Читати книгу - "Слід «Баракуди», Леонід Михайлович Тендюк"

вихопився з відповіддю я. Заєць загадково посміхнувся. Лота й Барарата, слухаючи нас, мовчали.

— Кіме Михайловичу, — знову подав голос Альфред. — Та я той атлас — правда, рельєфу океанського дна — не те що гортав, а знаю як свої п'ять пальців! Мій же учитель, професор Канаєв, його й складав.

— От і добре, — погодився командир. — Якщо ви такі грамотні, то вам повинно бути відомо, що траєкторії тропічних циклонів пролягають і через архіпелаг Чагос та острів Носі Мазава.

— На атласі ті острови, — поспішив доповісти я, — позначені шестикутною зіркою, тобто що вони вулканічні й коралові на вулканічній основі. А на південь від Чагоса, здається, б ще й підводний діючий вулкан. Та й на самому архіпелазі чимало епіцентрів землетрусів.

— Дивак! — махнув рукою Заєць. — Йому про гречку, а він про овечку.

— Так, — підтримав його Кім Михайлович, — я маю на увазі не вулканізм і моретрясіння (тут вони подекуди трапляються, викликаючи смертоносні хвилі цунамі), а сум'яття в атмосфері — вітри. Місця, в які нас закинула доля, — провадив він далі,— звуться зоною екваторіально-тропічних мусонів. Мусони — перемінні вітри.

— В Атлантиці руйнівні вітри називають ураганами, в Тихому океані — тайфунами, — виявив я обізнаність.

— Що правда, то правда, — ствердно кивнув Кім Михайлович. — І ти, Васько, недалекий од істини: ураган — «хуракан» мовою тубільців Великих Антільських островів — означав «руйнівний»; тайфун же японці називають «божественним», або «сильним», вітром. Проте — невеличке доповнення, — додав він. — Якщо в інших океанах це просто нищівний вітер, то тут він ще й цілком пов'язаний із порами року (в перекладі з арабської «мусон» так і зветься: «сезонний»)… Міняється пора року — і з нею змінюється напрямок вітру. Влітку дме з південного заходу, взимку — з північного сходу. Стародавні мореплавці, мандруючи до далеких берегів, знали вдачу тутешніх вітрів. Під їхнім подувом арабські баггали вздовж і впоперек прасували океан.

— Синоптики з «Буревісника» якось розповідали, — влучивши момент, коли Кім Михайлович переводить подих, докинув я, — що в кінці минулого століття одна англійська леді — Мері Уотсон — з дитям і слугою мимоволі опинилася у відкритому морі на… металевій виварці для морських огірків — трепангів. Мусонний вітер одразу підхопив те «суденце» й погнав до далеких коралових рифів.

— Про леді Уотсон не чув, — відверто зізнався Кім Михайлович, — а от що славнозвісний багдадський купець Сіндбад, крім баггали та інших вітрильників, плавав під крилами мусону у дерев'яних ночвах, — про це розповідають казки «Тисячі й однієї ночі». Ну, та річ не в цьому, — перевів він розмову на інше. — Мусони мусонами — вони діють раз і назавжди визначено — з одноманітною чіткістю, як заведений механізм. Я про інше — про тропічні циклони. Виникнення їх, особливо в центральній частині океану, заздалегідь не передбачиш. Можна сказати, що тут вони непланові й дуже вередливі. Бо, якщо циклони, скажімо, Аравійського моря чи Бенгальської затоки ще сяк-так дотримуються «графіка» руху, то в екваторіальних водах гуляють, коли заманеться.

— Це що — блукаючі урагани? — поцікавився Заєць.

— Ні, блукаючі урагани, точніше, тайфуни, про які ти говориш, то — породження антициклонів, коли від поверхні океану в тропосферу струмує слабкий потік повітря. Здебільшого таке буває влітку. Тоді-то й з'являються тайфуни-безпритульники.

— А тропічні циклони?

— О, вони налітають, коли їх зовсім не ждеш! Я пригадую — був курсантом… — мрійливо мовив Кім Михайлович. — На лекції з тропічної метеорології викладач наводив приклад одного такого «позапланового» циклону. Жертвою його став німецький пароплав «Еренфельс». Та хіба тільки «Еренфельса» погубив непередбачений вітер? А трагедія міст Манапари, Амбатондразаки, Брикевіля на Мадагаскарі, вщент зруйнованих під час нападу циклонів? А тисячі людських жертв австралійських ураганів вілі-вілі чи прибійних хвиль ра-де-маре на острові Реюньон?

— Тропічні циклони в екваторіальній частині Індійського океану, казав мені Мегерович, трапляються дуже рідко, проте з листопада по червень мореплавцям буцімто треба уважно стежити за зміною погоди, тому що в цей період неждані гості можуть навідатися.

— От вони, Васько, й навідуються, зародившись десь отут — між паралелями шостого та п'ятнадцятого градуса південної широти. Траєкторія їхнього руху, як я вже казав, пролягає через архіпелаг Чагос і Носі Мазаву у бік Маскаренських островів.

— Отже, нас підхопив тропічний циклон?

— Гадаю, це його робота.

МЕРТВІ ВОДИ

Минув день і ще безліч схожих один на одного днів. Океанська пустеля не відпускала із своїх обіймів. Спека, задуха, тиша — мертвий штиль над мертвою водою.

Вам, можливо, доводилося в хащах незайманого лісу, де понад озером на осонні клубочиться переливисте літепло, жаркої жнив'яної пори спостерігати за озерним плесом. Воно то золоте, то синє, як і баня розпеченого сонцем неба, або ж, увібравши смарагдовість навколишньої гущавини, стає зовсім зеленим.

Мінливе, багатобарвне і завжди тихе, без вітру, свічадо.

Такі ж тихі й екваторіальні води — золоті, попелясті, ультрамаринові чи сповиті ажурною, в сріблястих прожилках, габою, але без жодних ознак життя — нерухомі й незрушні, ніби їхня прозора глибінь не податлива й м'яка вода, а кришталь, колись розплавлене скло, яке одного разу навіки скам'яніло.

Рухатися в такій стоячій купелі можна: вона легко піддається веслу. Та шрам, проораний ним, відразу стуляється, брижі гаснуть, і човен, віддзеркалившись днищем, зупиняється, неначе вростає в синювате литво океану.

Іскриста голубизна видноколу сліпить очі, сонце таке яскраве, що здається чорним.

— Північ — праворуч, — випроставшись у човні на повен зріст і, ніби крила, розкинувши руки, оголосив Заєць.

— А південь — ліворуч, — знехотя передражнив його я.

— Ліворуч, Васько, ліворуч, — потягуючись, відповів Альфред. — Ото я й кажу, — мовив він далі: — Вітри, як ту твою Мері Уотсон у виварці для трепангів, віднесли нас казна-куди.

— А все-таки — куди?

— Та, мабуть, що на північ.

— Ні, Альфреде, — заперечив Кім Михайлович. — Шлях тутешніх циклонів пролягає на південний захід, поступово відхиляючись на схід. Таким чином, можна допустити, що нас несло на південь або на південний захід від екватора.