Читати книгу - "Метафiзичне Кабаре"

замкнувшись у своєму вистеленому оксамитами й світлинами помешканні. Мені видається, що вона там нявкає, дряпаючи оксамит, і стежить за мною із темряви котячими очима. Коти зупиняються на вулиці й дивляться на мене.

— Випадковість.

— Випадковостей* не існує. Ти знаєшся трохи на фізиці? Мій знайомий з Гайдельберґа, фізик елементарних часток, прислав мені формулу випадковості. Напевне йому дадуть Нобелівську премію. — Вольфґанґ вийняв із кишені штанів зім’ятий конверт. — Сьогодні я отримав від нього листа, випадковостей не існує. — Він розпрямив зіжмакані картки, списані формулами. — Ти відштовхуєшся від події, яка передувала так званій випадковості, назвемо її α1. Оскільки α1 передує α2, то:

α1 = 11+22+33+44+…+(n-1) 2+n2 =

А отже, подію α2 треба диференціювати через час тривання того ж процесу за умов вакууму (припустивши, що гравітація G рівна четвертій силі паралельного прискорення, і беручи до уваги алгебричну ферментацію секунди)

Отримуємо логарифм:

— Розумієш, випадковостей немає, коти на мене дивляться, я зневірився. Дзвони й дзвіночки більше не поганятимуть моєї душі.

— Слухай. — Джонатан поклав картку з формулами на стос газет. — Світ створений так, що жодна цеглина, жодна галактика чи формула не можуть змусити тебе увірувати, і тут ти маєш рацію, бо в цьому немає випадковості, радше свобода. Стоп, — зупинився Джонатан. — Ти поет, а не філософ, отож скажу інакше; немає науки про красу, бо про красу можна тільки здогадуватися, а дати їй визначення неможливо. Те саме із вірою, яка є нашим чи Його власним здогадуванням про Бога, і ніяка формула не зможе ані підтвердити цієї здогадки, ані спростувати її. Я сподівався, що кохання до Беби позбавить тебе ілюзій, що ти побачиш, як насправді сконструйований світ. Проте ілюзією виявилася твоя віра, а тому я боюся, що ілюзією виявиться і твоє кохання.

— Чи не буває у тебе, Джонатане, іноді такого враження, що той твій Бог нас не тільки кохає, але й грає?

— Ти п’яний, не відаєш, що кажеш.

— Я чудово знаю, що кажу, принаймні двома мовами я говорю те саме, і скажу тобі, що моє кохання до Беби не є ілюзією. — Чорна велетенська зіниця кави, яка хвилювалася в оббитому горнятку, іронічно зблиснула. — Моє кохання має єдине, найчарівніше обличчя Беби.

Джонатан захихотів.

— Гебрайською слово обличчя завше буває у множині phanim. Не треба ілюзій, ніхто не має одного обличчя. Я не є тим, ким не є, означає те ж саме, що «я є таким, яким є», але із тисячею облич. Іди, іди до своєї Беби, — умовляв він Вольфґанґа, котрий нетерпляче поглядав на годинник, — створеної за образом і для образи…

Вольфґанґ дав кельнерові десятифранкову банкноту і вийшов з бістро. Джонатан поглянув на вкрите парою дзеркало над лядою. «Принаймні два обличчя», — подумав він, заплющуючи очі.

__________

*Невипадково за полярним колом живуть лилики-альбіноси; біленькі, чистенькі. Їх майже не видно у світлі полярної ночі, коли, наївшись на осінньому полюванні, вони засинають, огорнуті снігом. Лилики-альбіноси полюють на зелених комашок. Око провидіння також зеленого кольору, але не тому, що на щось сподівається, ні, воно зелене, бо такого кольору долари, з яких воно глипає, оправлене в стіжок піраміди. Піраміда є одним із символів масонства. Масони споруджують не лише піраміди, але й Храм. Вони навіть мають його докладний план: зліва — ліва колона, справа — права. Церква не любить масонів, напевне тому, що не кожен, хто будує святині, навідується до них. Я ходжу до Самки, нарешті вона вибралася від мене. За це я її покохав. Спершу вона оселилася в паскудному арабському готелі по вулиці Монторжуей; нещільно припасовані вікна, заіржавілі труби, подерті шпалери, поламані ліжка. «Я мешкатиму в цьому готелі і чекатиму на тебе. Ти приходитимеш уночі розповісти про те, що побачив красивого й жахливого, а я відпускатиму тобі гріхи. Як це романтично. Пити ми будемо в ірландців, я маю знижку в їхніх забігайлівках, бо плачу внески до ІРА. Нічого страшного, що ти не мій перший хлопець, будь моїм останнім, я вагітна». Самка була вагітна, звісно, лише в уяві, тиждень. Вона носилася з по-материнському випнутим черевом по Кабаре і намагалася виглядати як Мадонна. Погарнішала, стала про себе дбати. Кілька разів на день чистила зуби. «Я купила спеціальну пасту у двох тюбиках. В одному — паста для чищення зубів і ясен перед мінетом, у другому — після». — Мило посміхаючись, Самка щирила стерті до білизни ікла.

Самка має чудові ноги, подовгасті мускулисті литки і тугі стегна. Гарячим воском вона зриває з них найменші волосини й пушок. Вирвані шерстини Самки на вистиглих відливках молочно-білого воску чимось мене зворушують — це акт самообскубування.

Джонатан має чудові меланхолійні очі, Беба — заокруглені, наче кульки, клітори, які червоніють, мов засоромлені щічки. У Вольфґанґа найгарнішими є вуста. От було б добре, коли б на світі жили люди, з вигляду яких можна було б судити, від якої частини тіла почалося їхнє створення; скажімо, люди із прегарними устами, а чим далі від губ, тим не те що бридкіше, але менш конкретно; гарний ніс, нормальні очі, непропорційні руки, ноги, які то з’являються, то зникають. Люди із симпатичними пупками мали б недосконалі уста і коліна, розмиті в просторі очі.

Черево Самки, звичайно ж, не виросло. Вольфґанґ із цієї нагоди написав для неї вірш-приповідку: «Коли не працюють гонади вражі, цілком імовірні позамозкові тяжі».

Сьогодні у нас 11712 день від народження Жужу. Я, Жужу, їду із затхлого Парижа до Тоскани. Коли я помину Ліон, то витягну себе, втомленого після п’ятисот кілометрів дороги, з машини і впаду на траву біля стоянки. Земля на південь від Ліона так чудово пахне лавандою та сонцем, що хочеться з нею цілуватися. Тут починається Південь. Я покидаю тебе, облизана дощами, замерзла Північ.

Я міг би полетіти літаком до Пізи, а