Читати книгу - "Майдан. (Р)Еволюція духу"

в екстремальних або критичних ситуаціях. Навіть в кривавий день розстрілу Майда­ну він врятував мою репутацію, бо помер в ніч з 19-го на 20-те, тож я мав моральне алібі та не лежав в калюжі крові під фанерним щитом на Інститутській, бо їхав ховати тата в Донецьк.

Насправді мені не вистачило неадекватності, ідіотизму або від­повідальності та героїзму взяти участь у подіях 18-20 лютого. 17-го, напередодні розпіареного Парубієм походу на Верховну Раду, я визначив точки збору та евакуації КПП-31 за Збруч, бо не мав найменших ілюзій щодо результатів героїчно-безглуздої акції на тлі галопуючого стягування сил режиму до Києва. З погляду здорового глузду та історії переможних повстань треба відступати на захід та забирати зброю, герилья не перемагає в містах, що контролюються креольською армією та поліцією. Ми з нечисленним колом однодумців (не з тих, хто кричав, що вони зі своєю дорогою легальною зброєю вийдуть на майдан, якщо почнеться щось серйозне) намагалися діяти логічно і небезглуздо, навіть повноцінний польовий шпиталь із Євгеном Найштетіком розгорнули в «Нашому Форматі» на Бєлінського, бо було очевидно, що все, що в зоні Майдану — безжально знищать… Але більшість вирішила лишатися. А нам не стало кількох го­дин — на ранок нашого приїзду до Львова, 19 лютого, всі арсенали, що можна було захопити — «віджала шпана», з цієї зброї на Майдан не потрапило вчасно майже нічого. Але із шпиталем вийшло все гаразд: понад 150 пацієнтів знайшли в нас порятунок, жодного летального випадку. Нам ще обіцяли від Мусія перевірку — шо то за установа, не ліцензована Медслужбою Майдану (?)

Тріумф неадеквату

…На столі чергового по штабу на другому поверсі Будинку профспілок сидить Цезар і щось «віщає» під схвальні вигуки революціонерів. Дивно, що убібани витягли його з його механізованого возика, а не вмостили разом з ним на стіл. Повз нього в бік штабу проходить Віталій Кличко, злобна карла тицяє в спину Віталію дулі та вигукує щось несхвально-матюкливе…

На шиї у мутанта — бейдж «Преса». Цезар — жертва генетичного дефекту, він не просто карл, а з вкороченими, майже відсутніми ногами, а пересувається на електровозику, при цьому керує бандою кишенькових злодіїв, що тирять у відвідувачів Майдану гаманці. Неабияких зусиль довелося прикласти, щоб відігнати цю гадину від нашої барикади разом із галасливою юрбою алкашні та прихильників його «ораторського таланту».

Поруч із барикадою — польова кухня Київського Культурного Трибуналу від власника «Книжкового Супермаркету» Костянтина Клімашенка. З ранку до вечора компанія бомжуватих революціонерів — без огляду на антисанітарію — шинкує інгредієнти борщу, що нон-стоп вариться у величезних казанах. Вони вічно напідпитку, в їхньому наметі весь час ошиваються якісь волоцюги. «Мої» періодично конфліктують із «трибунальниками» за пияцтво та порушення «революційного порядку», вкрадені сокири, дрова і т. ін. Найбільше дратує довжелезна черга з ранку до вечора за ККТ-борщем, який неогрядного вигляду дівки розливають у півлітрові пластикові стакани. Таке враження, що всі довколишні безхатченки, гастарбайтери та соціально незахищені разом із голодними тітушками столуються на цій точці… Черга перекриває вхід на нашу територію, а в пікові години заважає проїзду транспорту через КПП. Пасажири, які отримали борщ, намагаються примоститися біля наших бочок.

Численні обіцянки очільників Самооборони дати нам карт-бланш на вигнання ККТ та інших паноптичних угруповань так і залишилися обіцянками, як і втілення планів з переформатування периметрів барикад, обладнання зрозумілої системи допуску в штаб…

На кожній нараді сотників я впадаю в стан безнадійної де­пресії: все, що відбувається, виглядає якоюсь зашкально-сюр­ре­алістичною постановкою, якимось рагулістичним дежавю спогадів Чикаленка та «Білої Гвардії» Булгакова.

Більшість сотників — російськомовні, але ніхто з них Булгако­ва не читав, так само, як і представники Галичини — не чули про Чи­каленка.

Доповідається про успіхи з вилову п’яниць і бомжів у підземних переходах, необхідність толерантного ставлення до алкоголіків і тітушок, яких ми фільтруємо на вході до Майдану. Обговорюються проблеми забезпечення їдлом та бєрцами, розбираються претензії сотників одне до одного. Адекватні, на мій упереджений погляд, сотники — з 14-ї, 15-ї 16-ї сотень — Пласт, МНК, Відсіч (більшість із них бували в Кузні, і це не може не тішити).

«Свобода» на зуб

«Дракони» кожної неділі розказують про невідворотність перемоги, апелюють до світової спільноти, висувають чергові вимоги, радикалізм яких з кожним днем зменшується…

На Новий Рік на Майдані — рекордна явка, на мить навіть з’являється якась примарна надія, що все буде добре, але під вечір першого січня від нашого КПП починається смолоскипна хода націонал-дегенератів. Тисячі адептів «Свободи» з похмуро-дегенеративними писками та запаленими смолоскипами, з воплями «Бандера прийде, порядок наведе!», просуваються від Будинку профспілок у бік Михайлівської. Прекрасна картинка для співгромадян на Сході.

А взагалі, Тягнибоку та Ярошу треба видать по ордену від Путіна.

Під Різдво і після — починаються мобілізаційні проблеми, народу на барикадах катастрофічно мало. Партійці оголошують мобілізацію по регіонах, привозити більш-менш помітну кількість людей може тільки «Свобода», БЮТівські активісти — нечисленні та невитривалі, «Удар» вдається до привозу асоціального елементу з Миколаївської області, який на підсиленні нашої барикади адмініструє орговик Льоха з трьома «ходками» та численними татуюваннями. На моє прохання до ударівського керівництва поміняти його на когось менш епатажного, отримую звинувачення в надмірній прискіпливості. Декілька тижнів наше КПП — «підсилене» персонажами абсолютно трешового вигляду, деякі серед них — з проваленими носами. Титанічних зусиль вартує відучити їх голосно матюкатися, циганити цигарки у перехожих та харкатися під ноги…

Ближче до Йордана відчуття безнадійності зашкалює, народ вимагає від «драконів» визначитися з єдиним лідером — «дракони» розказують нісенітниці про те, що ворогам буде легше зняти єдиного лідера з дострокових виборів, а то і знищити фізично. Очевидно, що якщо не відбудеться якихось якісних змін, то Майдан просто розійдеться, бо тупо стояти другий місяць — це зневірило всіх.

Вечір суботи та ніч на