Магеровим, що на північ від Львова. Спершу авангард Чарнецького розбив табір, що йшов за військом без охорони, потім основні сили поляків вдарили прямо на піхоту Ракоці на марші. Ця атака відкинула війська аж до Жовкви. Козацько-трансільванські війська відступили до Меджибіжа, де козаки спочатку хотіли дати відсіч, та Ракоці в паніці 22 липня 1657 р. вирішив здатися полякам. Жданович об’єднався з військами Ю. Хмельницького і відступив до Чигирина. Так завершився останній за життя гетьмана Хмельницького похід проти поляків. Через декілька тижнів великого гетьмана не стало…

Які загальні риси та особливості військового мистецтва гетьмана можна було б виділити? Богдан перетворив селянські загони на дисципліновані полки, які перемагали добре навчені шляхетські армії. Адже військовому вишколу надавалось великого значення.

Хмель добре розумів, що воювати із натовпом неозброєних і ненавчених військовій справі людей буде означати їхню смерть і поразку. Гетьман вивчав і вдало використовував як досвід запорожців, так і досвід армій інших країн. Запорозь­кі козаки, як не крути, були професіоналами військової справи, навчали селян стрільбі, стройовій справі, тактиці ведення бою. Деякі козаки були настільки майстерними, що просто вражали своїми вміннями. Венеціанський посол Віміна писав: «Мені доводилося бачити, як вони кулею гасили свічку, відсікали нагар так, немов це зроблено з допомогою щипців». Крім того, часто Хмельницькому допомагали німецькі військові консультанти.

Хмельницький майже всі види військ української армії вивів на світовий рівень того часу. Його сміливо можна назвати батьком козацької кінноти, яка з’явилась у 1649 р. і в подальшому успішно змагалася зі шляхетською кіннотою, що забезпечувало українським військовим широке поле маневру, нейтралізувало перевагу польської важкої кінноти, гусарів. Легку кінноту для ведення бойових дій Богдан створив чи не першим в Європі в XVII ст.

Хмель поклав початок і козацькій військовій артилерії. До 1648 р. вона була в козаків малочисленою і швидше слугувала прикрасою, бо вважалася її клейнодами. За Богдана артилерія в українській армії надзвичайно посилилася. Уже в 1648 р. тільки в Чигирині козаки мали 74, а під Берестечком — 100 гармат. У 1652—1653 рр. козацька армія нараховувала понад 400 гармат. Частково їх почали виготовляти в Чигирині. За рахунок цього козацька артилерія стала перевершувати польську.

При гетьманстві Хмельницького з’явилися нові типи фортифікаційних, оборонних споруд. Найбільшого розвитку набуло будівництво земляних укріплень для індивідуального захисту від вогню ворога. Особливу увагу гетьман звертав на підготовку і правильний вибір напряму головного удару.

Богдан розумів, що перемога над Річчю Посполитою буде здобута тільки після її розгрому на західному театрі воєнних дій. Це була територія воєводств, що стали згодом козацькою державою, а також територія Галичини. Тому гетьман забезпечував ці регіони максимальною кількістю засобів і сил, зосередив тут більшість частин козацької армії. На північний театр війни проти литовських військ він посилав невеликі загони.

Як полководець Б. Хмельницький був дуже обережний. Богданові вдалося забезпечити зразкову дисципліну у війську. Польський шляхтич С. Кушевич зазначав: «Дай Боже, аби така дисципліна в нашому коронному війську була». Часто Богдан показував приклад особистої мужності, що ще більше підіймало його авторитет. Так, у 1648 р. під Львовом він так близько їздив коло міських мурів, що гарматне ядро впало під ноги його коня.

Український гетьман відмовився від застарілих прийомів воєнної тактики й стратегії (наприклад, воєнних дій лише влітку) і використовував нові елементи при підготовці, а головне — при здійсненні своїх задумів. Він рішуче відмовився від оборонної тактики бою, натомість головну роль відводив наступальним операціям і концентрованому удару. Саме це вирішило долю битв під Корсунем, Пилявцями, Зборовом і Збаражем. Гетьман діяв усупереч стратегії і тактиці, яка була напрацьована в західноєвропейських арміях. Він відмовився від тривалих облог фортець. Перемог у війні він добивався польовими боями, ідучи просто до головної мети — зав’язати бій із головними силами ворога і розгромити їх.

Богдан максимально враховував географічні особливості місць, де його чекав бій. Неодноразово заганяв поляків у ліси, чагарники, болота, де жовніри втрачали свою боєздатність і ставали легкою здобиччю для козаків.

Хмель розвивав запорозьку тактику манев­рування. Часто він використовував тактичний прийом оточення ворога з флангів і вихід у його тил. Великого значення надавав гетьман фактору раптовості. Під Пилявцями та під Зборовом гетьман до останньої хвилини приховував свої сили і захопив ворога раптово, несподіваним наступом.

Дуже високо Богдан Хмельницький підніс розвідувальне мистецтво. Гетьман розсилав своїх розвідників-агітаторів до самого серця Польщі, до Варшави та Кракова, прагнув використати їх як своєрідний каталізатор, котрий прискорив би повстання в тилу шляхетської Польщі. У столиці Великого князівства Литовського Вільні Хмельницькому вдалося створити агентурну мережу, яка вчасно надавала необхідну інформацію як політичного, так і військового характеру. Також Богданові доводилось формувати контррозвідку і постійно виявляти в таборі польських шпигунів. Часто в них була місія посіяти розбрат між старшинами і козаками, зруйнувати їхню монолітність, розпорошити сили. За розвідку і контррозвідку була відповідальною Генеральна військова канцелярія, яка всіляко старалась утаємничити військово-політичні плани гетьмана, щоб ті не стали відомі ворогу.

Дуже дієвим був прийом дезінформації, коли Хмельницький надсилав «зрадників» у польський табір, які переконували, що козацьке військо значно переважає польське за чисельністю. І польські воєначальники втрачали оптимізм, відступали і потрапляли у козацькі пастки.

У Богдана були свої «орлята», полковники-однодумці — Максим Кривонос, Іван Богун, Данило Нечай, Іван Золотаренко, Федір Вешняк, які розвивали і збагачували козацьке військове мистецтво.

Як підсумок, всі історики сходяться на тому, що талант Хмельницького як полководця був незмірно видатним. У битві під Батогом (1652) українська армія, виконуючи стратегічний задум гетьмана, оточила переважаюче польське військо і знищила його. Недаремно цю битву згодом порівнювали з битвою Ганнібала