Читати книгу - "Криве дзеркало української мови"

любить вживати довгі важкі періоди, як люблять йіх німецькі вчені. А щоб мова стала жвавіша й легча, треба перетинать тягучі періоди, одхиляючись од довгих додаткових мислів та думок. Це зробило б полегкість для кожного при читанні його капитальноі праці.

Галицькі органи в Киіві з йіх мовою й правописом наробили украiнському пісьменству багато шкоди, може й непоправноi. Вони збавили й попсували мову наших молодих журнальних пісьмеників, в декотрих механично й несвідомо для йіх самих, як механичних переймачів; збили с пуття кількох свідомих прихильників цієі шкодливоi сістеми й теоріі механичного зьеднання й змішувння двох мов,—галицькоi книжньоі, і мови наших классичніх пісьменпків через механичну перемішку слів ї викидання украiнських народніх слів та вставляння натомісць навить непотрібних галицьких, або галицько-польських, чудних і не зрозуміливих ні для публіки, ні само по собі для украiнського народа. Ця чудернацька мова одбила од украінськоі літератури багато украiнців, котрі читали украінські книжки, або мали принайми і прихильність до рідноі літератури. Багацько украiнців зневірилось (разочаровалось) в заходах цієі справи й одхилилось од нас. Ця галицька книжня мова дала супротивникам нашим, — правим партіям такий орудник для сьмішків та докорів, направляних проти нашоі літератури, котрому позавидував би сам сатана. Це чорні хмари, що нависли пад нами, бо йіх нагнали галицькі органи проф. Грушевського й галичан, котрі нахрапом с хитрощами напосілись на украiнське пісьменство й наважились завести свою зателепувату мову па Украiні. Тепер ми вже маємо одно оффиціяльне „обрусеніє", а друге неоффиціяльне обрусиніння. С кайданів староі всероссійськоі цензури, що колись в написах на рукописах вимагала од мене: „Не смЪть отступать отъ принятаго правописанія", наша література викрутилась і вийшла принаймні с чистою мовою. Теперички над нашою літературою вже висне — ще й цензура галицька в Киіві, силуючи пас писати галицькою книжньою мовою, ще й правописом с хмарою точок зверху слів. Проф. Грушевський всім украінським сутрудовникам натикає тіх точок і перероблює украінські форми мови на галицькі: од на від, цей на сей, життя — на житє, начинаннів — на начинань. Тільки одному д. Винниченкові дозволяно зоставить — цей і ці, але решту переробляно по-галицький на — від, житє і т. д., а в його драмі: „Чорний медвідь і біла Пантера вже навпаки: дозволяно йому ставити замісць від — од, але й за те звеляно ставити: сей, ся, замісць — цей. Проф. Грушевський неначе знущається над мовою украiнських пiсьмеників і не церемониться з ними. Бо як у Галичині друковали моі утвори та утвори Коніського, Кримського й инчих, то галичани не зміняли нам — од на — від. І може ми й надеремно винуємо в усьому лиху галичан. Може в руйнуванні украінськоі мови треба винувать одного тільки проф. Грушевського... Може то в йому одному причина теперішньоi руіни украінськоі книжньоі мови. Для Грушевського украінські літератори — це тільки ніби матеріял, котрий він гне в мові, як схоче, для своєі надібки...

Щоб направить гинучу літературну справу на Украіні, профессорові Грушевському треба покинуть свою шкодливу сістему силуваного заведіння на Украіні галицькоi книжньоі мови й чудернацького правопису, і не гаячи часу, видавати своі органи украiнською мовою й давнішим простішим і практичнім кулішевим правописом. Галичанам я ражу похопиться з виправкою своєі мови й примитикувать йіі до украінськоі мови наших классичніх пісьмеників й украiнського народа. Кожний просьвічений і тямущий украiнський пісьменик, свідомий в справі виробління книжніх мов в європейських націй, зроду-звіку не згодиться писати галицькою провинціяльною підмовою й книжньою мішанкою, нодоладнього й чудною і по етимологіi, і по своі латино-польські синтактиці. Кожний тямущий і просвічений наш пісьменик йтиме, і повинен йти сьлідком за мовою наших передніших классичніх пісьмеників, за мовою Котляревського, Куліша, Шевченка, Глібова, Ол. Стороженка, Панаса Мирного, Карпенка-Карого, Кропивніцького, Конісського, Грінчеика. Бо так воно повинно буть. Не можемо ж ми зріктись йіх мови з украінськими формами й синтактикою, як зразця для нас. Галицьку мову прийняли тільки декаденти, та напахались нею механично наші молоді переймачі. Бо молоднеча звичайно буває не дерзка, па вдачу й необачна — од недостачі літературного досвіду.

Зразці науковоi мови нам (і галичанам) дали вже писання Драгоманова, проф. Пулюя, проф. Студінського, Ом. Огоновського, Олек. Барвінського, д. Комарова, д. Єфремова, д. Лотоцького, проф. Кримського, Леон. Пахаревського, Т. Осадчого, д. Яворніцького й инчих. I украiнцям, і галичанам треба йти сьлідком за ними, а не сьлiдкомъ за проф. Грушевським та чудернацькою ніби-то науковою мовою Львівських „Записок наук. товариства". Цю мову треба зовсім занехаять, як невдатну, нечисту й черезъ те чудну, обважняну то великоруськими, це б то старокиівськими словами, ломоносовщиною, то неологізмами, виведяними то с польського коріння, то з великоруського, якимись — річницями, наріжними камінями, двигачами, рухінями, настріями (направа), устроями, тяглістями, і. т. д.

З галицьких пісьмеників вже добренько виправили свою мову д. М. Венгжин, Юр. Сірий, д. Порш, д. Рудніцький, (Кор. географія Украіни), д. Стефаник, д. Олекса Ремез, („Ковбок. Літ. Наук. В. 1911, кн. III). Його карпатська казка, „Ковбок" написана талановито й гарною украiнською мовою, тільки шкода, що він не ставить принаймні в скобках значіння декотрих карпатських слів, як от — ледінь (по—венгерський) парубок, молодець, планина — рівні терраси на горах, босаги (сакви), працюючи в бутинах та при дарабах, (цього й я не розумію). Шкода, що усі ці пісьменики дають неприємне галицьке обличчя своi мові словами, падіжами й приставками - від, сей, майже (сливе), житє, в житю і т. д. І тільки д. Микола Венгжин та буковинська поетка Ірма Остапівна зовсім добре виправили свою мову й пишуть простою кулішівкою. Такою мовою Микола Венгжин недавнечко видав в Чернівцях свою книжку під заголовком „Ганна Барвінок". (Чернівці. 1911 р. ціна 80 сотків — 35 коп. Весь дохід призначений на зберігання могили Куліша). Д. Ірма Остапівна таксамо видала свои вірші під заголовком „Китиця незабудьків (Чернівці 1911 р. ціна 30 сот. 25% на украінські школи в Галичині й Буковині) с переднім словом М. Венгжина. В ціх обох книжечках і проза, і вірші написані гарною, зовсім чистою украiнською мовою навіть з усіма йіі формами — од, цей, життя, ще й без розривання дієсловів на частки, бо автор пише; не боімося, шукатимете а не шукати мемо, боімо ся і, т. д. Д. Маковей таксамо може писать чистою украінською мовою, але з якоiсь причини він знов пише галицькою мовою.