Читати книгу - "Розстрільний календар"

І вся моя вина була в тому, що я, священик, чоловік інакомислячий, наважився виступити на захист безвинно репресованого історика Валентина Мороза. Місцеві партійні бюрократи схарактеризували мене як «небажану особу для соціалістичного суспільства», а потім вже працівники КДБ почали збирати про мене різні сміхотворні чутки... і я названий «особливо небезпечним державним злочинцем». Тобто зрівняли мене з убивцями, диверсантами і насильниками.

Патріарх Володимир (Василь Романюк)

Василя Романюка звинувачували в «антирадянській агітації і пропаганді» в рамках великої кадебістської операції «БЛОК», в результаті якої багатьох українських інтелігентів було заарештовано. Священика визнали «особливо небезпечним рецидивістом» і визначили термін покарання — 7 років позбавлення волі з подальшим трирічним засланням. Під час слідства було залучено і розглянуто справи обвинуваченого 1944 та 1946 років, отримані матеріали з Магаданської області, де він відбував попереднє ув’язнення, матеріали інших кримінальних справ, допитано безліч людей.

Спочатку отець Василь Романюк відбував покарання у Володимирській тюрмі, тодішній каральній цитаделі союзного мас­штабу, в якій утримувались «особливо небезпечні» політв’язні, а на початку 1974 року його етапували до Мордовії, у I табір ЖХ-389/1-8 особливого режиму — село Сосновка, неподалік залізничної станції Потьма.

«Ніякого миру й дружби між народами немислимо до тих пір, доки люди будуть топтати справедливість і пригнічувати один одного, а саме таке робиться в СРСР — країні, яка демагогічно називає себе твердинею миру, а в себе вдома топче всяку справедливість і елементарні людські права», — писав Василь Романюк навесні 1976 року.

Разом з іншими ув’язненими дисидентами Романюк готував програмні документи, на базі яких об’єднувались правозахисники всього Радянського Союзу, що перебували в таборах. Василь Романюк та Олекса Тихий створили «Кодекс політв’язня», у якому виклали моральні постулати поведінки «в’язнів сумління» за ґратами.

Джерела

Цікаві факти із життя та смерті Патріарха Володимира (Василя Романюка) // Фонд пам’яті блаженнішого митрополита Мефодія: [Електронний ресурс]. — 2015. — 9 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/G9DsGW

Стех Ярослав. Голгофа Патріарха Романюка: До 90-річчя народження та 20-річчя смерті Патріярха Володимира Романюка // Галичина. — 2015. — 10 березня. Режим доступу: https://goo.gl/ YV05iN

Аксьонова Валентина. Патріарху Володимиру Романюку мало б виповнитися 85 років // Радіо Свобода. — 2010. — 9 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/CHqWAE

Зінчук Дмитро. Судовий процес над Василем Романюком 1972 року // Схід. — 2007. — № 2 (80). Березень—квітень. Режим доступу: https://goo.gl/AXKCZq

20 січня 1938 року вбитий художник Володимир Гаґенмейстер

Щоб задавити Кам’янець-Подільську художньо-промислову школу як українознавчий осередок, у 1931 році більшовики звузили її профіль, перетворивши учбовий заклад на склокерамічний технікум. Органи НКВС попередили викладачів колишньої школи, зокрема директора Володимира Гаґенмейстера: «Чрезмерно популяризируете украинское народное искусство».

На запрошення старого товариша з кам’янецької «Просвіти» Антона Середи Гаґенмейстер переїхав до Харкова, де став викладати у поліграфічному інституті. Художник Василь Касіян згадував: «Я подивляв його методиці викладання. Окремі вузлові місця його лекції він демонстрував крейдою, рисуючи на чорній дошці. Це було незвично, дивувало і доносило до слухачів ясність змісту. Не кожен художник наважиться на таке супроводження лекції».

У 1936 році Гаґенмейстер став завідувачем експериментальними художніми майстернями при Музеї українського мистецтва. Там йому так само закидали: «Специально возвышаете украинское народное искусство, принижая русское, прививаете национализм».

Заарештували Гаґенмейстера в ніч проти 12 грудня 1937 року, звинуватили в участі в українській націоналістичній організації та в шпигунстві на користь буржуазної Польщі.

«З приводу останнього, йому, мабуть, згадали те, що він робив замальовки Подільських Товтр для ілюстрації книги Володимира Гериновича «Товтри Західного Поділля». А то ж було поблизу кордону, отже — «шпигунство», — розповідала донька художника. — ...То були страшні часи, не можу згадувати без сліз. Я довго чекала тата, хоча бачила, як його забирали, й усе розуміла. Мені казали, що він повернеться...»

У подальші роки рідкісні кам’янецькі українознавчі видання — праці «викритого ворога народу» — вилучали і знищували.

«Була повна конфіскація всього майна, всі двері були опечатані. Забрали навіть чудові художні килими та вишивки моєї мами. Згодом, після реабілітації, я писала, просила, щоб повернули хоча б фотографії. Не повернули взагалі жодних речей — лише вартість конфіскованого майна, по суті, бібліотеки. Коли я запитала в КДБ, куди поділися книги, автором яких був тато, мені сказали, що вони пішли «на користь народу», в бібліотеки. За ці роки мені вдалося розшукати 60 творів тата, на жаль, про багато його праць є лише згадування, самі їх знайти не вдалося».

20 січня 1938 року Володимира Гаґенмейстера розстріляли у підвалах Жовтневого палацу в Києві. Похований у Биківнянському лісі.

Джерела

Будзей Олег. Прибалт, що став українцем // Вічний Кам’янець. — 2013. — 14 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/fBliyE

Семенова Наталія. Гаґенмейстер // НПП «Подільські Товтри»: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/Fe21So

Бишкевич Ярослав. Репресована школа // Нескорені. — 2010. — №11 (207). Режим доступу: https://goo.gl/9J5rFh

Медведчук Галина. Чим завинив В. М. Гаґенмейстер? // Гарбуз: [Електронний ресурс]. — 2009. — 20 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/VkXZKe

21 січня 1978 року вчинив самоспалення політв’язень Олекса Гірник

«Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест — то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест — то пережиття, тортури української нації. Мій протест — то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест — то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець», — писав Олекса Гірник.

Обгоріле тіло в характерній для загиблих від вогню «позі боксера» виявив постовий міліціонер. Недалеко, під каменем, було знайдено прощальну записку:

Протест проти російської окупації на Україні!

Протест проти русифікації українського народу!

Хай живе Самостійна Соборна Українська держава!