Читати книгу - "Кінець світу в Бреслау"

правда, і його розпитував поліцейський, то звідки знати, що він сказав йому саме це, а не щось інше?

— Я не брешу, пануню, — підвищив голос Ґурвіч. — Я знаю цього нишпорку. Він мене колись посадив до арешту, хоч я й не був дуже п’яний. Я його знаю. Його звуть Беднож чи Цеґлож. Так до нього казали інші нишпорки.

— Може, Смолож? — Софі раптово зблідла, втрачаючи тим самим багато в сторожових очах, який полюбляв великих рум’яних жінок.

— А так, Смолож, Смолож, — сторож швиденько сховав гроші до кишені грубих тикових штанів.

Бреслау,

вівторок 29 листопада,

пів на четверту пополудні

У кондитерській Шааля, що містилася в наріжному будинку кварталу в центрі Ринку, сиділо троє чоловіків. Вони займали великий стіл під вікном, за яким клієнти магазину, зазвичай, поглинали щойно куплені солодощі. Так само чинили Мокк et consortes[4] — вони об’їдалися солодощами, запиваючи їх кавою й випалюючи при цьому незліченну кількість цигарок. Шааль привітав себе з тим, що його відвідують такі шановані гості, і коли один з них поскаржився на відсутність поблизу якогось картярського клубу, сам запропонував, аби вони зіграли в нього. Картярі прийняли цю пропозицію з радістю, і з того часу грали в бриджа або ската за шоколадом та лікером, а власник магазину вдоволено потирав руки. Так було й цього разу. Начальник «поліції моралі», тобто Другого відділу Управління поліції, давній Мокків колега, радник Герберт Домаґалла згинав і розгинав карти, що слухняно складалися під його долонями правильним стосиком. Комісар Клаус Ебнер, працівник слідчої поліції, перекидав карти з однієї руки до іншої, утворюючи з них віяло. І лише Гельмут Феллінґер, астролог і провидець, з якого кепкувало чимало людей, але чиїми вміннями користувалися мало не всі поліцейські, не тасував і не складав карт. Його руки були зайняті обертанням келиха вина навколо своєї осі, а очі були втуплені у вікно, що виходило на західну частину Ринку.

Мокк щиро привітався із друзями і, повісивши пальто й капелюха на вішалці, підсів до зеленого столика. За мить перед ним стояла чарка горіхового лікеру й лежало тринадцять карт, які вправно відлічив Феллінґер, що в першому робері був його партнером.

— Одна піка, — почав Феллінґер. Ебнер, що сидів праворуч від Мокка, ґречно спасував, а Мокк, побачивши чотири піки з мар’яжем і третього туза з чирвовим валетом, підняв масть партнера до четвертого рівня. Пас Домаґалли закінчив торгівлю. Домаґалла вийшов козирем. Мокк швидко відібрав козирі, заімпасував чирвову даму «до себе» й відкрив супротивникам карти.

— Ось вам у нагороду за гарний напрямок імпасу ваш прогноз, — Феллінґер підсунув у бік Мокка темно-синій конверт, оздоблений печаткою «Г. Феллінґер. Астрологічні послуги й консультації».

— Спасибі, — всміхнувся Мокк, — за похвалу й за прогноз.

Феллінґер не відгукнувся. Він занепокоєно виглядав з вікна й вистукував пальцями по зеленому оксамиту столика. Мокк заховав конверта до папки з доказовими матеріалами обох злочинів і картонним швидкозшивачем зі звітами своїх підлеглих. Ебнер швидко роздав карти. За мить йому довелося повторити роздачу, бо Феллінґер, помилившись, узяв як свої дві карти Домаґалли.

Спочатку наступили один за одним три паси.

— Дві без козиря, — відкрив Феллінґер. Почувся гомін непідробного подиву.

— Мені давно не приходили карти для такої гарної заявки. На таке dictum[5] мені залишається лише «пас», — зітхнув Ебнер.

Мокк уважно придивився до своїх трьох королів і четвертого пікового валета.

— Малий безкозирний шлемик, — завершив він торгівлю, почувши зліва голосну контру. По двох пасах впевнено відповів реконтрою, а після трьох наступних виклав карти на стіл.

Домаґалла завістував піковим королем і взяв на нього взятку. «Чому він не побив? — подумав Мокк. — У нього що, не було козиря?». Домаґалла з усієї сили жбурнув пікового туза. Взявши вирішальну взятку, він недбало кинув даму тієї ж масті. Мокк заплющив очі й не розплющував їх до кінця розіграшу.

— Без чотирьох, — підсумував Ебнер. — Чому, на Бога, ви не імпасували чирвової дами, а грали зверху?

Феллінґер знову глянув у вікно.

— Вибачте, пане Мокку, — тихо мовив він. — Мені не слід грати в цьому місці.

— Чому? — зіронізував Домаґалла. — Сюди що, проходять космічні флюїди?

— Ви невіглас у цих справах, Домаґалло. Тому краще помовчте.

— Можна помінятися місцями, і ми гратимемо на короткому столі, — запропонував Ебнер.

— Не йдеться про місце за столом. Йдеться про цю кондитерську.

— Що ви вигадуєте, Феллінґере, — Домаґалла почав тасувати карти. — Ми ж бо не раз грали в Шааля.

— Але то було в підсобці, — Феллінґер розірвав тугого заокругленого комірця й попустив краватку.

— Сьогодні я ваш партнер,