Читати книгу - "Розбійники з лебединого шляху"

з правом, яке в основному обслуговувало заможних патриціїв, вступали представники посполитства, плебсу. Розорені дрібні ремісники, челядники, найманці, що на них зменшився попит, безробітні моряки, кріпаки, що втекли у місто, — усі вони створили неспокійне середовище, представники якого рідко знаходили справедливість у міських судах Ганзи. У душах багатьох із них пломеніла жадоба помсти, дехто хотів уникнути несправедливого вироку, інші думали тільки про визволення від важкої праці і легший роздобуток засобів до існування.

Усіх їх об'єднувала ненависть до спільного ворога — Ганзи. Власне, з таких людей і складалося піратське братство, яке виникло в XIV столітті. Його члени називали себе «ворогами людей і друзями Бога». Їхня опорна база була на острові Готланд. Там ховали вони свою скарбницю, звідтіля готували напади на кораблі Ганзи.

Сила і життєздатність братства випливала із суворої дисципліни, яка панувала в ньому, і підтримки, яке воно знаходило серед бідних мешканців портових міст. Значна частина здобичі йшла у спільну скарбницю і потім витрачалася на потреби усіх членів братства. За рахунок скарбниці купували нові кораблі, оплачували шпигунів, виділяли допомогу бідним, робили запаси провізії на зиму, коли навігація припинялася.

Окрім традиційно піратської діяльності — нападів на окремі торговельні кораблі, балтійські пірати брали також участь у частих тоді війнах. Пристаючи до однієї з воюючих сторін, вони користувалися з трофеїв, захоплених на суднах противника. В таких випадках вони вважалися корсарами, і їм гарантувалася безпека в портах держави, якій вони надавали свої послуги.

Особливо посилилася піратська активність у другій половині XIV століття, коли впродовж багатьох років морська торгівля і мореплавство на Балтиці взагалі були паралізовані внаслідок нападів морських розбійників. Саме в той час на Готланді з'явився чоловік, який незабаром став найславетнішим проводирем піратського братства.

Про особу Клауса Штьортебекера порівняно багато відомо з народних переказів, в яких він змальовується як справедливий і спритний пірат, а також з документів Ганзи. В них про нього можна прочитати як про людину хитру й підступну.

Невідомо, яка версія ймовірніша: народна чи офіційна, але очевидно, що Штьортебекер походив з Ростока (давня слов'янська назва Розтоки) і плавав на кораблях, що належали місцевим багатіям. Скривджений в міському суді, він підбив до бунту екіпаж, викинув за борт шкіпера і пристав до «ворогів людей і друзів Бога».

Досвідчений моряк і вмілий організатор, він швидко завоював серед піратів визнання і став їхнім ватажком. Спроби Вульфлема зі Штральзунда на вимогу Ганзи захопити небезпечного пірата нічого не дали.

Але скоро Ганза змінила своє ставлення до піратського братства. В повітрі запахло новою війною, і пірати знову знадобилися. 1389 року Маргарита, королева Данії і регентка Норвегії, стала також регенткою Швеції після того, як повстала шляхта вигнала попереднього володаря держави Альбрехта. Шведське дворянство й запросило на регентство Маргариту. Але Альбрехта підтримали кілька прибережних шведських міст на чолі зі Стокгольмом. У них мешкало багато ганзейських купців німецького походження, яким протегував Альбрехт. І от шведська шляхта і датські війська взяли в облогу Стокгольм, а флот Маргарити заблокував порт.

Ганза, бажаючи допомогти купцям, пообіцяла відкрити свої порти «всім, хто захоче на власний ризик вийти в море, щоб шкодити Датському королівству».

Легкі на підйом готландські пірати швидко відгукнулися на цей заклик. Як корсари Ганзи і з її підтримкою вони атакували датські кораблі, грабуючи їх і пускаючи на дно.

В ганзейських портах вони діставали прихисток, лагодили такелаж, набирали екіпажі, ділили здобич після вдалих походів.

Саме в цей час і виникла нова назва балтійських піратів — «віталієнбрюдер», тобто брати-віталійці. Походить вона, зокрема друга частина слова, від французької назви військового підрозділу, в обов'язки якого входило забезпечення солдатів провізією. На морі так називали кораблі, що постачали споживком («вітейор») флот і порти. На Балтиці цю назву перебрало на себе піратське братство. Брати-віталійці цілком заслужено носили це ім'я. Їхня діяльність на боці Ганзи не обмежувалася боротьбою з флотом Маргарити. Вони мали постачати харчами Стокгольм. Не маючи змоги прямо пробитися крізь сильну датську блокаду, корсари вдавалися до хитрощів. Частина їх кораблів зав'язувала з ворожим флотм бій, а решта, скориставшись зчиненим рейвахом і ранковими сутінками, прослизала до стокгольмського порту з провізією на борту.

Але дружні стосунки піратів з ганзейськими містами швидко минули. 1395 року ворогуючі сторони уклали мир, внаслідок якого Стокгольм став ганзейським містом. Від послуг корсарів відмовились, їх, як і раніше, знову почали переслідувати. Купецькі з'їзди ганзейських міст закликали до винищення морських розбійників. Та це не так просто було зробити: колишні віталієнбрюдери ще не роззброїлися, ними командували здібні, загартовані в численних боях проводирі.

Широкого розголосу набуло на Балтиці здобуття Вісмара піратами Штьортебекера і Міхельса. Місто захищали високі мури. Брати-віталійці нагодилися якраз вчасно, щоб звільнити своїх товаришів, ув'язнених у міській тюрмі. Ця подія послужила сюжетом легенди, у якій оспівується піратська солідарність.

Ще раніше, 1393 року, пірати знищили Берген, де квартирував багатий кантор Ганзи, а також спалили кілька менших міст.

Ганза відреагувала на цю зухвалість каральною експедицією на піратські сховиська і зимівники на Готланді. Але цей похід, у якому взяло участь 35 кораблів і 3 тисячі солдатів, закінчився невдачею. Так само невдало закінчилася й експедиція, послана королевою Маргаритою. Але королеві вдалося схилити до участі у наступному поході великого магістра ордену хрестоносців Ульріха фон Юнгінгена. Орден був тоді у розквіті сили, і гордий магістр роззирався, куди б спрямувати подальшу експансію хрестоносців. У Данцігу (нині Гданську, Польща) хрестоносці зібрали флот із 34 кораблів, на які завантажилося 4 тисячі солдатів. Цього разу карателі легко здобули опорний пункт піратів Вісбю і вибили братів-віталійців із Готланду (1398). Розпорошені розбійники стали легкою здобиччю ганзейських кораблів, і через два роки Балтику було практично очищено від них.

Ті, кого не схопили й не стратили, втекли в Північне море, де на острові Гельголанд зробили спробу закласти нову базу і відновити свою діяльність. Але цей район, що сусідував з найсильнішими містами Ганзи Гамбургом і Бременом, виявився несприятливим для піратського промислу. 1400 року пірати зазнали поразки під час нападу на Фрізію. Наступного року їх розбили остаточно, а проводирів Годеке