Читати книгу - "Діаманти Ківі-Ківі"

Минув день, і експедиція вже не брела зарослями слонової трави, тростини та папірусу, що суцільним лісом стояли на бездонних болотах, а йшла по кам'янистому підвищенню, вкритому чагарниками. Та коли сонце почало схилятися до обрію, мандрівники знову заглибилися у високу, в два людських зрости, густу траву — справжні слонові луки. Прорубувати шлях тут було легко, але гострі колючки зрізаної трави до крові пробивали навіть зашкарублі підошви носильників, а зловонні випарування болота і нестача кисню утруднуювали дихання. Люди задихалися. Незабаром на піщаній обмілині мандрівники знайшли місце для табору; легкий вітрець повівав тут вечірньою прохолодою і відганяв мільйони москітів назад у болотні хащі.

— О, — стогнав Тіль Брюггенсен, — піт і москіти — найбільше лихо в тропіках! Баантумічо, принеси води з болота і облий мене!

— Болотною водою із сотнями личинок більгарціозів? І коли ви тільки станете розсудливішим, Брюггенсен? — обурювався Массіньї.

— А навіщо розсудливість у цьому нерозумному світі? — В Тіля знову гарячково блищали очі. — Лікарю, введіть мені побільше плазмохіну, здається, так називається та погань? Незабаром ми дістанемося до місця, а там трохи згодом повернемося на батьківщину або хоча б у Леокін. Прокляття! Я не маю права зараз хворіти. Треба будь-що подолати решту шляху!

Лікар дістав з алюмінієвого чемоданчика картонну коробку, за всіма правилами обклеєну контролями, розпечатав її, вийняв ампулу, надломив і встромив шприц у жовтувату рідину. Раптом він, мов кролик, почав принюхуватися, потім випустив з голки кілька крапель рідини і підкликав Йоргаса.

— У тебе вчора була підвищена температура. Давай для профілактики негайно введемо плазмохін, а через годину дозу атебріну…

Асистент як ужалений відскочив од лікаря.

— Пане лікар, я зовсім здоровий! Не треба шприц, не треба плазмохін! — голос його тремтів.

— Це потрібно! — наказав лікар. — Невже ти хочеш, щоб тебе поховали отут у болоті? Баантумічо!

Лікар ще не доказав, а мічолунгі вже схопив дужими руками кволого мулата. Той виривався, благаючи:

— Не коліть, пане лікар! Це помилка, там не плазмохін!

— Ага, он як! Я це вже й сам зрозумів по запаху, негіднику! Що в ампулах? Кажи!

— Не знаю, я обміняв коробки, як наказав великий пан…

Тут зрадникові пощастило вислизнути з рук Баантумічо. Він метнувся вниз з пагорка і зник у гущині папірусу. Баантумічо кинувся було за ним, однак Массіньї зупинив його.

— Не чіпай! Нехай потремтить від страху! Він далеко не втече.

Раптом за високою стіною папірусу пролунав жахливий крик. В одному місці стебла пригнулися, заходили ходором і знову випрямилися. Баантумічо рвонувся туди.

Лікар схопив його за руку.

— Там причаїлися десятиметрові крокодили. Гітшімокер вскочив прямісінько їм у пащу.

Тіль похитав головою.

— Не розумію, чому він так злякався уколу плазмохіну…

— Якого там плазмохіну! — буркнув лікар. — Понюхайте-но! Це бензин чи бензол. Досить однієї краплі у вену, і хвилин за п'ять ви попрощаєтеся з життям! Ну й негідники! — Він розбив одну ампулу об другу і понюхав рідину. — І тут те саме. Ну, три з цих ампул смерті я збережу. Може, мені доведеться ще зустрітися з «великим паном», про якого казав Йоргас.

Массіньї відкрив нову коробку і перевірив ампули. Тут був плазмохін. Брюггенсен похмуро дивився на лікаря.

— Як ви думаєте, кому я найбільше заважаю? — тихо спитав вік лікаря. — Певен, що саме той «великий пан», з яким Зіур Йоргас чинив свої підлі справи, обміняв і коробки. Мовчатимемо поки що про цей прикрий випадок! Як добре, що ми поставили свій намет подалі від інших. Ну й здивується ж пан ікс, коли я пред'явлю йому свій рахунок!

Пізно ввечері в намет Брюггенсена прийшов картограф Беніссона Вернон і поклав перед фламандцем карту з означеним маршрутом.

— Ми рухаємося до мети не по прямій! — заявив він. — Сьогодні йшли ніби навіть назад. Погляньте на карту.

— Це справді так. У Ківі-Ківі доводиться шукати твердий грунт, ми ж не на високогірних луках лунди. Коли б можна було пройти по болоту навпростець, ми завтра були б на місці. А через те що нам доводиться, вибираючи твердий піщаний грунт, кружляти, ми дійдемо туди не раніше, як через три дні. Містеру Беніссону нема чого хвилюватися. З дороги я не збився і веду експедицію правильно.

У картографа, очевидно, були ще якісь сумніви. Брюггенсен налив Вернону вина, і той не відмовився од запрошення.

— Тільки що агенти знову посперечалися, — сказав він. — Не розумію, чого вони раз у раз сваряться. Я намалював дві карти, де проклав наш маршрут. Перекалькував їх і віддав містеру Беніссону. А тепер містер Барклей вимагає і собі такі ж. На мою думку, це зайве. А от вам, як керівникові нашої партії і компаньйонові по договору, безперечно, треба мати такі карти. Я, правда, не питав на це дозволу в представників компанії Де Беерс, але ось вони — візьміть!

— Щиро вдячний, пане Вернон. Наш геолог збереже їх. Не турбуйтеся, Самуель Беніссон не довідається про це. Бачите, як Жан накинувся на карти. Тепер він зможе позначати на них місце своїх знахідок.

— Так, я знайшов сьогодні в піщаній обмілині два куски кімберліта завбільшки з кулак… Алмазів у них не було, ні. Певно, їх віднесло водою від горловини багато років тому. Але там, де є кімберліт, недалеко повинні бути і алмази. Шкода, що ми більше не зупинятимемося вдень. Промивши добуту породу, я спробував би визначити, наскільки багата тут земля на алмази. — Він став уважно розглядати позначення на карті. — На цих болотах є цілий архіпелаг піщаних і кам'янистих обмілин. Мені здається, на кожній з них можна знайти алмази. Адже просіюють у Південній Африці всю пустелю Наміб, щоб добути дорогоцінне каміння. Тут теж можна було б вимивати їх з землі.