Читати книгу - "Останній тамплієр"

class="book">Здавалося, що Люсьєна ось-ось вхопить грець.

— Non mais, стривай, Гасе, це неможливо. Зовсім неможливо. Лячно навіть доторкатися до нього зараз. Було би просто божевіллям...

Гас схопив Люсьєна за горло і наполовину витягнув його з-за столу, який захитався і ледь не перекинувся. Їхні обличчя майже торкалися одне одного.

— Та нехай хоч довбана ядерна бомба вибухне — мені начхати, — прошипів він. — Є люди, що колекціонують це лайно, і ти знаєш, де їх знайти.

— Надто рано, — пропищав Люсьєн, бо Гас, як і раніше, тримав його за горло.

Нарешті він відпустив француза, і той гепнувся на стілець.

— Не приймай мене за якогось недоумка! — гаркнув Гас. — Завжди буде зарано продаватиме це лайно, слушна година не настане ніколи. Тому вважаймо, що слушна година — це зараз. Крім того, ти знайомий з людьми, які куплять хрест саме тому, що їм чудово відомо: що це і звідки воно. Це ті «поведені» психи-жлоби, які готові віддати грубенькі гроші за подібну річ, щоб потім ловити кайф від думки, що вона замкнута у них в сейфі під сімома замками. Все, що від тебе вимагається, це знайти їх — і якнайшвидше. І не здумай надурити мене з ціною. Ти отримуєш десять відсотків, а десять відсотків від чого-небудь безцінного на дорозі не валяються, чи не так?

Люсьєн проковтнув слину, потер шию, потім дістав шовкову сіро-коричневу хустку і витер нею обличчя. Його оченята нервово забігали по лавці, а голова явно стала працювати в іншому напрямку. Він поглянув на Гаса і сказав:

— Двадцять.

Гас здивовано подивився на нього:

— Люсьєне, — він завжди вимовляв його ім'я на китайський манер — «Лю-шин», — дратуючи його, — а чи не забагато ти на себе береш?

— Аж ніяк. Для такої речі двадцять відсотків — це зовсім небагато. Аи moins. Беручи до уваги, що я дуже ризикую.

Гас знову протягнув руку до горла, але цього разу Люсьєн зреагував блискавично, відсунувши стілець назад, щоб убезпечити свою шию. Тоді Гас спокійно витягнув пістолет і, підійшовши ближче, приставив його до паху Люсьєна.

— Ніяк не второпаю, про що ти там триндиш, але торг тут недоречний, голубе мій. Я зробив тобі щедру пропозицію, а ти тільки й робиш, що намагаєшся скористатися ситуацією. Ти мене розчаровуєш, братане.

— Та ні, ось послухай, Гасе...

Гас прибрав зброю і знизав плечима.

— До речі, чи вдалося тобі подивитися того вечора найцікавішу частину по телевізору? Я маю на увазі надворі, з охоронцем у головній ролі. Видовищно, чи не так? До речі, трохи не забув: той меч і досі у мене, і повір, мені страх як сподобалося розмахувати ним, зображаючи такого собі Конана-варвара. Сподіваюсь, ти розумієш, про що йдеться...

Давши Люсьєну час добряче попотіти і обміркувати почуте, Гас глибоко замислився. Він чудово розумів, що якби у нього була сила-силенна часу, переляк Люсьєна був би йому тільки на руку. Та от саме часу йому катастрофічно бракувало. Хрест коштував цілого багатства, яке — цілком можливо — вимірювалося семизначним числом, але зараз треба було брати те, що дають, і радіти. Аванс, отриманий ним за згоду вчинити напад на музей, дав йому змогу виграти час. Тепер треба скинути з себе цих п'явок-кредиторів.

— Ось що я тобі скажу, — звернувся він до Люсьєна. — Якщо вигідно продаси, то я з'їду на п'ятнадцять.

Він помітив, як блиснули хитрі очиці Люсьєна — клієнт дозрів.

Люсьєн висунув шухляду і дістав мініатюрну цифрову камеру. Він запитально подивився на Гаса знизу вгору:

— Мені треба...

Той кивнув.

— Та клацай хоч до непритомності!

Люсьєн зробив кілька знімків хреста, мабуть подумки прокручуючи список потенційних клієнтів.

— Я маю декому зателефонувати, — сказав він. — Дай мені декілька днів.

Це не влаштовувало Гаса. Йому були потрібні гроші і свобода, яку вони забезпечать. Гасу також треба було на якийсь час вшитися з міста, доки не вляжеться галас, пов'язаний з нападом на музей. І все це він потребував зараз.

— Та ні. Справа невідкладна. Даю максимум два дні.

Знову він побачив, як якісь схеми прокручуються за пеленою очей Люсьєна. Мабуть, думає про те, як домовитися з покупцем і виторгувати собі жирний куш за обіцянку збити ціну продавця, хоча продавець вже і так пішов на поступки. Хитрий маленький вилупок. Гас вирішив, що через декілька місяців, коли все утрясеться, він із задоволенням прийде до Люсьєна з іще одним візитом — останнім.

— Приходь завтра о шостій, — сказав той. — Нічого не обіцяю, але зроблю все, що зможу.

— Впевнений. — Гас узяв хрест, знову загорнув його і дбайливо поклав до однієї з внутрішніх кишень пальта. До іншої він поклав пістолета. — Завтра, — похмуро посміхнувшись Люсьєну, сказав він і вийшов на вулицю.

Люсьєна все іще лихоманило, поки він спостерігав, як бурмило Гас дійшов аж до рогу і щез із виду.

10

— Тільки цього зараз і бракувало! — пробурмотів Йенсон,