Читати книгу - "На дикому Заході, Фрідріх Герштеккер"

вбивство, сумніватись більше не доводиться. Завтра нам треба вернутися сюди і обстежити все докладніше. Сьогодні вже надто пізно. Коли ми залишимось в очереті бодай хвилин на десять, то муситимемо й ночувати тут, бо в темряві годі вибратися з такої гущавини. Але вранці, як розвидниться, може й довідаємось, хто була жертва або хто вбивця. А тепер гайда, мені аж моторошно на цьому місці.

Всі були й самі раді якнайшвидше піти звідти. Вони мовчки заходилися прокладати ножами стежку в очереті і, як почало смеркати, вже добулися до своїх коней. До броду через річку, де на другому березі стояла невеличка Баренсова хатина, мисливці приїхали не дуже ще й пізно.

БАРЕНС І ГАРПЕР

Старий стояв у дверях, певне, чекаючи мисливців, і дивився в той бік, звідки вони мали над'їхати. Біля нього сидів Асоваум і натягав свої мокасини, що їх він був скинув і прив'язав разом з рушницею на ведмедеві, коли правився водою.

— Агов! — гукнув Робертс. — Тут брід не глибокий?

— Ні! — почулося від хатини. — По коліна!

Мисливці задовольнились відповіддю й погнали коней у річку. Однак Картіс, що їхав перший, через той жарт мало не вскочив у біду. Він зразу шурхнув у воду й далі вже мусив плисти разом з конем до берега.

— А трясця вашій матері! — вилаявся Картіс, коли знову став на тверду землю. — То це називається по коліна?

— Авжеж, — відповів Баренс, хитро посміхаючись. — Хіба ви не бачите он того колінкуватого кипариса посеред річки? йому вода навіть не досягає до нижнього гілля. Щоправда, від дна до гілля добрих сім футів.

Робертс, угледівши, як Картіс зопалу пірнув у воду, зразу ж притримав коня. Тепер Картіс гукав йому з другого берега:

— Їдьте трохи нижче, Робертсе! Там он, де видно каміння, ви переїдете, навіть ніг не замочивши.

— Якщо ви так гарно знаєте дорогу, то чого ж самі далі не їхали?

— Бо, дурний, повірив вам, — відповів Картіс. Він виїхав чвалом на крутий берег, скочив з коня й сердито привітався з старим.

Баренс був справжній піонер Заходу. Років п'ять тому він поселився в окрузі Пойнсет серед непролазних боліт, за двадцять миль від найближчого людського житла. Якийсь час він жив там з полювання і був цілком задоволений. Потім щось сталося — Баренс казав, що то були «сімейні обставини», і не любив про них згадувати, — і йому довелося кинути ту місцевість. Правда, в селищі подейкували про його любов до конятини, однак то були пусті балачки. Баренс завжди вівся як чесна людина, й ніхто з «сусідів» не міг йому нічого закинути. От тільки багато Баренсових знайомих твердили, що він, як казав Робертс, «не завжди з правдою в парі ходить». Сам Баренс, одначе, й це вперто заперечував і завжди ладен був заприсягнутися, що всі його розповіді — щира правда, тільки закладатися не хотів. Він головним чином розводив худобу й тримав коней, але не дуже багато. Землі він обробляв лиш невеликий клапоть, десь акрів п'ять, щоб мати кукурудзу собі й своїй сім'ї — жінці та двом дочкам. Був ще в Баренса син, однак він два роки тому десь поїхав, та так і не давав про себе звістки, бо не вмів ні читати, ні писати.

Баренсова хата, як і всюди на американському Заході, була складена в зруб із тесаних колод. Із глиняного комина курився голубий димок. Сам Баренс рубав якраз дрова варити вечерю.

— Баренсе, це містер Гарпер, мій приятель і сусіда. Він радий буде познайомитися з вами. Гарпере, це містер Баренс, що про нього я стільки вам розповідав. Сподіваюсь, ви теж будете друзями, — сказав Робертс. Ті потиснули один одному руку.

— Обличчя у вас напрочуд добродушне, хай мене грім поб'є, коли брешу, — заявив Баренс.

— Слухайте, Баренсе, — перебив його Картіс, — нам треба завтра вранці вернутися назад. Там, на березі, біля трьох сухих кипарисів, убито людину. Принаймні на те скидається.

— Убито людину? Не може бути!

— Усе на те показує. Сліди зовсім чіткі, ми тільки не мали часу пильніше пошукати. Однак це недалеко звідси, і вранці ми легко з'ясуємо, що й до чого. Все одно сьогодні ми б уже не змогли вислідити вбивць.

— Поки що ходімо до хати, — мовив Баренс. — Туман нині такий холодний, що біля коминка буде сидіти куди приємніше.

— Добрий вечір, місіс Баренс, — привітався Робертс, зайшовши до хати. — Як ся маєте? Давно вас не бачив. Як здоров'я?

— Та нічого, — приязно відповіла жінка. — Добре, що ви заглянули до нас. Я до вас оце теж збираюся навідатись. Шкода тільки, що мого старого не витягнеш з хати.

— Моя жінка давно вже чекає вас із дочками в гості, місіс Баренс, вів далі Робертс. — А як дівчатам живеться в лісі?

А втім, вони вже звикли до такої самоти. Ви знаєте Стронга, що має велику ферму? Він як селився, то справді-таки вибрав собі найкраще місце в Кеші і…

— Та годі-бо! Бійтесь бога! — вигукнув Баренс. — Знову завів своєї, йому тільки дай волю, то він за п'ять хвилин дійде й до боротьби за незалежність. Від вас, Робертсе, вже слова розважного не почуєш.

— А чого ви, Гарпере, сидите, наче води в рот набрали? Мабуть, все ще думаєте про вбивство? — спитав Картіс.

— Атож, щиро казати, мені ті криваві плями так і стоять перед очима. Страшна картина!

— Страшна, містере Гарпере? Треба вам було торік пожити на річці Кеші, — озвався Баренс.

— Та цитьте ви, хоч доки повечеряєм, — засміявся Робертс.

Ті слова нагадали всім, що вони голодні. За якусь хвилину і господарі, й гості сиділи вже на перевернутих діжках, ящиках, оцупках і грубо витесаних лавах навколо вузького столу. Посередині стояла величезна миска смаженої ведмежої порібрини й тоненько нарізаних шматків м'яса, а біля неї — кукурудзяний хліб, печений гарбуз, трохи меду й