Читати книгу - "Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік"

Глибоко запалі очі люто дивилися на нього з-за борту.

Від несподіванки Самсонов відступив назад.

Червоношкірі, мабуть, теж розгубилися, побачивши перед собою могутнього білолицього велетня, бо враз голови їхні зникли за бортом.

Зненацька хмара стріл посипалася на “Голіаф”.

Перекинувши кілька пірог, судно вийшло повним ходом на відкриту річкову гладінь. Індіяни лишились позаду. Вони шалено обстрілювали корабель, але жодна стріла не досягла палуби.

Це була пригода, якої ніхто не сподівався. Навіть капітан Пабло, що звик до всіляких несподіванок, геть розгубився. Він полегшено зітхнув, коли суденце нарешті поминуло небезпечні місця! Зітхнув і посміхнувся. Свята мадонна не підвела капітана Пабло, не віддала його на поталу поганим нехристам! Він і досі не може отямитися від жаху, який опанував його під час сутички з тими клятими зайдиголовами.

“Голіаф” усе далі забирається вгору по течії. Люті напасники майже зникли з поля зору.

Але що це? Що сталося з машиною? Хтось наче сіпнув суденце, схопив і не пускає.

— Сільвестер! Що там?

Сільвестер визирає з моторного відділу, на замазюканому його обличчі винувато блискають очі, губи ворушаться безгучно й сполошено. Він сам не знає, що зараз скоїлося.

— Повний газ, Сільвестер!

— Я й так витиснув усе, сеньйоре капітан…

Очі капітана Пабло втуплюються в берегову смугу, і раптом жах проступає в його сірих, вицвілих зіницях. Капітан Пабло помічає, що берег спинився, спинилися високі пальми, спинилися завислі над водою ліани, потворні корчі на шумовиннях… Отже, “Голіаф” теж спинився.

Капітан Пабло збігає в трюм. Що сталося з мотором? Він бере важіль передачі, переводить уперед, вмикає вал гвинта і наслухається до шумів під днищем. Корабель рвучко сіпається вперед, але не може зрушити з місця.

Здогадки, одна страшніша за іншу, проносяться в голові Пабло: “Сіли на мілину. Зламали гвинт. Уперлися в корч”. Капітан гарячково дошукується відповіді, що може врятувати їх від смертельної небезпеки.

— Сільвестер… Ми, здається…

Високий мулат, піднявши брови, нерухомо завмер біля мотора. Для нього капітан Пабло — другий бог, якому він підкоряється душею й тілом. Що каже сеньйор капітан?

Небезпека напружує кожен м’яз у тілі капітана Пабло, робить цього чоловіка невпізнанно вольовою, рішучою людиною.

— Гвинт! — каже він з холодною рішучістю, немов цим словом хоче затаврувати свого найлютішого ворога.

— Так, сеньйоре капітан, гвинт заплутався в ліанах, — кволо погоджується Сільвестер.

— Індіяни близько. Це їхня робота. Старий прийом. Ліанова перепона через ріку. Корабель попав у неї, мов риба в сіті.

Треба щось робити, рятуватися якнайшвидше. В них лишилося не більше чверті години. Коли індіяни наздоженуть їх, то вчинять з “Голіафом” все, що завгодно.

У трюмному відсікові відбувається коротка нарада. Розповівши все, як є, капітан Пабло безпорадно схиляє голову і жде якусь мить, що скажуть пасажири.

— А хіба не можна пірнути під корму і зрізати ліани? — питає географ.

— Хто ж пірне? Тут, сеньйоре, не штука й кайманові на зуби потрапити. — Сільвестер боїться води гірше ніж самого диявола. Вода забрала його старшого брата й обох синів. Він гадає, що у воді людину чекає вірна смерть.

— Смерть там! — вимовляє терпким, глухим голосом Крутояр, що саме визирнув з дверей і пильно дивиться в далечінь, на крихітні цятки індіянських пірог.

— Свята мадонна, що ж робити? — нервує старий Пабло. — У сеньйорів немає зброї?

— Ніякої зброї у нас немає, — владно кидає Крутояр, — і битися з туземцями ми не збираємося. Краще подумайте, капітане, як зняти корабель з ліан!

— Не знаю… Клянусь богородицею Гваделупською, що не знаю.

— Ви пробували підняти корабель мотором?

— Пробував, сеньйоре. Мало не порвав машину. Нічого не допомагає.

— Ще раз спробуйте!

— Даремно, сеньйоре.

Стає тихо, як у судний час. І кожному раптом прокльовується в серці тоскне передчуття страшної розв’язки. Немає порятунку, немає сили, яка б звільнила їх з безглуздої ліанової сітки. Переляк, холодний жах опановують кожним, немов отрута.

Чути, як за перегородкою у своєму відсікові гаряче молиться Сільвестер. Парка надрічкова тиша вливається у відчинені двері. Тиша ця найстрашніша. Вона нагадує, що скоро її розітнуть крики, прокльони. Тиша ця, немов провісник грози, відбила у собі всі страхи і всі небезпеки.

Каштан Пабло спроквола піднімає руку і тягнеться трьома пальцями до чола, щоб сотворити хресне знамення. Все обірвалося в ньому, все заглухло. Кінець! Якщо сеньйори не здатні зарадити лихові… Якщо вони… Капітан Пабло підносить пальці до чола, і враз… його рука безсило падає. Перед ним стоїть милий, добродушний сеньйор Самсонов. Він йому щось говорить, він мало не кричить йому в лице.

Боже мій! Та що ж таке? Капітан Пабло не може втямити жодного слова з швидкої, гарячої балаканини Самсонова, але очима, серцем своїм він збагнув уже, що Самсонов знайшов якийсь вихід.

Так, Самсонов знайшов вихід.

Крутояр витлумачує капітанові те, що допіру сказав молодий географ. Йому потрібна міцна линва. Довга линва і ніж. Краще тесак, мачете. Він спробує пірнути під корму і зірвати ліани.

Капітан Пабло безгучно повторює в душі кожне слово: зірвати ліани… довга линва… зараз же… негайно…

Линва є. Капітан Пабло біжить на корму і приносить дебелий канат. Найнадійніша річ у світі, яку не перегризе навіть алігатор. Ось мачете. Але ж… це небезпечно! Капітан Пабло тремтить з переляку. Хіба можна стрибати в пащу дияволові?

Вийшовши на палубу, Самсонов знімає сорочку, коротенькі штани, обв’язується линвою круг поперека, обмацує лезо мачете.

Все це він робить впевнено, твердо, з якоюсь холодною рішучістю, немов перед звичайними, але дуже