Читати книгу - "220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов"

— Я вас не розумію! — сказав він.

— А тимчасом це дуже просто, — відповів Хепгуд. — Двигун мого корабля може працювати десять хвилин і при прискоренні сорок метрів в секунду за секунду дає нам швидкість двадцять чотири кілометри, точніше — двадцять три і вісім десятих. Збільшивши прискорення під час зльоту до п'ятдесяти метрів, ми дістанемо кінцеву швидкість двадцять дев'ять з половиною кілометрів. А цього цілком досить, щоб перегнати Камова, тим більше, коли ми не робитимемо гака, щоб оглянути Венеру.

— Ви впевнені в цьому? — запитав Бейсон, в серце якого слова Хепгуда посіяли надію.

— Впевнений, але тільки в тому разі, коли ми почнемо політ не пізніше десятого липня.

— Важко встигнути закінчити всю підготовку так швидко.

— Я зроблю все, щоб встигнути, — сказав Хепгуд. — В нашому розпорядженні сім днів. Якщо енергійно взятися за діло, ми встигнемо. Приїздіть до мене завтра о дев'ятій годині.

Коли журналіст пішов, Хепгуд довго сидів, глибоко задумавшись. Він добре розумів, що прийняте ним рішення довести прискорення до п'ятдесяти метрів загрожує надзвичайно тяжкими наслідками для здоров'я. Вже попередня цифра — сорок метрів — перевищувала допустиме навантаження на організм майже в півтора раза. Медициною встановлено, що людина може без шкоди для себе перенести прискорення тридцять метрів в секунду за секунду, але й то при умові, що це прискорення діятиме не більше однієї хвилини. А він збирався піддати себе і свого супутника п'ятиразовому збільшенню сили ваги на протязі десяти хвилин. Правда, він мав намір застосувати занурення у воду, але не був певний, що це дасть позитивний результат. Риск був дуже великий, вибору не залишалося. Або рискнути або відмовитися від боротьби і бути свідком цілковитої перемоги свого суперника.

Перед очима Хепгуда одна за одною промайнули кар тини цієї багаторічної боротьби між ним і російським конструктором. Досі Камову вдавалося бути першим. Тепер Хепгуд мав останню можливість узяти реванш за всі минулі поразки. То невже відмовитися від цієї можливості, побоюючись пошкодити своє здоров'я!

«Нехай я на все життя залишуся інвалідом, — подумав він, — але спочатку переможу вас, містер Камов!»

Про свого молодого супутника Хепгуд в цю хвилину навіть не згадав.

Ім'я Чарльза Альджернона Хепгуда було дуже популярне в Сполучених Штатах. Талановитий інженер і відомий теоретик зореплавання, він був конструктором першої в світі стратосферної ракети з атомним реактивним двигуном.

Зробивши на ній переліт через Атлантичний океан і відразу ж залишивши далеко позаду всі досягнуті до цього рекорди швидкості (переліт тривав тільки одну годину п'ятнадцять хвилин), він прославився на весь світ. В інтерв'ю після цього перельоту Хепгуд заявив, що наступний політ буде за межі Землі.

Американські газети прозвали Хепгуда «Зоряним капітаном». На це нікому ще не відомий радянський інженер Камов у статті, що вітала успіх американського конструктора, зауважив, що такий титул трохи передчасний.

— Формально Камов правий, — сказав Хепгуд в розмові з кореспондентом газети, який запитав, що він думає про цю фразу, — але переліт через океан і політ, наприклад, до Місяця, мало чим відрізняються один від одного. Від стратосферної ракети до зорельота — один крок, і я незабаром зроблю цей крок.

Так думав Чарльз Хепгуд, але насправді вийшло інакше, і перший крок на шляху завоювання міжпланетних просторів зробив не він, а той самий радянський інженер Камов, скромне зауваження якого, потонувши в потоці хвалебних статей, добре запам'яталося Хепгуду.

З цього часу почалася між ними вперта боротьба за першість у міжпланетних перельотах.

Уряд Сполучених Штатів всіляко підтримував Хепгуда.

Намір Хепгуда першим досягти Місяця, а потім Венери і Марса припав також до душі багатьом фінансовим магнатам, які сподівалися прибрати до рук розробки цінних копалин, що могли там виявитися. Вони не шкодували грошей, щоб здійснити цей проект.

Першою метою Хепгуда був Місяць, бо Камов тільки облетів його, не спустившись на поверхню.

Хепгуд енергійно будував свій зореліт, розраховуючи, що раніше ніж через два роки Камову не вдасться здійснити другий політ.

Корабель був уже готовий, коли прийшла звістка, що Камов і Пайчадзе досягли Місяця.

Удар був дуже тяжкий для Хепгуда.

Дві поразки підряд підірвали віру до нього у тих, від кого залежала його доля. Американські газети відвернулися від нього і почали звеличувати його суперника. Титул «Місячний Колумб», що його дали Камову охочі до гучних прізвиськ журналісти, був останньою краплею, яка переповнила келих його терпіння.

Хепгуд всією душею зненавидів російського інженера і поклявся випередити його в польоті на планету, чого б це не коштувало. Його авторитет був ще досить високий, і кошти на будування нового корабля були одержані, хоч і не стільки, як хотілося б. Але Хепгуд не звертав на це уваги. Його цілком захопила ідея реваншу. Він дивився на космічний політ як на засіб поквитатися з своїм ворогом. Наукове значення польоту стало для нього другорядним.

Він уважно стежив за всім, що потрапляло в технічні журнали про підготовку Камовим третього польоту, намагаючись уявити собі корабель свого суперника, але Камов був дуже обережний, і до останнього дня Хепгуд не знав таких важливих речей, як швидкість і розміри російського зорельота. Із властивою йому самовпевненістю, яку не похитнули навіть поразки, Хепгуд недооцінював сили і можливості противника і переоцінював свої власні. Все ж він вирішив довести прискорення до сорока метрів, вважаючи, що це вже гарантія цілковитого успіху. Він знав, що Камов ніколи не піде цим шляхом. Граничною цифрою, яку міг взяти радянський інженер, Хепгуд вважав тридцять метрів, а це не могло дати швидкості більшої, ніж матиме його зореліт. Робота двигуна протягом десяти хвилин також здава лася йому межею, бо атомні реактивні двигуни розвивали таку високу температуру, що їхні корпуси треба було виготовляти з особливо тугоплавких матеріалів, — вірніше, сплавів.

Хепгуд не міг не визнати технічної переваги Радянського Союзу, але вважав, що в цьому виробництві він не йде попереду Америки, яка у всьому, що стосувалося атомної техніки, щосили намагалася не відставати від інших країн. Внаслідок всіх цих міркувань він був цілком