Читати книгу - "Комедія помилок, Вільям Шекспір"

class="p14" style="">Антіфол Сіракузький

Ну, ходім

В «Кентавр» по наші речі! Я волів би,

Щоб ми сиділи вже на кораблі!

 

Дроміо Сіракузький

Їй-богу, можна безпечно переночувати тут. Певен, що вони нічого лихого нам не заподіють; адже ви й самі бачите: вони розмовляють з нами привітно, дають нам грошей. Мені здається, тутешні люди такі добрі та милі, що коли б не ота гора скаженого м’яса, яка вимагає, щоб я з нею одружився, я, мабуть, був би не від того, щоб залишитися тут назавжди і навіть обернутися на відьмака.

 

Антіфол Сіракузький

Я не лишусь - давай хоч ціле місто!

Гайда по речі і - на корабель!

 

Виходять.

 

ДІЯ П’ЯТА

 

 

СЦЕНА 1

 

 

Вулиця перед абатством.

Входять 2-й купець і Анджело.

 

Анджело

Шкодую, пане: надто вас затримав;

Та, слово честі, він узяв ланцюг,

Хоч відмагається так безсоромно.

 

2-й купець

Якої він зажив у місті слави?

 

Анджело

Його тут вельми поважають, пане,

Всі ставляться до нього дуже тепло,-

Нема в Ефесі рівного йому;

На слово ладен я йому довірить

Мої достатки.

 

2-й купець

Тихше говоріть:

Мені здається, він іде сюди.

 

Входять Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький.

 

Анджело

Так, так, і в нього той ланцюг на шиї,

Якого ніби він не взяв у мене.

Ласкавий пане, підійдіть і ви,

Я з ним поговорю! Як ви могли

Завдать мені, шановний Антіфоле,

Такої прикрості й образи? Пане,

Таж ви зганьбили і себе тим самим,

Бо запевняли, навіть присягались,

Що не дістали ланцюга від мене,

Який ви зараз носите відкрито.

Окрім турбот, ганьби й мого арешту,

Вчинили ви іще велику шкоду

І другові статечному моєму;

Коли б тут не затримала його

Та сварка наша, він уже давно,

Вітрила розпустивши, плив би морем.

Невже й тепер ви будете зрікатись,

Що ланцюга цьою взяли у мене?

 

Антіфол Сіракузький

Еге ж, узяв; та я і не зрікався.

 

2-й купець

Ні, кривоприсягаючи, зрікались.

 

Антіфол Сіракузький

Хто чув, що я зрікався й присягав?

 

2-й купець

Я чув на власні вуха. О, ганьба!

Що ти живеш між чесними людьми!

 

Антіфол Сіракузький

Негідник ти, коли мене ганьбиш!

Та честь свою і чесність доведу я,

Якщо ти приймеш виклик мій.

 

2-й купець

Приймаю!

І всім я докажу, що ти негідник.

 

Видобувають мечі.

Входять Адріана, Люціана, куртизанка та інші.

 

Адріана

Спиніться, бога ради! Він безумний!

Скоріше відберіть меча! Зв’яжіть

Його і Дроміо та відведіть

Обох додому.

 

Дроміо Сіракузький

Ну ж, тікаймо, пане!

Он монастир... Туди хутчій біжімо,

А ні - то нам обом кінець вже!

 

Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький вбігають у монастир.

Входить абатиса.

 

Абатиса

Мир вам!

Чого ви, люди добрі, збились тут?

 

Адріана

Щоб мужа бідного мого забрати,

Що обезумів; тож дозвольте нам

Зайти: ми мусимо його зв’язати

Й додому відвести для лікування.

 

Анджело

Я так і знав, що втратив він свій розум!

 

2-й купець

Шкодую я, що зняв на нього зброю.

 

Абатиса

А чи давно вже збожеволів він?

 

Адріана

Він був такий сумний останній тиждень,

Похмурий і сердитий, як ніколи;

Проте лише сьогодні по обіді

Дійшла його хвороба аж до сказу.

 

Абатиса

Чи поховав когось із щирих друзів?

Йому, бува, любов якась негідна

Не полонила серця? В гріх такий

Молодики впадають найчастіше,

Аби лиш волю дав своїм очам.

Яка з цих бід звалилася на нього?

 

Адріана

Та жодна з них, якщо лиш не остання,-

Кохання б то; зникав він часто з дому.

 

Абатиса

За це вам слід би гримати на нього.

 

Адріана

Я гримала.

 

Абатиса

Але не досить різко?

 

Адріана

Так, як мені це дозволяла скромність.

 

Абатиса

І, мабуть, сам на сам?

 

Адріана

Ні, і на людях.

 

Абатиса

То, видно, дуже рідко?

 

Адріана

Я день у день товкла йому те ж саме.

Не міг він спать і їсти від докорів.

Віч-на-віч більше ні про що із ним

Не говорила я і в товаристві

Робила натяки на те не раз;

Йому я говорила безупинно,

Що чинить він і гидко, і нечесно...

 

Абатиса

І, зрештою, він з того й збожеволів.

Постійний крик ревнивої жони

Дошкульніший, аніж укус зубів

Скаженого собаки. Таж йому

Твої докори не давали спати,

От і потьмарився у нього розум.

Йому докором страви приправляла,

А прикрості розладнують нам шлунок,

Тому й трясе його весь час гарячка.

А що таке гарячка, як не ті ж

Безумства напади? Сама сказала,

Що ти своїм бурчанням невгамовним

Його утіху, спокій руйнувала;

До меланхолії це спричинилось.

Вона ж - сестра одча́ю й безнадії.

Слідом за нею йде отруйна зграя

Блідих недуг, тих ворогів життя!

Без сну, без їжі, без розваг - повір,

Не лиш людина, ошаліє й звір.

Все ревнощі! Ти винна мимоволі,

Що чоловік твій раптом збожеволів.

 

Люціана