Читати книгу - "Бігун у Лабіринті"

встиг доти теж зазирнути до кабіни, була такою самою.

— Не може бути… — пробурмотів він, як у трансі.

Натовп жваво загомонів і кинувся до невеликого отвору люка. «Що такого вони там побачили, — здивувався Томас. — Що там?!» У душу закрався огидний страх: відчуття було схоже на те, що його він пережив уранці при вигляді таємничого світіння у вікні.

— Стривайте! — голосно наказав Альбі. — Стривайте!

— Хто там? — крикнули в натовпі.

Альбі випростався.

— Два новачки за два дні, — ледь чутно прошепотів він. — І тепер ще це… Два роки ніяких змін, і ось — будь ласка…

Тут він чомусь подивився на Томаса.

— Що відбувається, зелений?

— А я звідки знаю? — відповів Томас, ніяково дивлячись на Альбі. Щоки залив рум’янець, а в животі неприємно стиснулося.

— Може, просто скажеш нам, що там за шлапак сидить унизу? — крикнув Галлі. По цих словах підлітки зашуміли і знову подалися вперед.

— Стуліть пельки, шлапаки! — заревів Альбі. — Ньюте, скажи їм!..

Ньют іще раз зазирнув у Ящик, потім повернувся до натовпу.

— Там дівка, — похмуро промовив він.

Всі збуджено заговорили; до Томаса долинали лише окремі уривки фраз:

— Дівка?

— Моя буде.

— Гарненька?

— Скільки їй років?

Томас був геть збентежений. Дівчина?.. Досі він чомусь не замислювався, чому в Глейді живуть самі хлопці. Втім, досі він і не мав часу над цим замислюватися. «Хто вона? — міркував він. — Чому…»

Ньют жестом закликав хлопців до тиші.

— Але це ще в біса не все, — сказав він і кивнув у бік Ящика. — Здається, вона мертва.

Щоб витягти тіло дівчини з Ящика, кілька хлопців підхопили мотузки, сплетені з лози плюща, і спустили вниз Альбі з Ньютом. Натовп притих. Глейдери з серйозними обличчями переминалися з ноги на ногу, подеколи про щось неголосно перемовляючись. Ніхто не зізнавався, що йому нетерпеливиться подивитися на дівчину, але Томас був певен, що всі не менше за нього згоряють від цікавості.

Серед тих, хто тримав мотузки, щоб витягнути з Ящика Альбі, Ньюта і тіло, був і Галлі. Томас пильніше придивився до нього: очі хлопця потемніли, і в них читалося якесь нездорове збудження. Дивлячись на нього, Томас відчув, що починає побоюватися Галлі сильніше, ніж буквально хвилину тому.

З глибини шахти почувся крик Альбі, й Галлі з кількома підлітками заходився тягнути мотузку. За хвилю бездиханне тіло дівчини витягли з кабіни і поклали на землю. Глейдери миттєво кинулися до нього, оточивши щільним кільцем. Напруга, що зависла в повітрі, здавалася матеріальною. Томас залишився стояти на місці. Від гнітючої тиші в нього по спині поповзли мурашки, ніби хлопці щойно-от розкопали свіжу могилу.

Попри цікавість, він вирішив не продиратися крізь натовп ближче до тіла дівчини — надто вже щільно всі поставали. Та перш ніж коло зімкнулося, Томас усе-таки встиг краєм ока побачити незнайомку: вона була тоненькою, але не такою вже й маленькою — десь п’ять з половиною футів. На вигляд років п’ятнадцять-шістнадцять. Але що його вразило найбільше, то це її шкіра — світла, майже біла, як перли; і чорне волосся.

Вибравшися з шахти, Ньют з Альбі протиснулися крізь натовп до тіла і зникли з поля зору. Та буквально за кілька секунд усі хлопці раптово розступилися, і в утвореному просвіті Томас побачив Ньюта, який тицяв на нього пальцем.

— Підійди-но сюди, зелений! — крикнув він грубо.

Томасове серце підстрибнуло до самісінького горла, долоні спітніли. Чого їм від нього треба?.. Здається, ситуація ускладнювалася. Зусиллям волі Томас змусив себе ступити крок уперед, намагаючись триматися невимушено і при цьому не мати винуватого вигляду. «Заспокойся, — наказав він собі, — ти нічого поганого не зробив!» Однак його не полишало дивне відчуття, ніби він несвідомо міг стати причиною неприємностей.

Глейдери розступилися. Поки Томас ішов, вони свердлили його злісними поглядами, наче він ніс особисту відповідальність за все, що відбувається, — за Лабіринт, за Глейд, за гріверів. Томас намагався ні з ким не зустрічатися поглядом, щоб у ньому хлопці не прочитали провини.

Він підійшов до Ньюта й Альбі, які схилилися над тілом дівчини. Щоб не зустрічатися з ними очима, Томас зосередив увагу на незнайомці. Так, вона була симпатична. Ба більше — вродлива. Шовковисті коси, оксамитова шкіра, ідеальної форми вуста, довгі ноги… Оцінювати зовнішність мертвої людини було дуже неприємно, але Томас не міг відвести погляду від дівчини. «Довго вона такою не залишиться, — промайнуло в голові, і в животі тенькнуло. — Скоро почнеться процес гниття…» Його пересмикнуло.

— Знаєш цю дівчину, шлапак? — роздратовано запитав Альбі.

Томаса вразило запитання.

— Знаю її? Певно, що ні! Я взагалі нікого, крім вас, не знаю…

— Не в цьому сенсі… — почав був Альбі, але одразу ж осікся, добираючи слова. — Ну, в сенсі… вона тобі не видається знайомою? Є таке відчуття, ніби ти бачив її раніше?

— Ні. Зовсім ні, — похитав головою Томас, дивлячись то під ноги, то знову на дівчину.

— Ти впевнений? — скривився Альбі. Судячи з сердитого виразу його обличчя, він не вірив жодному Томасовому слову.

«Та з чого він узяв, що я маю до цього якийсь стосунок?» — подумав Томас. Витримавши погляд Альбі, він відповів:

— Так, упевнений. А що?

— От гниляк, — пробурчав Альбі, дивлячись на дівчину. — Збігу бути не може. Два дні та два новачки. Один живий, один мертвий.

Тільки зараз Томас почав розуміти, до чого хилить Альбі, й обімлів від жаху.

— Та ти що… — слова застрягли у нього в горлі.

— Розпружся, зелений, — сказав Ньют. — Ніхто не каже, що це ти прикінчив дівку.

Голова в Томаса пішла обертом. Він був певен, що ніколи досі її не бачив, але чомусь тепер його опосіли сумніви.

— Присягаюся, що вона мені абсолютно не